ПОГЛЯД: Зміни на владному Олімпі України: чутки чи вірогідність?

Українці вперше відзначили річницю Незалежності в умовах повномасштабної російсько-української війни. Це був день болю, надії, сирен повітряної тривоги і тривоги за майбутнє.

Водночас, на млин суспільного життя знову полилися чутки про підкилимні політичні ігри. Журналісти і суспільство отримали сигнали про можливість кардинальних змін у вищих політичних ешелонах України.

Чи надовго Шмигаль залишиться в кріслі прем’єра?

Денис Шмигаль як прем’єр-міністр повністю влаштовує Президента Володимира Зеленського. Голова уряду своєю політичною кар’єрою зобов’язаний лише йому. І те, що народні депутати призначили його формально на третю посаду в країні, було результатом авторитету Володимира Зеленського – аж ніяк особистого впливу майбутнього прем’єра на українських парламентарів.

Президент фонтанував феєрверком креативних ідей, а прем’єр намагався сумлінно втілювати їх у життя 40-мільйонної країни. Начебто, витримав цей політичний союз і випробування війною.

Однак український політикум завжди відзначався прагненням влади. Ось і зараз окремі політики, близькі до Банкової, вирішили, що прем’єра та уряд, незважаючи на війну, треба поміняти.

Хто може змінити Шмигаля?

В журналістських та експертних колах називають декілька прізвищ потенційних кандидатів на посаду прем’єра: Олександра Кубракова, Ірини Верещук, Михайла Федорова та інших не менш відомих осіб. Їх або проштовхують близькі до них політичні групи, або вони самі себе виставили на урядовий кастинг. Не маю сумніву, що окремі з цих прізвищ були «запущені» спеціально для відводу очей, аби не спалити дійсно реальних кандидатів.

Після святкування Дня Незалежності в Україні традиційно починається політичний сезон. Напевне, не буде виключенням і цей рік. Правлячий клас оговтався і готовий до нових владних баталій за урядові крісла.

Проте цього року відмінності є, і ці відмінності корінного штибу – українським можновладцям не треба забувати, що в Україні йде війна, і будь-які зміни на її політичній карті можуть суттєво погіршити ситуацію.

Примітно, що питання зміни Уряду не піднімають опозиційні політичні сили. Майбутні ігри навколо його відставки є суто владною інтригою.

Пробна куля була запущена з офісу президента, аби протестувати можливу реакцію суспільства, журналістів та експертів на відставку прем’єра. Реакція була скоріше негативною. Суспільство не готове до таких кардинальних змін. В умовах війни людська психіка орієнтується на якісь острівці стабільності – президента, уряд, парламент, відомих політиків. Спрацьовує парадигма «коней на переправі не змінюють».

Врешті-решт, доля уряду і прем’єра буде залежати від позиції президента Зеленського. Поки виглядає так, що особисто голові уряду нічого не загрожує, а ось серед персонального складу Кабінету міністрів можливі серйозні зміни.

Інсайдерська інформація

Більш реальними на сьогодні виглядають зміни серед персоналій, які відповідають за оборонний блок Уряду. За інсайдерською інформацією, Олексія Резнікова планують призначити на посаду міністра юстиції – віце-прем’єра, відповідального за оборону держави. Міністром оборони буде призначений нинішній головнокомандувач Валерій Залужний, а на його місце – Олександр Сирський, який командував обороною Києва на початку повномасштабної російської агресії.

Нібито все виглядає чинно і пристойно, але диявол, як завжди, криється в деталях.

Міністр оборони не командує військами, не планує військові операції та не займається бойовою підготовкою. Його відповідальність – вироблення оборонної політики, забезпечення ЗСУ всім необхідним.

І як буде виглядати Валерій Залужний у не зовсім притаманній йому ролі – це ще питання. Як і питання, навіщо робити «рокіровку» для Олексія Резнікова, який гідно виконує обов’язки міністра оборони.

Нехай читачів не вводить в оману нібито підвищення статусу пана Резнікова. Насправді повноважень у віце-прем’єра менше, ніж у звичайного міністра. Заступник голови Уряду виконує координаційну роль і не може давати прямих доручень своїм колегам міністрам, що може значно ускладнити його роль як куратора всього оборонного блоку.

Нелегка доля очікує і безумовно талановитого військового, генерал-полковника Олександра Сирського, якого весь час будуть порівнювати з Валерієм Залужним.

Навіщо ж було б затівати всю цю складну інтригу із непередбачуваними та неоднозначними наслідками, коли є нормальний контакт та робоча співпраця між Головнокомандувачем ЗСУ, Міністром оборони та Верховним головнокомандувачем, тобто Президентом? До речі, згадайте прислів’я про коней на переправі, яких не змінюють без гострої необхідності.

У цьому ж тоді мета запланованих змін?

Виявляється, справа тут у соціології, вірніше у даних закритих досліджень, які показують зростаючу популярність та рейтинги генерала Залужного. Офіс Президента просто боїться, що популярний військовий буде балотуватися на наступних президентських виборах та виграє їх.

До речі, генерал Залужний давно зробив свій кар’єрний вибір, і він лежить далеко не у площині української політики. Наскільки мені відомо, у нашого головнокомандувача є мрія. Мрія, яку розділяють мільйони українців – перемога у нинішній війні. І він робить усе можливе для того, щоб ця мрія здійснилася.

Хочу також розчарувати аналітиків із офісу президента. Будь-які зміни, які будуть спрямовані на переміщення генерала Валерія Залужного, на руйнування балансу в системі управління вдарять рикошетом, і дуже боляче, по рейтингу президента Володимира Зеленського.

І насамкінець, про відповідальність. Про відповідальність влади, яка повинна усвідомити – це не гра, і не якісь вигадані інтриги. В Україні війна, і будь-яка помилка влади коштує дуже дорого не лише для політиків, а й для всієї країни.

Про політичні «войнушки» владі треба забути принаймні до настання миру. Це повною мірою стосується й української опозиції.

Ігор Жданов, проект Інформаційна оборона, Фонд «Відкрита політика»

Погляди автора, висловлені в статті, можуть не співпадати з поглядами Kyiv Post.