Наприкінці лютого в Кремлі були впевнені, що до кінця літа вони в основному підкорять і змінять Україну. Що наприкінці серпня вчителі в Україні готуватимуть нову програму, яка буде вчити, що Росія і Україна — це одне ціле, як і росіяни з українцями, і що завдяки «спеціальній військовій операції», яка до того часу вже буде в минулому, була виправлена велика історична помилка.
У Києві при владі були б лояльні до Росії розумні люди, як і в кожному місті від Львова до Харкова та Одеси. Зрозуміло, що Крим тішився б рекордним літнім туристичним сезоном, проведеним у спокої та приємному дозвіллі. «Операція» мала бути швидкою та «асептичною», і мало хто в Україні і ніхто в Росії не повинен був її, власне, безпосередньо відчути.
Минуло півроку з того часу, як Росія та Путін зіткнулися з реальністю, побачивши, що до 24 лютого вони нічого не знали про Україну та українців, а тим більше про себе. Найменше вони знали про світ, який їх оточує, і про час, у якому живуть. Вони лише вірили в міф про свою велич і непереможність, який живили століттями, вихваляючи своїх вождів, коли 24 лютого вони поставили цей міф на гусениці танків і перетнули український кордон.
Росія постійно брехала всьому світу, що не нападе на Україну, вона це казала навіть своєму власному народу. Брехали один одному і в Кремлі, де, окрім головкома та кількох наближених, про вторгнення до його початку ніхто не знав. Брехня звучить і сьогодні, тому що слово «війна» в Росії заборонене, за це загрожує в’язниця. Єдине, про що можна говорити, це «спеціальна військова операція», про яку Путін заявив півроку тому. Вони брешуть собі, що російська економіка напрочуд стійка, в той час як сотні тисяч людей втратили роботу, а закриті підприємства перефарбовують у кольори державного прапора, коли в аеропортах «канібалізують» літаки, знімаючи запчастини з робочих, щоб поремонтувати зламані.
Оскільки ніхто вже всерйоз не сприймає те, що надходить із такого специфічного середовища, спробуймо дізнатися ціну, яку Росія насправді платить за останні шість місяців, у когось вартого довіри. За словами міністра оборони Великої Британії Бена Воллеса, за півроку «спецоперації» російська армія втратила 80 тис. особового складу. Окрім загиблих, у це число входять поранені та дезертири. За 10 років вторгнення в Афганістан Радянський Союз втратив 15 тисяч осіб. Економіка стоїть на колінах, а компанії, які, за підрахунками Єльського університету, виробляли 40% ВВП Російської Федерації, покинули країну. Росію виключили з Ради Європи, з Ради ООН з прав людини, з усіх спортивних організацій. Лише Білорусь, Сирія, Північна Корея та Еритрея досі підтримують Росію в ООН. Російські дипломати залишають міжнародні конференції, бо ніхто не хоче з ними спілкуватися.
Це лише частина ціни, яку Росія платить за останні півроку агресії проти України. Але за що насправді платить? Навіть Кремль не зовсім впевнено визначає мету, заради якої стягнув величезну армію для вторгнення в Україну. Спочатку Путін говорив про «денацифікацію» та «демілітаризацію» України. Першу мету мало хто розумів, тому це слово максимально швидко вилучили з обігу, а стосовно другої – український опір уже півроку доводить росіянам, що ніякої демілітаризації не буде.
Метою було і залишається об’єднання українського населення з російським, зі своєю «справжньою» нацією (відповідно до «справжньої» ідентичності), «повернення» українців у лоно «русского мира». Українці, однак, одразу чітко зрозуміли, що це загарбницька окупація територій, поєднана зі спробою насильницького «зросійщення» та викорінення української ідентичності.
Об’єднаний опір українців втіленню цього жахливого плану вражає світ впродовж шести місяців. Метою російського вторгнення було також запобігти подальшому розширенню НАТО до кордонів РФ. Цьому не тільки не запобігли, цей процес прискорили. І не через вступ до НАТО України, а через вступ до альянсу більш багатих, розвинених та переважаючих у військовому відношенні Фінляндії та Швеції.
Побудована на брехні, яка мала ввести в оману весь світ і саму Росію, агресія РФ проти України через півроку після початку не залишає жодних сумнівів щодо її результату. І навіть усвідомлючи це, організатори та воєначальники «спецоперації» намагаються не бачити очевидного.
Через півроку після 24 лютого міністр оборони Сергій Шойгу заявляє, що російська армія навмисно просувається повільно, бо буцімто хоче уникнути жертв серед мирного населення! Це про ті тисячі вбитих у Маріуполі, Бучі та інших містах, за які Росія понесе відповідальність у майбутньому суді за військові злочини.
У липні Путін заявив, що вони «в Україні ще навіть серйозно не починали», підбадьорюючи насамперед себе самого, а потім своїх співвітчизників, від яких він довго не зможе приховувати той факт, що Росія знекровлена, і що буде справжнім дивом, якщо вона колись відновиться після втрат останніх місяців.
Ні в перший день агресії, ні сьогодні, через півроку, немає жодних сумнівів у справжніх мотивах Кремля, а тим більше в праві українців чинити опір брутальній агресії.
Зараз одна з європейських націй встала на захист своєї свободи, ідентичності та свого права самій обирати власне майбутнє всупереч жорстокій силі, яка хотіла все це забрати. Україна показала і показує, що готова заплатити за це найвищу ціну.
За це українці отримали підтримку всіх, хто має спільні з ними цінності. Росія оточила себе похмурою стіною, яка ще ніколи після Другої світової війни так чітко не відділяла вільний світ від не вільного.
Якщо Росія зробила хоч одну добру справу в ході своєї кампанії проти України, то це те, що вона змусила дещо дезорієнтовану європейську та західну цивілізацію в цілому згадати, що її ідейним корінням є свобода вибору, демократія та право на опір будь-якій тиранії. Багато хто забув про це коріння, і треба дякувати Україні та її боротьбі за те, що вони нарешті згадали.
Ніхто наразі не може передбачити, коли в Україні запанує мир. Колишній командувач американськими силами в Європі генерал Бен Ходжес вважає, що російські сили «виснажені» і «здуються» до кінця року. Можливо. Але безперечним є те, що Путін і Росія точно не досягнуть омріяної мети, яка полягає в окупації України та підкоренні її населення.
Україна, яка відчула велику солідарність цивілізованих країн світу, завдяки їхній військовій та економічній підтримці зупинила найжахливіший проєкт агресії та руйнування від часів Другої світової війни. Вільний світ у боргу за це перед Україною.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково є поглядами Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
Коментарі (0)