Підсумувати всі проби прогнозів, передбачень можна простим таким собі узагальненим висновком від Ганни Гопко: «Новий світ, який народжується на наших очах, буде брутальним, несправедливим і надзвичайно небезпечним для всіх. Міжнародного права більше не існує — це треба нарешті визнати без ілюзій. Натомість є тільки холодний баланс сил, де кожен відповідає сам за себе та своє виживання… Цінності та принципи відходять на другий план перед голими інтересами та силою», — написала вона для Українського тижня.
І дійсно, все розвивається стрімко, з величезним прискоренням. Напрацювання будь-якої стратегії дій втрачає свій сенс: у настільки турбулентний час будь-які прогнози чи екстраполяції нинішнього стану на майбутнє будуть хибними. Світ невпинно переймає стиль Дональда Трампа — діяти імпульсивно й непередбачувано. Це починає подобатися, бо виглядає так, наче кожен світовий гравець може виявити ініціативу й діяти відповідно до егоїстичних національних інтересів. Однак таке змагання, мотивоване нібито національними інтересами в боротьбі за ресурси, неминуче призведе до гоббсівської «війни всіх проти всіх». Згадував про це ще Митрополит Андрей у своїх «Пастирських посланнях»: «При людській пристрасті, при цілком природному егоїзмові, при цілковитому бракові загальної солідарності між людьми, при суперечних інтересах держав, народів, їхніх частин і поодиноких суспільних одиниць будувати порядок справедливості на рівновазі сил — це, очевидна річ, [означає] підміняти поняття справедливості поняттям сили. Гору бере вже не право, а сила; не обов’язок, а примус. І дорога до тиранії чи анархії відкрита».
Зараз кожному гравцеві видається, що це він чи вона формують світовий порядок денний. Тоді як насправді хід подій стає вже непідконтрольним людській волі — черга за остаточною волею Небес.
І маю для цього одне цікаве порівняння. Коли 1986 року вибухнула Чорнобильська АЕС, українці вражено відкрили для себе глибинне значення одного пророцтва з Одкровення Йоана Богослова: «І третій ангел посурмив, і впала з неба зоря велика, що палала, як смолоскип, і впала на третину річок і на джерела вод. Ім’я зорі мовиться — «полин»; і стала третина вод полином, і багато людей померло від вод, бо прогіркли» (Од. 8, 10–11). Так-от: український народний відповідник до слова «полин» — «чорнобиль».
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Сьогодні увагу деяких людей привернуло інше пророцтво з тієї ж біблійної Книги, а саме: «І вийшов інший кінь огнистий, і хто на ньому сидів, дано тому взяти мир від землі, і щоб один одного вбивали; дано йому меч великий» (Од. 6, 4). Так-от: 2026 рік за східним календарем — Рік Вогнистого Коня. Отож нудно нам цього року не буде…
Як у цей час щораз більшої цивілізаційної турбулентності бути Україні? Ганна Гопко у вже цитованій статті рішуче наполягає на тому, що Україна має стати «хижаком — можливо, не найбільшим на планеті, але таким, на якого ніхто не ризикуватиме нападати».
Таку рекомендацію емоційно цілком можна зрозуміти. Втім, водночас вона дуже небезпечна. І річ тут у невдалому вживанні слова «хижак». Адже хижак — це не лише той, хто має «гострі зуби», а й той, хто за своєю природою нападає на слабшого. То чи має Україна взяти участь у цій модерній «забаві» й собі нападати на слабших? Звичайно ж, ні, і сама ж Ганна Гопко роз’яснює свою позицію: «Україна має реальний шанс стати одним з тих маленьких озброєних до зубів світів — останнім раєм на землі, де свобода, демократія та людська гідність ще щось означають, країною, яка категорично відмовляється підкорятися хижакам будь-якого розміру».
Але боюсь, що вислів «самі маємо стати хижаком» може багатьом сподобатися саме своєю «крутістю». А далі може статися цілком логічне: тим, хто «стане хижаком», дуже швидко перестане хотітися поважати «свободу, демократію та людську гідність». Бо ж це не в природі хижака — шанувати ті цінності. А ще хтось скаже: «Дивіться: інші топчуть ті цінності — й виграють. Чи ж ми маємо бути лохами?!»
Тому, з одного боку, я цілковито підтримую ідею потужної озброєності України, щоб нікому не схотілося на нас нападати. Я сам мрію про таку Україну, яка не стане «підкорятися хижакам будь-якого розміру». Проте, з іншого боку, я не вірю, що світовий лад, який встановлять сильні хижаки, втримається надовго. Рано чи пізно хтось із цих крутих «альфа-самців» захоче бути крутішим, бо це в природі хижака. Отож загальний світовий конфлікт у такому разі буде неминучим.
То що тоді? Я цілковито переконаний: Україна не повинна ставати хижаком, а має до кінця намагатися бути острівцем, у якому шанують загальновизнані цінності та вміють обстоювати їх.
Уже з часів Помаранчевої революції дух Європи як цивілізації цінностей перемістився до України. Ми маємо довіритися йому і не зрадити. Бо лише в цьому випадку ми зможемо стати однією з опор нового порядку, який постане на неминучій руїні «порядку хижацького»
Це й мав на увазі Андрій Любка, коли стверджував: «Вже на підготовчих стадіях Україна розглядається як одна з ключових країн цієї нової «Антанти». Це дає всім нам шанс на виживання — і Україні, і Європі».
Визнаю, в цій моїй переконаності діє дисидентська логіка й той життєвий вишкіл, у правильності якого я ніколи не засумнівався. Та сама логіка була й у Вацлава Гавела, про що недавно нам нагадав Тімоті Ґартон Еш: «Надія, говорив він [Вацлав Гавел], — це «звернення до духу, звернення до серця». Це «здатність працювати заради якоїсь мети лише тому, що ця мета добра і прекрасна сама по собі, а не тому, що вона дає шанси на успіх… Це не переконаність у тому, що все обов’язково складеться вдало, а впевненість у тому, що це має сенс — незалежно від того, чим усе закінчиться».
Це дисидентська переконаність, що, спираючись на агресію, насильство та брехню, хижаки можуть бути успішними у багатьох справах, проте врешті-решт вони неминуче програють.
А виправданою буде євангельська постава: «Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. Але хто витримає до останку, той спасеться» (Мт. 24, 12–13).
