За останні три тижні, відколи весна в Північній півкулі поступилася місцем літу, Росія здійснила одні з наймасштабніших і найжорстокіших повітряних атак за весь час війни проти України.
У середині травня на українські міста обрушилися близько 1 500 безпілотників і десятки ракет. Загинули щонайменше 27 мирних жителів, більшість із них — у Києві. За десять днів Росія завдала нового масованого удару, випустивши близько 600 дронів і ракет по житлових кварталах та об’єктах культурної спадщини.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
На початку червня Москва атакувала Київ, Дніпро, Харків, Полтаву та Запоріжжя 656 безпілотниками і 73 ракетами. Цей обстріл забрав життя щонайменше 18 цивільних, серед яких були діти, ще понад сто людей дістали поранення. Поки багатоповерхівки руйнувалися під ударами, сім’ї шукали прихистку в нашвидкуруч облаштованих укриттях.
Це не високоточні удари по військових цілях. Це свідома кампанія терору проти цивільного населення.
Чому саме зараз? Тому що Росія виснажується як у військовому, так і в економічному плані. Вона стікає кров’ю на полі бою і дедалі гостріше відчуває тягар війни у власній економіці. Тож Кремль вдається до одного з найдавніших прийомів імперій, що занепадають, — масового покарання невинних.
Російська армія вже мало нагадує ту силу, яка розпочинала повномасштабне вторгнення. Багаторічні бої коштували їй таких людських ресурсів, яких не втрачала жодна велика держава в жодному конфлікті з часів Другої світової війни. Станом на кінець травня незалежні західні дослідники та аналітики, які працюють із відкритими джерелами, оцінювали кількість убитих, поранених і зниклих безвісти російських військових у понад 1,3 мільйона осіб.
Елітні підрозділи зазнали нищівних втрат. Водночас техніка, яку Росія втрачає через санкції, далекобійні удари безпілотників і бойове виснаження, уже не може поповнюватися в необхідних обсягах. Через це російський наступ дедалі більше сповільнюється, перетворюючись на криваве просування метр за метром.
Попри власні труднощі, українські сили продовжують завдавати противнику непропорційно великих втрат. Так звані «м’ясні штурми» Москви, як їх часто називають, приносять лише незначні територіальні здобутки ціною величезних людських жертв.
Оскільки здатність Росії вести масштабні наступальні дії помітно знизилася, вона вже не може розраховувати на вирішальну перемогу на полі бою. Тому Кремль дедалі частіше переносить війну в небо, де все ще зберігає перевагу в кількості дронів і ракет. Це відносно дешевий спосіб демонструвати силу — завдаючи ударів по житлових кварталах у глибині українських міст.
Не кращою є і ситуація в економіці. Західні санкції підірвали цілі сектори російської господарської системи. Воєнна економіка працює на межі можливостей, тримаючись на «тіньовому флоті», північнокорейських боєприпасах та іранських безпілотниках.
Інфляція зростає, резерви тануть, а довгостроковий промисловий потенціал поступово виснажується під тягарем військових витрат. Поки що величезні витрати на війну підтримують видимість економічної стійкості, але дедалі важче приховувати справжній стан російської економіки.
Владімір Путін розуміє, що затяжна війна на виснаження загрожує Росії економічним занепадом і внутрішньою нестабільністю. Удари по українських містах — енергетичній інфраструктурі, житлових будинках, школах і лікарнях — є фактичним визнанням стратегічної неспроможності.
Не здатний здолати українських захисників, він намагається зламати українське суспільство. Це не прояв сили. Це відчайдушний розрахунок режиму, який втратив здатність перемагати на полі бою.
І людська ціна цієї стратегії лише підкреслює її варварську сутність.
Київ — колись жваве міжнародне місто — знову вкривається шрамами від зруйнованих будинків і людського горя. У Дніпрі та Харкові гинуть діти. В Одесі пожежі охоплюють об’єкти цивільної інфраструктури, тоді як російські пропагандисти відкрито радіють черговим ударам.
Ці атаки вже давно відбуваються за знайомим сценарієм: дешеві безпілотники застосовують у поєднанні з балістичними ракетами, щоб перевантажити українську ППО, після чого прямі влучання та падіння уламків спричиняють нові жертви й руйнування.
Кремль подає ці атаки як удари відплати. Проте вибір цілей і час їхнього проведення свідчать про інше: йдеться про систематичний терор проти цивільних, за допомогою якого Москва намагається отримати на переговорах те, чого не змогла досягти на фронті.
Це класична логіка воєнного злочину. Саме для того, щоб не допустити використання терору проти цивільних, коли армія не здатна досягти своїх цілей військовим шляхом, і були створені Женевські конвенції.
В Україні ця стратегія зазнала нищівної невдачі. Владімір Путін не досяг жодної зі своїх трьох ключових стратегічних цілей. Київ, який він розраховував захопити за три дні, чинить опір уже понад чотири роки. НАТО не ослабло, а навпаки зміцнилося після вступу до Альянсу Швеції та Фінляндії. Європейський Союз також не розколовся — навпаки, він демонструє більшу єдність, ніж будь-коли: надав Україні статус кандидата на вступ, запровадив масштабні санкції проти Росії та у квітні схвалив кредитний пакет на €90 млрд.
Крім того, Україна виявилася значно стійкішою, ніж очікували в Кремлі. Вона не лише вистояла, а й суттєво наростила власні оборонні спроможності. Українська оборонна промисловість збільшила виробничі можливості, а сили ППО перехоплюють більшість повітряних атак.
Навіть ті обмежені успіхи, яких Росії ще вдається досягати, лише свідчать про її слабкість: брак якості вона намагається компенсувати кількістю.
Захід має побачити цей момент таким, яким він є насправді: можливістю, що з’явилася через ослаблення Росії. Кожна загибель мирного жителя в Києві, Харкові, Дніпрі чи Одесі є ще одним нагадуванням про те, що підтримка України має не слабшати, а посилюватися.
Додаткові системи ППО, далекобійне озброєння та подальший економічний тиск можуть прискорити виснаження російської воєнної машини, яке вже триває. Зволікання лише збільшить кількість жертв. Україна захищає не тільки свої міста — вона відстоює принцип, що агресія і терор не повинні винагороджуватися.
Росія Владіміра Путіна — не всесильний гігант. Це ослаблений агресор, який спрямовує свою лють на жінок і дітей, бо не здатен перемогти тих, хто стримує його на фронті. І кожен новий удар по українських містах лише підтверджує це.
Історія запам’ятає нинішній етап не як відродження Росії, а як спіраль занепаду диктатури, яка купує собі тимчасову увагу світу кров’ю невинних людей, поки руйнуються її власні підвалини.
Вільний світ має зробити все, щоб жертви цієї війни наблизили крах амбіцій Путіна, а не допомогли йому досягти своїх цілей.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
