ПОГЛЯД: Чи може допомога Україні стати ліками від економічних проблем Європи?

Європа стоїть перед рідкісною стратегічною можливістю: вона бореться з економічною кризою і має під рукою готове рішення.

З одного боку, вона безпосередньо залежить від результату війни Росії проти України, яка вже змінила обличчя європейської безпеки.

З іншого боку, вона бореться зі сповільненням зростання, тиском з боку промисловості та, на даний момент, вищими витратами на енергоносії, які майже не виявляють ознак зниження. Саме тому великі підприємства Європи б’ють на сполох, оскільки бачать неминучі ризики масового безробіття та втрати довгострокової конкурентоспроможності.

Обнадійливим є те, що ці два виклики не є взаємовиключними. Їх можна вирішувати одночасно, і вирішення одного може допомогти вирішити інший. Якби тільки європейські лідери прокинулися – і прокинулися вже зараз!

На жаль, поки що, як сказав один європейський керівник виданню Financial Times: «Немає відчуття терміновості у проведенні дерегуляції, навіть попри те, що підвищення цін на газ у Європі підриває конкурентоспроможність блоку порівняно зі США».

І, за даними Європейської комісії, внаслідок підвищення цін на енергоносії в ЄС може бути втрачено до 1,3 мільйона робочих місць.

Україна набирає обертів, і цей імпульс потрібно підсилити, щоб перетворити його на тривалу перевагу.

Наразі Україна демонструє те, що ще кілька років тому здавалося  неймовірним: швидко розвивається модель сучасної війни, що базується на інноваціях, масштабуванні та швидкій адаптації. Її кампанії з використанням далекобійних дронів змінюють обличчя поля бою.

Російська нафтова інфраструктура перебуває під постійним тиском: зупиняють роботу нафтопереробні заводи, уражаються нафтобази та склади боєприпасів, все більше перевантажується військова логістика в глибині російської території. Стратегічні об’єкти, які колись вважалися безпечними далеко від лінії фронту, тепер знаходяться в зоні досяжності.

Це не просто тактичний успіх – це структурний зсув у веденні війни.

Але в цьому розвитку подій криється сувора реальність: технологічні переваги у війні майже ніколи не бувають постійними. Росія вже пристосовується. Вона розширює виробництво, адаптує засоби протиповітряної оборони та вчиться на кожній хвилі атак. Будь-яка нинішня перевага, якщо її не підкріпити та не розширити, з часом зменшиться.

Саме в цьому полягає можливість для Європи, і саме тому час має значення.

Якщо можливості України у сфері безпілотників є одним із найефективніших асиметричних інструментів, що зараз використовуються, то Європа має прямий інтерес у їхньому розширенні саме зараз, поки вони ще забезпечують непропорційно великий ефект. Це означає відхід від фрагментованих пакетів допомоги на користь структурованого партнерства на промисловому рівні: масове фінансування виробництва безпілотників, спільні програми розробки та інтегровані ланцюги постачання між українськими виробниками та європейською промисловістю.

Саме тут розмова має змінитися. Це не просто «військова допомога» у традиційному розумінні. Це промислова стратегія, замаскована під оборонну політику.

Те, що створюється, — це не лише військовий потенціал, а ціла екосистема: передове виробництво, електроніка, системи наведення на основі штучного інтелекту, автономні платформи та технології подвійного призначення, які визначатимуть наступне покоління європейської промисловості.

І саме тут неможливо ігнорувати внутрішню економічну дискусію в Європі.

По всьому континенту провідні промисловці попереджають про ризики стагнації. Високі ціни на енергоносії продовжують тиснути на важку промисловість, складність регуляторного середовища уповільнює інвестиції, а зростання залишається нерівномірним. Прогнози дедалі частіше вказують на те, що тривалий тиск на конкурентоспроможність може призвести до значних втрат робочих місць, якщо не прискоряться структурні реформи.

Водночас Європа вже довела, що може діяти рішуче, коли ситуація  очевидна. Одразу після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну різко зменшилася її залежність від російського газу. Ланцюги постачання були переорієнтовані, інфраструктура адаптована, а політичний консенсус — хоч і неідеальний — був досягнутий швидко.

Потенціал є. Питання в тому, чи буде він використаний знову з такою ж швидкістю.

Стратегічна логіка проста: інвестиції в оборонне виробництво України не тільки підтримують партнера, що зазнає нападу, — вони створюють попит на європейські компоненти, інженерний досвід і виробничі потужності. Це закріплює промислову діяльність у європейському економічному просторі, одночасно зміцнюючи безпекову позицію континенту.

Більше виробничих ліній означає більше кваліфікованих робочих місць. Більше співпраці в галузі досліджень і розробок означає більше інновацій. Більша інтеграція з оборонним сектором України означає швидші цикли оновлення та технологічне лідерство у сфері, яка матиме значення протягом десятиліть.

Іншими словами, це одна з тих рідкісних сфер політики, де політика безпеки, промислова політика та політика ринку праці спрямовані в одному напрямку.

Альтернатива менш приваблива: затяжна війна, де Україна недостатньо оснащена й озброєна, Європа продовжує опосередковано поглинати економічний шок, а Росія повільно адаптується до інновацій на полі бою, не зазнаючи стратегічної втоми.

Отже, ця можливість не абстрактна. Вона обмежена в часі.

У Європи є вузьке вікно, щоб допомогти перетворити нинішні інновації України на полі бою на стійку перевагу — таку, що визначить не лише результат цієї війни, а й структуру європейської оборони та промисловості на довгі роки.

Мова йде не про символізм чи сентиментальність. Мова йде про узгодження: перетворення того, що потрібно Україні у військовому плані, на те, що потрібно Європі в економічному плані, та одночасне втілення обох цілей.

Єдине реальне питання, що залишається, — чи готові європейські лідери розглядати це як цілісну можливість, якою це насправді є, чи продовжуватимуть керувати цим як двома окремими кризами, доки вікно не зачиниться.

Погляди авторки статті не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.