Творці візуального мистецтва, кінокритики, кінознавці, продюсери, сценаристи, кінорежисери, оператори, кінопрокатники, філософи, культурологи, зібралися 2 лютого у Будинку кіно відбулася зустріч діячів українського кіно, щоб проаналізувати тенденції розвитку екранної кіноіндустрії в Україні та світі. Під час зустрічі відбулася презентація свіжих українських фільмів, які вийшли в прокат у 2022 році та впевнено крокують міжнародними кінофестивалями, та не менш цікава дискусія творчої інтелігенції різних поколінь.
Голова спілки кінематографістів України Тримбач Сергій Васильович відкриваючи зустріч зауважив, що під час підсумкового виступу президента Володимира Зеленського в Верховній Раді, жодного разу не прозвучало слово «культура», але саме культура є мислячим мозком нації. На сьогодні серед діячів кіноіндустрії та державою повністю відсутній зв'язок в комунікації. Президент України, який багато років створював візуальний контент на телебаченні і якому саме телевізор допоміг стати президентом України, як ніхто знає важливість впливу кіноіндустрії на людей.
В Державному агентстві України з питань кіно не має жодного професіонала, який знається на кіноіндустрії, а люди які сидять зараз в Держкіно максимально негативно налаштували проти себе всю кінематографічну тусовку країни та ставлять палиці в колеса розвитку якісного українського кіно. Чиновники повністю закриті для культурної спільноти.
«Якщо ми не побудуємо якісний культурний продукт, через який ствердимо, хто ми є, тоді виникає питання: за що ми воюємо?» - наголосив Сергій Васильович.
Відеомистецтво є найефективнішим та найрадикальнішим способом донести культурні цінності до широкої аудиторії. За рік кривавої війни Україна саме через культурні проєкти демонструє світові, що є цивілізованим суспільством, вважають організатори.
Культура стала важливою частиною зброї та опором у війни цивілізацій. Тому налагодження комунікації та об'єднання всіх культурних діячів заради спільної мети є дуже важливим кроком в розвитку українського суспільства та відродження нації, яке зараз відбувається на всіх фронтах.
Співзасновник кінотеатру Кіно42 Ілля Гладштейн під час дискусії розповів: «Зараз ми спостерігаємо великий попит серед суспільства на українське кіно. Наприклад зараз в нашому кінотеатрі ми демонструємо фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», так на сеансі немає жодного вільного місця! Але слід зауважити, що зараз за відсутністю фінансування нового українського кіно, ми можемо опинитися в великій ямі на 3 роки, цього не можна допустити. Бо всі нові фільми, які ми зараз бачимо, були зняті ще до війни.Також абсолютно катастрофічною є ситуація з кінотеатрами, за 3 роки в центрі Києва було закрито три великі кінотеатри».
Статистика показує, що відвідування українцями кінотеатрів за останній час знизилася на 80%. Багато говорили і про відсутність вирощеного та закоханого в українське кіно глядача та прогалини в просторі жанрового кіно. Наприклад, в Україні зовсім не знімають фільми жахів, гарні мелодрами чи трилери. Натомість фахівці зауважили, що в критичних ситуаціях, найбільше всього розвивається документальне кіно, але саме зараз спостерігається великий попит на мультиплікацію. До того ж не вистачає розважального кіно, навіть в час війни.
Але є велика проблема з ресурсами, коли багато талантів не можуть реалізувати свій потенціал через брак підтримки. Студенка університету Карпенка-Карого Віта Стойкова зауважила:
«На жаль, в наших освітніх закладах немає міцної репутації, якій довіряють абітурієнти, які знають, що коли вони прийдуть, вони будуть технічно всім забезпечені в них буде бюджет на зйомки. Наші студенти на жаль звикли знімати, не маючи абсолютно нічого, нуль ресурсів. Може і тому вони такі сильні, бо можуть взяти з нічого і зробити щось. Ми не живемо в таких умовах, в яких живуть європейські студенти, коли в них є все і вони ростуть випещені. Українські студенти живуть в дуже складних умовах і загартовуються».
Слід зауважити, що при таких катастрофічно поганих реаліях розвитку українського візуального мистецтва, культурні діячі різних поколінь об'єднуються, формуючи нове та потужне інтелектуальне середовище. Вони самотужки відстоюють державний архів Довженко-Центр, організовують кінофестивалі, збирають кошти на відновлення занедбаних залів легендарної кіностудії Довженко, знаходять фінансування на зйомки нових фільмів, придумують нові мультфільми, навчаються в бомбосховищах, їздять по світу представляючи українську культуру та завойовують призи на відомих кінофестивалях.
Багато студентів через війну виїхали за кордон і навчаються в провідних кіношколах Європи, Канади, США, Японії і це також може бути потужною платформою для майбутнього нового, якісного українського кіно. Всі діячі мистецтв, хто працюють попри всі перепони, роблять дуже багато для того, щоб українська культура розцвіла новими фарбами та ми змогли показати майбутнім поколінням, не тільки документальну реалістку про війну.
Коментарі (0)