Коли почалася війна, усім стало зрозуміло, що доведеться страждати. Але мало хто тоді усвідомлював, як багато (і наскільки терміново) треба буде зробити, щоб діти України не залишилися зі шрамами війни на все життя.
Мільйони українців були змушені покинути свої домівки з початку неспровокованої агресії Росії проти їхнього народу.
Серед цих кількох мільйонів величезна кількість змучених українських дітей, для яких життя і дитинство ніколи вже не будуть такими, як до війни.
У перші похмурі дні війни до Львова прибула команда психологів та спеціалістів з проблем дітей раннього віку, які розпочали організацію закладів психологічної терапії для дітей, щоб допомогти малечі впоратися з душевною травмою, якої вони зазнали.
Ран Коен Харунофф, один із засновників ізраїльської благодійної організації Early Starters International (ESI), сказав, що його організація вже відкрила школи по всій Східній Європі, але стало очевидним, що необхідно також відкрити центри «у Львові і зрештою в Харкові», оскільки дітям в Україні необхідний «безпечний простір», де вони могли б почуватися захищеними і не відчувати страху.
Жахлива незахищеність, пов’язана з реальною загрозою фізичного насильства з боку російських військових, тяжко переживається дітьми та підлітками. Часто це поєднується з економічною нестабільністю через втрату батьками роботи та відчуттям відсутності перспектив у майбутньому, особливо якщо сім’я опинилася в пастці в зоні бойових дій або хтось з членів сім’ї був призваний до армії. Це зовсім не те, що легко сприйняти свідомості дитини.
Доктор Кеннет Деклева, психіатр, який практикує в Сполучених Штатах, але який раніше працював з дітьми-біженцями, підтверджує це: «Такий травмуючий вплив може спричинити посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), який є особливо небезпечним, якщо його не лікувати».
Це перегукується з тим, що вказує на своєму вебсайті Музей воєнного дитинства, який зосереджується на проблемах «дитинства, яке постраждало від війни». Музей повідомляє, що згідно з їхніми даними, діти можуть зіткнутися з двома основними типами травматичних подій: «Тип I – раптова травматична подія і тип II – тривалий вплив несприятливих подій, який призводить до дисфункції механізмів подолання стресу. Діти страждають від таких станів, як тривожні розлади, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресія, дисоціативні розлади (відключення від зовнішнього світу, деперсоналізація, дереалізація, заціпеніння, кататонія), поведінкові розлади (особливо агресія, асоціальність і схильність до насильства та кримінальної поведінки), а також зловживання алкоголем і психоактивними речовинами значно частіше, ніж їхні ровесники у країнах, які не потерпають від війни».
Доктор Деклева застерігає, що «теперішня війна в Україні – через її геноцидний характер, всеосяжність і жорстоку тактику росіян – пов’язана з ризиком формування цілого покоління травмованих українських громадян, особливо біженців, у тому числі дітей».
Терапевти, які через досвід кількох воєн та «завдяки дослідженням, проведеним на Близькому Сході, в Африці, Косово та Боснії», – говорить Деклева – добре розуміють, як краще лікувати дітей, що страждають від травми війни.
ESI, де працюють переважно жінки з відповідною освітою та досвідом роботи, відкрила 18 «пунктів безпеки» для дітей раннього віку по всій Європі, у тому числі сім у Молдові, сім в Ізраїлі, два у Празі та по одному в Кракові та Львові, де зараз працює 45 співробітників, серед яких вже чимало українських матерів.
У той час як дітей навчають опановувати припливи емоцій, які часто охоплюють їх через те, що вони стали біженцями під час війни, батькам пропонують послуги, які можуть допомогти їм переселитися до більш безпечних місць, зокрема послуги перекладу та юридичні консультації.
Перелік допомоги включає «просвітницьку роботу щодо корекції поведінки маленьких дітей», забезпечення психологічно безпечного простору, навчальну програму, засновану на «шістьох Cs» (творчість, допитливість, турбота, координація, спілкування, прийняття змін), корисні методики для вчителів, які раніше ніколи не мали справи з дітьми, що стикнулись з подібним лихом, а також надання прихистку для відпочинку фізично та морально виснажених батьків.
Перебіг раннього дитинства, під яким зазвичай розуміють роки життя до початку статевого дозрівання (приблизно 12 років), має глибокий вплив на подальше життя людини. Ось чому, якщо не лікувати глибоку травму, отриману дитиною під час війни, діти, скоріш за все, перетворяться на дорослих з глибокими психологічними шрамами на все життя, пояснив Ран Коен Харунофф. Ось чому ESI розглядає свою роботу як щось, що не тільки допомагає дітям сьогодні, але й матиме тривалий вплив на суспільство на десятиліття у майбутньому.
На сьогодні понад 3500 українських дітей – або близько 400 на день – змогли взяти участь у запропонованих ESI програмах, і ще тисячі сімей скористалися іншою допомогою, яку пропонує організація.
Юлія Кромченко, яка також працює в ESI, сказала: «Ми намагаємося створити для них дім, місце, де вони можуть навчатися та рости в спокої. Водночас батьки, які безперервно піклувалися про своїх дітей, фізично та морально виснажені, тому місце, де діти можуть спокійно вчитися та гратися, також дає їм величезне полегшення. Ми в цьому процесі у довгостроковій перспективі».
Сьогодні багато дітей скаржаться, що дуже сумують за батьками, які не змогли виїхати з ними за межі України – багато хто з них воює за волю України на фронті. Повна невизначеність – це те, що дуже турбує навіть дорослих, але для дітей, які самі нездатні якось це виправдати чи зрозуміти, що наразі відбувається, наслідки можуть бути ще гіршими.
Коен Харунофф погоджується, що це буде непросто. Але він каже, що ESI створила цей проєкт «надовго» і що вони планують «продовжувати працювати, незважаючи на складні умови, що б не сталося, для того, щоб допомогти українським дітям-біженцям та їхнім родинам».
Коментарі (0)