Сьогодні річниця жорстокого повномасштабного вторгнення Росії в Україну. З нагоди цієї події Kyiv Post зібрав 14 історій людей, які розповідають про масштаби втрат, завданих агресією Кремля.
Рік тому гібридна війна закінчилася. Темний, облудний вид війни, у якій Кремль використовував переважно проросійських сепаратистів і лише іноді регулярне військо, де обстріли часто відбувалися, щоб відлякати моніторингові місії, аби менше людей бачили найтемніший бік гібридної війни, її «сіру зону».
Донбас був притулком для контрабандистів і торговців людьми, клондайком для королів російської контрабанди.
Я їздив на лінію розмежування з окупованим Росією анклавом, невизнаною «Луганською народною республікою» у 2015 році.
Путін і його люди створили свою паралельну реальність на окупованих землях не тільки за допомогою пропаганди.
Один рік без спокійного сну та психічної рівноваги
Потяги йшли, наповнені золотом і сріблом, окрім вугілля, яке мали перевозити офіційно.
Одне з багатьох редакційних відряджень на передову виявилося фатальним, тоді від подвійного вибуху протипіхотної міни загинув мій головний і найдовіреніший інформатор, якій постачав мені ексклюзивну інформацію про нелегальну торгівлю та контрабанду як на російському, так і на українському боці «сірої зони».
Його звали Андрій Галущенко, і його вбив загін диверсантів, які чекали на нашу групу розслідувачів на сільській дорозі.
Чому вони його вбили?
Щоб зрозуміти, чому вбили якусь людину, треба спочатку зрозуміти, кому це вигідно.
Кому він перейшов дорогу і хто наказав це зробити? І чи мала ця людина повноваження виконувати такі накази?
Коли ми вперше познайомилися, мені здалося, що Галущенко – польовий командир, який бездоганно виконує свою роботу: вчасно реагує на події, ризикує, коли необхідно, і здатен накопати компромат на будь-кого, аби знати все про всіх у своєму районі.
Він був найенергійнішим копом, якого я коли-небудь бачив.
Лише після його смерті я дізнався, що Андрій Галущенко не був копом.
Боєць-доброволець, потім розслідувач, він не був частиною жодної з існуючих систем, хіба що частиною тієї ідеальної системи, яку сам намагався створити.
Галущенко копав під злочинних махінаторів усіх мастей – і продажних ментів, і командирів, які кидали своїх солдатів напризволяще на полі бою, а потім отримували нагороди за хоробрість, і казнокрадів, і контрабандистів, і зрадників, і офіцерів, які порушили присягу.
Після його загибелі я залишився зі спадщиною зізнань і документів, які стали початком одного з найглибших досліджень природи «сірих зон»: російської стратегії дестабілізації, яка була спрямована на корумпування місцевої влади та збагачення друзів Путіна на окупованих землях.
За кілька днів до того смертельного нападу автомобіль групи розслідувачів, до якої я приєднався, був обстріляний.
Це сталося неподалік від штабу армійської бригади в одному з найбезпечніших місць на цьому напрямку.
Напевно, в найбезпечнішому місці.
Галущенко був упевнений, що цей обстріл був попередженням.
На жаль, останнім попередженням ніколи не вірять ті, хто потрапляв під обстріл занадто багато разів.
В один із тих днів він говорив зі своїм старим армійським другом: «Двадцять хвилин. У мене буде лише двадцять хвилин, щоб протриматися. Ти встигнеш прийти?», – запитав Галущенко.
За два дні до смерті Андрій подзвонив доньці в Київ:
«Ми відстежили щось дуже велике, мала. Через пару тижнів ми виб’ємо звідси усією контрабанду», – сказав він їй, сміючись.
Чи він справді вірив у це «ми виб’ємо», чи просто намагався заспокоїти себе?
Ті, хто пережив серійне вбивство у Щасті Луганської області, роками докопувалися до похмурих таємниць «сірої зони» Донбасу.
Контрабанда фальсифікованого тютюну.
Вбивства.
Наркотики.
Через російське вторгнення навіть місцевий ринок нелегальних наркотиків кардинально змінився.
Дешева версія героїну під назвою «крокодил» (назва пов’язана з впливом, який наркотик справляє на організм тих, хто його вживає), була створена великою російською фармацевтичною компанією всього через кілька місяців після приходу Путіна до влади в Росії.
Прекурсори цього наркотику на основі дешевих та легкодоступних пігулок кодеїну виявила наша група розслідувачів на Донбасі.
Причетність Путіна та його наближених до контрабанди та торгівлі наркотиками стане ще однією темою для розслідування KyivPost цього року – другого року ясності VS сірості, справжньої війни VS гібридної.
Крим зіткнувся з такою ж епідемією: потік дешевих препаратів на основі кодеїну, масове розповсюдження яких інспірувало та налагодило російське керівництво, на окупованому Росією півострові виявили інші журналісти-розслідувачі.
8 червня 2014 року, за півтора місяця до того, як росіяни збили в небі над Донбасом малайзійський Боїнг, головний проросійський функціонер окупованого Криму Аксьонов і терорист Ігор Гіркін поспілкувалися особисто телефоном – перехоплення їхньої розмови цитували українські ЗМІ.
Аксьонов і колишній офіцер ФСБ обговорюють військову допомогу російським і проросійським силам на Донбасі, кажучи, що без неї «ринки будуть втрачені».
«Я окреслив картину, що якщо ми не вживемо заходів щодо конкретних ситуацій, таких і таких, ми втратимо всі ці ринки» – промовляє голос (вірогідно) Аксьонова.
«Так, ми тоді все втратимо...» – відповідає голос (вірогідно) Гіркіна.
Його зв’язки з одним із найближчих друзів Путіна Kyiv Post докладно дослідив у наших попередніх публікаціях.
У своєму розслідуванні російського наркотрафіку я не міг піти далі вантажу прекурсорів для дешевого, але смертоносного наркотику «крокодил», перехопленого нашою групою на Донбасі, в районі, окупованому Гіркіним і його людьми за два роки до того.
Водночас за даними журналістського проєкту «Чорне море», з моменту анексії Росією Криму канали постачання наркотиків туди теж кардинально змінилися: із середини 2014 року наркоділки масово перейшли на «крокодил» – саморобний замінник героїну на основі кодеїну.
«Окрім «Крокодилу» в Криму більше нічого немає», – цитує «Чорне море» одного зі своїх інформаторів в одній із публікації.
Двома роками раніше навала цього ж препарату спостерігалась в Грузії – країні, в державних кордонах якої знаходиться ще одна російська «сіра зона».
І ще один анклав для контрабанди,
Ця російська злочинна діяльність була прелюдією до багатьох воєн і політичних потрясінь, і, нарешті, напередодні повномасштабного російського вторгнення я закінчив книгу та розслідування щодо цих злочинів Кремля, що зрештою призвело до мого вигнання з України.
Ця дилогія-розслідування вийде в Україні цієї весни під назвами «Сіра зона» та «Червона зона», а в Німеччині під загальною назвою «GrauZone» пізніше цього року.
Роками за часів правління Петра Порошенка майже не було чорного VS білого: «сірість», як називали це оперативники на місцях, так називалася ця гра.
Корупція не була винайдена Москвою, але зони впливу, які створив Кремль від Кавказу до України, досі використовуються його верхівкою, щоб залякувати місцеве населення та просувати кордони контрольованих Москвою квазідержав.
Поле за полем, ліс за лісом, лінія електропередач, дорога і, зрештою, весь регіон стає частиною ракової пухлини-анклаву, пронизаного контрабандою та вбивствами.
Назва цього анклаву – Південна Осетія, контрольована Росією провінція Грузії.
Там «повзуча окупація» відбувається за двома сценаріями.
Перший – встановлення офіційних демаркаційних стовпів. Грузини називають це «бордеризацією». Другий сценарій є більш складним.
«Вони викрадають людей з територій, які не контролюють, і кажуть їм: «Бачите цей дуб – не заходьте далі того місця, де він росте», – каже Дато Кацарава, лідер невеликої, але рішуче налаштованої групи сміливців, схожої на ту, з якою я працював під час розслідувань на Донбасі.
Люди, які патрулюють кордон разом з Кацаравою – це не правило, а виняток: там немає штатних міліціонерів чи прикордонників з грузинським прапором на рукаві.
Коментарі (0)