Після того, як російські солдати спалили прапор, що був на сільраді, її голова Ірена Блоха зібрала попіл у скляну банку і сховала її в надійному місці до перемоги, коли село, розташоване в 25 км від російського кордону, знову буде в повній безпеці.

Сьогодні Блоха займається розподілом гуманітарної допомоги серед мешканців села – їх приблизно 325. На маленькому фургоні захисного кольору з продірявленим осколками боком привезли близько півтонни продуктів у 40 коробках і 50 пакетах. Їх передав спецпідрозділ "Кракен", що працює в цьому районі східніше Харкова.

Advertisement

Волонтери з Харківського гуманітарного центру – гуманітарної ініціативи "Кракена" – починають розподіляти продукти між 109 із 149 сімей села.

 Від окупації до звільнення

“Добре, що село оживає, – каже Блоха. – До повномасштабної війни в нас було 502 людини. Під час окупації [з 24.02 по 12.09 2022р.] багато людей виїхало в травні "зеленим коридором". Зараз люди повертаються, і ми складаємо плани на майбутнє”.

Кремль убив Навального, але російському суспільству до цього байдуже – Зеленський
Більше по темі

Кремль убив Навального, але російському суспільству до цього байдуже – Зеленський

Президент України сказав, що громадяни РФ не обурюються через смерть лідера їхньої політичної опозиції, якого Кремль тримав у в’язниці, схожій на табори сталінського ГУЛАГу.

Вона пригадує, як п'яний командир окупантів ночами вештався селом і стріляв із пістолета по собаках і бляшанках. Під час окупації була зруйнована школа і загинуло двоє мешканців.

Advertisement

Місцевий кіт стереже продукти. ФОТО: Kyiv Post

Одного разу окупанти забрали в мешканців усі мобільні телефони і перевірили кожний, шукаючи українські патріотичні символи, пісні чи що-небудь, що свідчило би про військову службу. Чоловіків, які воювали на Донбасі, жорстоко били.

“Вони прийшли нас "визволяти". Єдине, від чого нас звільнили росіяни, – так це наші пральні машини", – каже Блоха.

Вона вибачається за сльози, коли розповідає про бійця спецпідрозділу "Кракен" Андрія Руденка. Він очолює Харківський гуманітарний центр, що працює в деокупованих населених пунктах області.

Солдат, який піклується про тих, за кого воює

Advertisement

Майже щодня, ще до 8 ранку Руденко і його волонтери завантажують у машини допомогу з 26 країн і їдуть дорогами, розбитими гусеницями танків, повз ущент зруйновані села. Прибувши до місця призначення, вони роздають місцевим мешканцям продукти, засоби гігієни, в'язані шапки, батарейки тощо.

 

Продукти, що привезли сьогодні, – від Фонду українців Канади і Української федерації банків продовольства, яка перерозподіляє надлишки продуктів із мереж супермаркетів.

Боєць "Кракена" Андрій Руденко, який керує роботою гуманітарної програми, показує, що все добре. ФОТО: Kyiv Post

“Ми хочемо показати, що ми, українські солдати, зовсім не такі, як росіяни – ні в серці, ні в думках. Для нас просто важливо допомагати чим можемо, – говорить 36-річний харків'янин Руденко. – Ці люди дуже постраждали. Їм нема на що жити, бо поля заміновані, і зараз на них нічого не виростиш.

Advertisement

Ми можемо їх вічно годувати і будемо годувати, якщо треба, але це не вихід. Єдиний вихід – це якнайскоріша перемога в цій війні, щоб життя для них знову стало безпечним”.

 

Руденко запитав Блоху, що зараз є для неї найскладнішим. Вона відповіла, що її найперший пріоритет – відбудова школи, яку окупанти зробили однією зі своїх баз, але зробити це самотужки село не в змозі.

Сільська голова Нового Бурлука Ірена Блоха і керівник гуманітарної програми "Кракена" Андрій Руденко. ФОТО: Kyiv Post

Дорогою назад до міста, проїжджаючи повз сотні зруйнованих танками й артилерією будівель, Руденко розмірковує над варіантами фінансової та іншої підтримки для Нового Бурлука. Для нього – солдата – це не просте завдання.

Advertisement

“Все владнається. Це село заснували вільні козаки ще в 1702 році. Воно пережило не тільки цю окупацію, а й Голодомор. Це ще один етап нашої історії боротьби за незалежність”, – говорить Руденко.

У центрі села, там де в перші дні окупації стояли зо дві сотні російських гармат, танків і бронетранспортерів, екіпажі яких були здебільшого з Бурятії, стоїть старий пам'ятник Андрієві Мовчану, який у 1920-х роках заснував тут перший колгосп. На табличці написано, що в 1930-х його "вбили білобандити і куркулі” – так радянська влада називала українських фермерів, які не хотіли ставати частиною радянсько-російської системи.

Advertisement

 

29-річна Вікторія Сарай і її 28-річна подруга Тетяна Редько стоять у черзі за продуктовими наборами. В цьому селі вони прожили все своє життя. Тут вони одружилися і народили чотирьох дітей, яким зараз менше 11 років. У травні 2022-го вони разом із дітьми виїхали “зеленим коридором” і повернулися, коли ЗСУ звільнили село без жодного пострілу.

Мешканки Нового Бурлука Вікторія Сарай і Тетяна Редько. ФОТО: Kyiv Post

“Ми віримо, що все буде гаразд, бо мусимо вірити, – каже Вікторія. – Не можна жити, якщо не вірити. Поки платимо за інтернет, щоб наші діти вчилися, і якось справляємося”.

О 10 вечора в невеликому складі Харківського гуманітарного центру ще одна група волонтерів пакує продукти і речі для завтрашньої відправки до Ізюмського району – всього 100 пакунків із кашею, квасолею, зубною пастою, батончиками тощо.

Руденко робить собі каву – вже четверту чи п'яту за день.

“Звичайно ж, я втомився. А ще в мене, мабуть, ПТС. Я ледь не побився в метро з якимись хлопцями, які мололи всяку дурню про наші позиції. Після артобстрілу ти вже не такий, як раніше. Вже працюєш "на автоматі". Просто робиш те, що мусиш”, – каже Руденко.

 

Хтось із волонтерів каже, що закінчуються пластикові пакети, і вони вирішують, де їх встигнути дістати до комендантської години.

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!