Кульмінаційний момент будь-якого фільму про снайперів, вартого перегляду – полювання снайперів обох воюючих сторін один на одного, в ході якого вони обмінюються неймовірно влучними пострілами зі своїх надсучасних снайперських гвинтівок. В реальній війні в Україні такого «по суті, ніколи не відбувається» – розповіли Kyiv Post троє діючих снайперів української армії. «А якщо раптом відбувається, то це означає, що принаймні один зі снайперів зробив дуже серйозну помилку», – запевнив Володимир «Бонд» Петренко* під час нещодавнього інтерв’ю в столиці України. «Останнє, що хотів би зробити снайпер у цій війні – це викрити свою позицію».
«Я б сказав, що на кожні десять завдань, які ми виконуємо, ми в реальності робимо приблизно один постріл», – говорить Володимир «Атом» Гарбовський*. «Ми отримуємо всі види завдань і працюємо з усіма видами підрозділів. Знищення ворожого солдата майже ніколи не є для нас пріоритетом… це скоріше додаткова можливість, якою можна скористатися, якщо вона з’являється».
Петренко, Гарбовський і Максим «Номер вісім» Федерчук* вже більше року воюють і виживають на передовому краї сучасного військово-снайперського мистецтва. За багатьма показниками вони (як і їхні російські «колеги») є найдосвідченішими та найкомпетентнішими снайперами у світі.
Жоден військовий снайпер, який служить у будь-якій національній армії НАТО чи деінде в світі, не переживав нічого, хоча б віддалено наближеного до смертельно небезпечних, сповнених кров’ю та потом польових уроків, які отримують снайпери на полі бою в Україні. Отримують впродовж останніх 17 місяців, отримують зараз і, напевно, будуть отримувати ще досить довгий час.
«Ключовими моментами нашої роботи є підготовка та терпіння», – сказав Федерчук. «Щоб виконати свою роботу, вам треба перш за все залишитися в живих, а для цього на цій війні ви повинні розуміти, які небезпеки існують там».
На початок російського вторгнення ці троє чоловіків – усі мешканці Києва – були цивільними. Петренко займався роздрібною торгівлею, Гарбовський торгував автозапчастинами, а Федерчук мав магазин вогнепальної зброї та туристичного спорядження.
Вони, як і багато інших киян, були досить успішними в бізнесі і змогли накопичити певні статки, і всіх трьох це привело до захоплення стрільбою на далеку дистанцію.
Наприкінці 2010-х років вони їздили за кордон, де брали участь у багатьох міжнародних стрілецьких змаганнях, на яких цивільні та військові команди, озброєні найкращою вогнепальною зброєю, яку вони можуть собі дозволити, намагаються перевершити одна одну, вражаючи цілі на відстані до двох кілометрів.
Знаменитий костюм гілі – добре для кіно, не дуже для боїв в Україні. ФОТО: Збройні сили України
На такій дистанції стрілок повинен враховувати не лише такі зрозумілі фактори, як початкова швидкість кулі, її вага і сила вітру, але й такі таємничі для пересічної людини чинники пострілу на велику відстань як дрейф обертання, балістичні коефіцієнти, щільність атмосфери, кут до цілі та навіть обертання Землі. Це було непросто і недешево, але усі троє вправлялись у цьому роками.
Коли росіяни вдерлись до України наприкінці лютого 2022 року, кожен з цих вправних стрільців залишив звичне мирне життя, взяв свою гвинтівку (а дехто з них і кілька гвинтівок) і як і тисячі інших киян попрямував на фронт, на північ від столиці, аби дати відсіч російським окупантам. На початку квітня, коли росіяни відступили від Києва, в ЗСУ був особливо високий попит на досвідчених снайперів.
Командування української армії, яке намагалось швидко наростити військовий потенціал ЗСУ усіма можливими засобами, залучило особливо досвідчених стрільців до створення снайперського корпусу. Бійці корпусу впродовж двох місяців пройшли інтенсивний курс навчань та тренувань (включаючи проходження детекторів брехні, курси камуфляжу, фізичної підготовки, ідентифікації транспортних засобів та систем зв’язку, рукопашного бою та тактичної медицини), і потім їх закріпили за снайперськими «взводами» (кількість снайперів у них різна), які контролюються командуванням сил спеціальних операцій ЗСУ.
«Це було схоже на кастинг на роль актора для фільму», – розповів Петренко. «Вони були дуже вибагливі щодо того, чого вони хочуть».
«Вони (ЗСУ) перевіряли нас у всіх сенсах, навіть перевіряли на детекторі брехні», – сказав Гарбовський. «Але найсмішніше те, що вони ніколи не перевіряли, наскільки добре ми вміємо стріляти… Думаю, вони нам довіряли в цьому».
До літа 2022 року троє колишніх аматорів стрільби пройшли курси та здали іспити, потрапивши не просто в ЗСУ, а в один із найелітніших українських підрозділів, де вони отримали доступ до найкращого в Україні снайперського обладнання: гвинтівок стандарту НАТО, тепловізійних прицілів, засобів шифрованого зв’язку і найсучасніших дронів.
Федерчук виділив гвинтівку канадського виробництва Cadex Defence CDX-33 TAC калібру .338 Lapua Magnum [8,6x70 мм] як зброю, яка була доступна їм на початку війни і була особливо популярною серед українських снайперів. Вироблені в США та Фінляндії снайперські гвинтівки, такі як Barrett MRAD і Sako TRG, також переважно калібру .338, але деякі й калібру .308 [7,62x51 мм НАТО], також мають відмінну репутацію в ЗСУ, додав Федерчук.
Гвинтівка Cadex Defense CDX-33 TAC. ФОТО: Cadex Defence.
За його словами, українські снайпери давно не використовують снайперські гвинтівки СВД радянського/російського виробництва, вони замінили їх на кращу сучасну західну зброю.
Українським снайперам дозволено використовувати особисту зброю, принесену з цивільного життя, сказав Гарбовський, тому більшість так і робить, майже завжди власноруч заряджаючи власні патрони, оскільки це «збільшує влучність на 50 %». За його словами, українські снайпери використовують гвинтівки .308 для пострілів на короткі та середні дистанції та гвинтівки .338 Magnum для пострілів на дальні дистанції.
Гвинтівка калібру .50 використовується ними не так часто, тому що вона надто важка, а на тих дистанціях, на яких зазвичай працюють снайпери ЗСУ (від 600 до 1200 метрів), і коли ціллю є людина (ворожий солдат), гвинтівка .50 – явний перебір і по важкості, і по дальності, сказав Гарбовський. Через широку доступність бронебійних набоїв цю зброю снайпери використовують переважно проти техніки та легких укріплень.
Українські снайпери виходять на завдання з «цілим мішком для гольфу» різних гвинтівок, прицілів і допоміжних пристроїв, які вони підбирають відповідно до особливостей завдання, розповів Гарбовський.
За словами снайперів, відомий по фільмах маскувальний костюм снайпера з сітки та штучного листя і трави, який покриває все тіло (так звана «кікімора»), рідко використовується снайперами ЗСУ. Ці костюми надто важкі, а зазвичай снайпер повинен долати кілометри складної місцевості, щоб дістатися до своєї стрілецької позиції.
Окрім її великої ваги та об’єму, якщо «кікімора» і допомагає приховати людину, яка сидить (чи лежить) нерухомо, зливаючись із лісом, під час пересування вона робить свого носія великою, товстою ціллю високої пріоритетності, якщо дрон помітить того, хто під нею ховається, коли той переходить дорогу чи відкрите поле, пояснили снайпери.
Інша проблема «кікімори» полягає в тому, що у вологому кліматі України пил та бруд швидко просочують мотузки костюма та штучне листя, подвоюючи його вагу та зводячи нанівець його здатність зробити людину схожою на кущ, кажуть бійці.
Але головний недолік, за їхніми словами, полягає в тому, що людина в «кікіморі» добре помітна у тепловізор і на землі, і в повітрі. Петренко виділив вироблені в США камуфляжні накладки Crye Precision, відомі серед українських снайперів як дуже корисне спорядження, доволі легке та вдало оснащене антитермічним матеріалом. Такі накладки роблять снайпера майже невидимим для приладів нічного бачення, зокрема з безпілотників.
Український снайпер (без інтерв’ю) у невідомому місці в Україні. ФОТО: Збройні сили України
Небо над сучасним полем бою насправді рясніє безпілотниками, і такими, які снайпер може почути або рідше побачити, і навіть такими, що є для нього невидимими, але вони можуть помітити взуття бійця, що стирчить з-під накладки Crye, з півкілометрової висоти.
У фільмах про роботу снайпера перед пострілом завжди запановує напружена тиша (рідше звучить експресивна музика). Під час російсько-української війни снайпер на полі насправді переважно розмірковує, наш чи ворожий безпілотник щойно пролетів над головою, і чи помітив він його, а також прислухається до мінометних та артилерійських пострілів, думаючи, чи не наближаються вони, сказав Гарбовський.
Найчастіше під час війни снайперські групи від одного до чотирьох осіб призначаються до бойових бригад, які тримають оборонні позиції, і залежно від поточних задач бригади снайпери самі вирішують, де їм краще розташуватися та як вони можуть найбільше допомогти своїм. Вогневі позиції снайперів укомплектовуються в зміну від 12 до 24 годин. Їхня робота – це здебільшого спостереження. Опитані Kyiv Post снайпери розповіли, що їхня найдовша польова місія тривала майже три місяці, це було на Бахмутському напрямку. Але в стандартному своєму варіанті снайперська «вахта» триває два тижні.
Якщо снайпер помічає російського солдата, його тактика є такою ж, як і для будь-якого іншого піхотинця на полі бою: він має визначити точні координати ворога та викликати непрямий [артилерійський або мінометний вогонь]. Непогано застосувати в цьому випадку дрон. Принцип такий: якщо ви можете уникнути пострілу з гвинтівки і, відповідно, ризику викрити своє становище, уникайте цього.
Якщо ж вам таки доведеться стріляти, будьте готові до того, що росіяни не чекатимуть, поки точно визначать, де ви, вони якомога швидше намагатимуться «зачистити» ваш район загалом з автоматичного гранатомета чи мінометів.
На думку всіх трьох снайперів, служба в ЗСУ на посаді снайпера під час російсько-української війни є, мабуть, однією з найнебезпечніших військових професій у сучасному світі. За їхніми даними, загалом серед снайперського корпусу за рік бойових дій дев'яти з десяти зазнали осколкових поранень, а кожен другий був або вбитий, або настільки тяжко поранений, що вже не здатен воювати.
Усі троє розповіли Kyiv Post, що були поранені під час бойових дій. Федерчук розповів, що медики ЗСУ практично не надають психологічної підтримки снайперам, але одного разу, коли він лежав у лікарні з осколковим пораненням, прийшов психолог і дві години говорив з ним про те, як він почувається, коли полює на російських солдатів.
Сторінка у Facebook Короля двох миль України: https://www.facebook.com/KO2M.UA/
* Опитувані попросили Kyiv Post не оприлюднювати їхні справжні прізвища, аби захистити їхню особу. Kyiv Post виконує це прохання: прізвища, використані в цій статті, є псевдонімами.
Коментарі (0)