Після більш ніж 18 місяців війни економіка України перебуває в жахливому стані. Після 30% падіння у 2022 році економіка країни, за прогнозами МВФ, зросте лише на 1-3% у 2023 році. Лише прямі втрати від російської агресії оцінюються в 150 мільярдів доларів, що майже дорівнює поточному ВВП України. Якщо ж враховувати непрямі втрати, то цифра зростає до кількох сотень мільярдів доларів.
Кілька мільйонів українців покинули країну, ще кілька – стали внутрішньо переміщеними особами. Рівень бідності зріс з 5,5% до війни до майже 25% у 2022 році і за деякими прогнозами сягне 55% до кінця 2023 року.
Ці втрати жахливі, як і труднощі, яких через них зазнають мільйони українських родин. Однак ще небезпечніше те, що назріває крах самої економічної моделі країни. Звичні способи, якими українці заробляли гроші, тепер стали недоступними або значно ускладнились.
До початку російського вторгнення кілька мільйонів українських громадян, переважно (але не виключно) чоловіків, щороку знаходили роботу в країнах ЄС. Одні працювали за кордоном постійно, інші були сезонними робітниками. Загальна чисельність цього пулу трудових мігрантів сягала майже 7 мільйонів. У довоєнні роки дохід українських «заробітчан» становив приблизно 10% нашого ВВП. Ці робітники забезпечували основний дохід для своїх сімей, а загальна кількість українців, які безпосередньо отримували підтримку від цієї величезної «заробітчанської» системи, сягала 20 мільйонів, а це половина населення України.
Ця система зруйнувалась з початком російського вторгнення. Уряд України закрив кордони для всіх чоловіків, придатних до військової служби, що зробила б більшість урядів у такій ситуації. Водночас чимало тих, хто працював за кордоном, повернувся, аби захищати батьківщину. Цей універсальний підхід до захисту території України спрацював – російські війська відступили від Києва та були змушені обмежитись територіями, які їм вдалося окупувати на самому початку вторгнення. Війна переросла у війну на виснаження, і це триває й досі.
Проте обмеження на виїзд чоловіків залишаються в силі, фактично знищуючи систему заробітків, яка давала засоби до існування багатьом українським родинам. Паралельно Росія розпочала блокаду основних українських портів, забравши значну частину експортних доходів України. Таким чином було втрачено ще один важливий елемент довоєнної економічної моделі. Український експорт скоротився приблизно на 30% у 2022 році, і він продовжував знижувати в перші місяці 2023 року. Зусилля щодо розширення маршрутів наземної логістики та дипломатичні ініціативи, такі як Чорноморська зернова ініціатива, дещо пом'якшили ситуацію, але цього недостатньо, щоб повністю вирішити проблему падіння експортних прибутків. Втрачено ще один потужний рушій нашої економіки.
Щоб якось пом'якшити ці проблеми, міжнародні партнери надали Україні щедрий пакет прямої фінансової допомоги, загальний розмір якої на кінець травня становив близько 70 мільярдів євро. Це приблизно дорівнює втратам ВВП і є головним поясненням того, чому економіка України все ще працює і не зазнала повного колапсу, який міг би звести нанівець усі військові зусилля країни.
Враховуючи величезні фінансові витрати на забезпечення мільйона вояків, ця донорська допомога союзників є, по суті, єдиним, що тримає український бюджет на плаву. Відповідно до того, на що зараз налаштована наша економічна система, внутрішні надходження від податків та інших джерел здебільшого витрачаються на фінансування української армії. Усі інші видатки бюджету – насамперед, заробітна плата бюджетникам, пенсії та інші соціальні виплати – здебільшого фінансуються за кошти донорів.
Це створило ситуацію, коли приватний сектор – основний двигун розвитку України протягом останніх 30 років, переважно відповідальний за зайнятість та формування ВВП до війни – наразі позбавлений звичних джерел прибутку. Вся країна зараз живе за рахунок донорських доходів бюджетників, пенсіонерів та одержувачів соціальної допомоги, а також солдатів та їхніх родин. Це єдиний економічний двигун, який ще працює, хай і на гроші донорів.
Про те, що цей двигун надто слабкий для такої великої та густонаселеної країни, як Україна, свідчить стрімке зростання рівня бідності, а також неофіційні дані. Майже щодня ми чуємо повідомлення про чоловіків, спійманих під час спроби перетнути кордон, які часто платять тисячі доларів хабарів «посередникам» у цьому процесі. Хоча ЗМІ схильні називати їх втікачами від призову, так само ймовірно, що справжньою причиною їхньої втечі є пошуки роботи та заробітку. Зрештою, за такі гроші вони могли б так само легко підкупити військові комісії або сховатися від призову без клопотів з небезпечним перетином кордону. Бізнесмени, особливо ті, що створили малі та середні підприємства, діляться такими ж похмурими враженнями щодо стану вітчизняної економіки – низький попит, занадто мало споживачів, постійна боротьба за виживання.
Зрозуміло, що на економічному фронті все досить погано, а у війні на виснаження саме економіка зрештою стане головною зброєю переможця. Хоча Росія не має підтримки Заходу, на відміну від України, вона все ще отримує величезні прибутки від своїх природних ресурсів, навіть попри на те, що вони впали через санкції. І що найважливіше, вона все ще веде війну на українській землі без значного впливу на життя росіян всередині країни, на відміну від країни, що захищається. Україна має перевагу лише щодо донорської допомоги, більшість інших чинників працюють скоріш на користь Росії.
Хоча ми можемо скільки завгодно сподіватись на надходження з-за кордону коштів на реконструкцію та післявоєнний поштовх до зростання економіки, справа в тому, що тут і зараз мало що можна зробити, аби практично покращити ситуацію. По суті, єдиний дійсно значущий політичний вибір, який Україна може зробити, це відкрити кордони та дозволити своїм громадянам знову вільно перетинати їх. Це не допоможе відновити експорт – це може зробити лише припинення російської морської блокади, що навряд чи станеться найближчим часом. Це також, безсумнівно, спочатку спричинить значний відтік людей, які поспішать на заробітки вкрай необхідних їм грошей до ЄС.
Але це ціна, яку варто заплатити за щось набагато важливіше – за надання народові України можливості знову заробляти собі на хліб і підтримувати економіку на плаву, поки Україна веде війну на виснаження з Росією. Такі війни виграються переважно економічними, а не суто військовими засобами. Настав час повернути економіку на рівень теперішньої війни.
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Коментарі (0)