Коли мова заходить про снайперів, то уява переважної більшості людей малює кінематографічні сюжети. Про загадкового чоловіка, який добами сидить в очікуванні цілі. Ліквідувавши її з одного пострілу, він «видаляється на захід сонця».
«Насправді історія зі снайпінгом дуже романтизована. Та взагалі характер снайпінгу — це про позиційну історію. Зараз це великі затрати з малою ефективністю», — сказав Kyiv Post Дмитро Фінашин, снайпер та оператор БПЛА.
Дмитро з позивним «Фін» служить у ЗСУ з 2015 року. Він починав з оператора взводу аеророзвідки в батальйоні оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького та згодом перекваліфікувався у снайпера.
Фото: Kyiv Post.
У березні минулого року, виконуючи бойове завдання на Донеччині, групу, з якою був Фін, накрила ворожа артилерія. Фін та його побратим евакуювали пораненого. Після чергового обстрілу Фін теж отримав поранення — йому розтрощило палець на правій руці та передпліччя на лівій, зачепивши з того боку корпус тіла.
Один із цих трьох військових пішов вперед, де його розстріляли росіяни. Забравши рацію вбитого, вони повідомили в ефір, що вбили всіх. Тому військові з підрозділу Фіна припинили рятувальну операцію.
Історія склалася таким чином, що поранений Фін залишився один. Адже другий військовий загубився під час спроби пошуку іншого шляху.
Періодично втрачаючи свідомість від втрати крові, Фін повз дві доби, шукаючи українських військових.
«На мені був лише кітель, вночі температура сягала чотирьох градусів. Тому я намагався рухатися, аби не змерзнути. Оскільки вода закінчилася ще в перший день, то довелося пити з калюжі. Часом у мене були галюцинації та здавалося, що поруч наші військові», — пригадав Фін.
Фіна знайшли військові іншої бригади. Під час надання допомоги довелося ампутувати ліву руку та палець на правій. Оскільки надто тривалий час ліва рука перебувала з накладеним турнікетом.
«У цій ситуації головне, що вижив. По суті «похоронили» мене та другого військового. Але він знайшовся ще у першу ніч», — сказав Фін.
Згодом Дмитру надали звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Хоча спочатку його побратими подавали на нагороду з приписом «посмертно».
Зараз Дмитро служить у Національній гвардії офіцером із розвідки, займаючись аналітикою у безпілотній авіації.
Тож з огляду на минуле Фіна у професійному снайпінгу, сьогодні він розповів Kyiv Post про нюанси та «підводні камені» професії, розвінчуючи популярні міфи.
Фото: Kyiv Post.
Скільки коштує бути снайпером?
Попри те, що у Збройних силах по штату дають зброю. Вона може відрізнятися, оскільки є низка формувань, що знаходяться у держави на особливому забезпеченні.
Однак у будь-якому разі все одно необхідно докуповувати низку комплектуючих. Адже зазвичай держава виділяє суто комплекс, щоб стріляти — гвинтівка з прицілом.
Зараз багато можливостей самостійно придбати гвинтівку краще за ту, що по штату. Її вибір залежить від поставлених цілей, вмінь та фінансових можливостей.
Спробувавши підрахувати у скільки в Україні може обійтися мінімальний «снайперський комплект», що буде належно працювати, встановили наступне:
— Гвинтівка ~2.600 доларів
— Ложе (у котрому лежить гвинтівка) ~500 доларів
— Оптичний приціл ~5.200 доларів
— Моноблок (кріплення для оптики) ~800 доларів
— Сошки (дві ніжки, на котрих стоїть гвинтівка) ~400 доларів
— Далекомір ~500-900 доларів
— Метеостанція ~900 доларів
Додаткове спорядження, кількість і тип амуніції та боєкомплектів кожен визначає собі індивідуально.
Однак тренуватися теж не дешево. Мінімальна вартість найбільш популярного у снайперів патрона 308 калібру складає від 2.6 доларів. Ріст ціни за постріл прямо пропорційний росту дистанції, на котру будуть стріляти. Ціна може складати від 6.5 до 13-18 доларів.
Як виглядає школа снайпінгу?
Одразу на посаду снайпера прийти не можна. Спочатку військовий має зарекомендувати свою кандидатуру та створити відповідну репутацію.
Потім людину направлять до снайперської школи. Термін навчання та програма навчання у кожному з підрозділів відрізняється. Також можуть відправити на підвищення кваліфікації за кордон.
Після загальновійськових навчань, починається більш спеціалізована підготовка.
«Наприклад, із теорії вчать внутрішню балістику — що відбувається поки куля знаходиться в каналі ствола. А також вчать все, що відбувається після того, як вона вилетіла. Тут значно більше факторів, що впливають на її політ», — сказав снайпер.
Як бути влучним стрільцем, якщо буквально все впливає на політ кулі?
На політ кулі впливають температура повітря, атмосферний тиск, вологість повітря, місцезнаходження людини на земній кулі, дистанція, температура пороху, нагрів ствола та вітер тощо.
Під час «полювання» треба слідувати також за тим, що відбувається навколо, зокрема за вітровою картиною. Цьому допоможе метеостанція. Якщо її поставити на триногу з флюгером та під'єднаєш до смартфона, то вона покаже силу та напрям вітру.
Але метеостанція покаже лише вітер, що знаходиться біля снайпера. У той час, як ціль може знаходитися за тисячу метрів. Оскільки куля летить по параболі, то поки вона летить треба прорахувати вітер, що буде у коридорі по дорозі та вітер на висоті шість метрів.
«Кулю буде зносити з різною силою в залежності від висоти та відстані. А ще вітер не статичний, що значно ускладнює ситуацію. Це визначити не можливо, навички приходять із досвідом», — зазначив снайпер.
Крім того, вітер впливає на бачення картинки через оптику, створюючи міражі.
Також треба враховувати той факт, що якщо довго стріляти з одного місця, то рано чи пізно може «прилетіти у відповідь».
Фото: Kyiv Post.
Як виглядає робота снайперів на полі боя?
Снайперська група ділиться на сектори з оборони чи наступу. У залежності від ситуації снайпери працюють парами.
На війні завдання залежать від заходів, що проводяться. Наприклад, якщо є інформація про роботу ворожого снайпера, то військовий проводить контрснайперські заходи. Шукає найбільш імовірну локацію противника та починається «взаємне полювання».
«Раніше приїжджали на позиції та шукали цілі. Тобто була особиста зона відповідальності від одного населеного пункту до іншого», — розповів Дмитро Фінашин.
За словами Фіна, історії, де снайпер знаходиться в одному положенні декілька діб без можливості поїсти чи скористуватися вбиральнею, навіяні кінематографом.
Снайпери заздалегідь облаштовують позиції у посадці, роблячи віконце між гілками, що дозволяє відходити за щоденними потребами. Також вони працюють у парах та змінюють один одного.
«Якщо ти вже опинився в такій ситуації, що не можеш рухатися. То значить все пішло не за планом. Але і це не буде довготривало», — підкреслив Фін.
Чому під час повномасштабної війни потреба в снайперах знизилася?
Фін розповів, що за три місяці повномасштабної війни він користувався гвинтівкою чотири рази.
«По факту під час вторгнення я був марксменом. Найбільша дистанція, з котрої я працював — 250 метрів, а найменша — 60», — зазначив Фін.
У той час, як дроном використовував щодня.
«Зараз пластмаса набагато краще справляється, аніж люди. Людині треба знайти позицію б, зробити фото, перемалювати місцевість. А якщо потратить кудись не туди, то вся «операція» закінчується на пораненні чи загибелі. У той час, як летить умовний Mavic за три тисячі доларів та знімає 30 хвилини відео у Full HD», — підкреслив Дмитро.
Наразі через дистанції снайпером бути важко. Це або в посадці, де можна справитися з АК-47. Або, наприклад, на Запорізькому напрямку, де дистанції позамежні. При цьому у будь-яку місцевість може прилетіти ворожий ударний дрон за 300 доларів та знищити все, що буде поруч.
«Хіба що резонно працювати десь у місті. І те це більш психологічний тиск. Ворог буде боятися ходити, бо буде знати, що десь працюють снайпера», — розмірковує Фін.
«Всі думають, що хочуть бути снайперами», але це не всім подобається
«Снайпінг — це не адреналінове заняття. Це флегматична історія. Не всім це підходить. Комусь буде прикольно взяти кулемет та всадити 150 патронів поспіль», — посміхнувся Фін.
Розмовляючи з приводу жінок у війську, Дмитро розповів, що в його роті спеціального призначення було правило — не брати жінок. По-перше, це некомфортно з боку гігієни та умов проживання, жінки не завжди насправді хочуть цим займатися.
«По-друге, це дещо деструктивний елемент. Як не крути, але коли жінка поруч, то чоловіки замість того, аби думати, як краще виконувати завдання — думають, як сподобатися цій жінці», — пояснив Фін.
Власне, і не всі чоловіки здатні витримати такі умови.
«Якось на початку вторгнення приїжджали військові Сил спеціальних операцій, мені їх по-людськи було шкода. Березень, холодно, мокро. Вони прийшли з задачі та чи спитали, чи є де поспати. Бо вже тиждень разом жили в одному в HMMWV (військовий автомобіль). Дивлюся на їхні штани, а вони такі вже чорні та блищать, що не видно, що це мультикам», — пригадав Фін.
Коментарі (0)