ПОГЛЯД: Ментальна окупація

Раніше мені здавалося, що біль та горе в житті творчої особистості ­– це саме те, завдяки чому вона може стати справжнім митцем. Тепер я знаю, що завдяки цьому перш за все можна стати справжньою людиною, і це – набагато важливіше.

2014 рік.

Мені 21, і я наче зараз бачу палаючий Майдан, людей з коктейлями Молотова, палаючі шини, матраци в Музичній Академії, де я тоді навчалася і ще мала надію відвідувати пари. Але чи розуміла я тоді, що була жертвою моральної окупації, яку століттями здійснювали в Україні росіяни? І хоча в ті дні я навіть сперечалася з моєю професоркою, захищаючи ідеї Майдану, все одно я ще була одночасно частиною і жертвою російської пропаганди і теж вважала, що варто розділяти культуру та політику.

2022 рік. 24 лютого.

Мені 29, і того дня я вирішую залишитися в Києві. Невже я – та дівчина, для якої колись було «какая разніца», якою мовою говорити, протягом першого місяця війни пишу пісні українською в підвалі під звуки вибухів і разом з іншими музикантами виступаю для військових у спорожнілому місті та на його околицях? Тоді я ще не знаю, що буду тією героїнею з книжок, яка втрачає свого хлопця на війні, і що троє з чотирьох моїх найближчих подруг стануть вдовами у віці до 30 років.

І ось вже друга річниця початку війни. 2024 рік.

Мені 31, і я бачила сотні розбитих будинків, чула сотні жахливих вибухів. Колись я хотіла їздити на гастролі в Європу, а тепер чекаю, коли знову поїду на деокуповані території, коли зіграю для тих, хто пережив/переживає пекло. Так, я продовжую мріяти про  артистичну кар’єру, але мрії ­– то про майбутнє, а зараз я хочу лише, щоб війна більше ні в кого не змогла забрати кохання, нікого не зробила сиротами. Я хочу плакати в центрі свого міста під вигуки мільйонів людей тільки одного слова – «ПЕРЕМОГА», і це найжаданіші овації, які я хочу почути.

Музика, на жаль, не знищує ворога, але вона допомагає нам пам’ятати, плакати та сміятися, щоби стати сильнішими. А ми сильні, бо сміємося, коли нам боляче, та співаємо, бо ми живі.

Слава Україні! Я люблю тебе, моя ненько. Потерпи ще трішки…