Мобілізація в Україні стає дедалі необхіднішою: незважаючи на те, що в перші місяці повномасштабної війни до армії доєднався майже 1 мільйон громадян, більшість з яких прийшла до лав ЗСУ добровільно, інші ж були мобілізовані, цей «людський ресурс» поступово виснажується, тому потребує поповнення.
Справа не тільки у втратах, які обраховуються десятками тисяч загиблих (за різними джерелами) і ще більшою кількістю поранених. Проблема в тому, що добровольці першої хвилі за два роки війни морально й фізично виснажені. Багато з тих, хто вступив до лав Тероборони – це чоловіки, яким вже за 40, а комусь навіть за 50 років. Вони також потребують заміни.
«Це проблема. У мене половина підрозділу – чоловіки 40+, є й старші. За більш ніж рік в окопах у нас у багатьох прогресують захворювання, біль в спині, старі хвороби проявляються, ти не так легко переносиш окопне життя, у когось проблеми з тиском, у когось проблеми з нирками. Частина людей регулярно лікується», – розповів Kyiv Post Вадим, військовослужбовець однієї з бригад Тероборони.
Втім, процес мобілізації постійно супроводжують скандали. Мережі переповнені обурливими відео, на яких представники ТЦК (Територіальних центрів комплектування) затримують чоловіків на вулицях і потім силоміць намагаються запхати їх до «мобілізаційних» автобусів. Зафіксовані навіть випадки побиття людей у ТЦК.
Наприклад, на цьому відео зі Львова чоловіка, за словами його жінки, затримують, наче злочинця.
Ще раніше також у Львові зафільмовані кілька випадків «силової» мобілізації.
Іноді бувають й більш кричущі випадки. Зокрема, нещодавно в Закарпатському ТЦК чоловіка, за словами його рідних, побили та довели до спроби самогубства. ТЦК звинувачення спростовує.
Що відбувається?
Після кожного такого інциденту розпочинається розслідування. Втім, є й інша сторона. Хоча більшість відео та фото з жорсткими діями співробітників ТЦК – справжні, багато спостерігачів і журналістів вказують на те, що такі випадки дуже активно «розганяються» у соцмережах, набирають підозріло багато лайків, а коментарі під повідомленнями про такі випадки є зазвичай однотипними, що вказує на те, що ці коментарі, скоріше за все, робляться зі штучно згенерованих акаунтів, тобто автори цих підбурюючих моментів – так звані «боти». В Міноборони запевняють, що випадків порушень з боку ТЦК в реальності на порядок менше, ніж випадків, коли люди спокійно беруть повістку, загалом погоджуючись піти до війська.
«Публікується маса відео про те, як когось кудись пхають, в той же час чомусь немає купи відео про те, як люди приходять в центри мобілізації, в рекрутингові центри, як люди беруть повістки і йдуть навчаються і тренуються», – наголосив у розмові з Kyiv Post уповноважений представник Міністерства оборони України з питань рекрутингу Олексій Бежевець.
За словами аналітиків, до саботування мобілізації активно долучилися російські пропагандисти та блогери, які широко використовують сучасні інформаційні технології. Вони із захватом підхоплюють та розганяють будь-які панічні чи просто песимістичні настрої щодо перебігу української мобілізації, особливо в мережах, де українці поки що менш численні та активні за росіян – Tik-Tok, Instagram, Telеgram.
«Росіяни дуже активно вклалися армією ботів та розкруткою акаунтів і відповідних відео та Reels у зрив мобілізації, у нагнітання атмосфери зневіри. Основними наративами були й лишаються такі: українське командування не жаліє солдатів, російські ресурси безмежні й ніколи не закінчаться, західні союзники кинули Україну, їй не дадуть озброєння, а тому спротив Росії немає сенсу, це лише зайві втрати, якщо вас мобілізують - ви 100% загинете і так далі», – розповіла Kyiv Post директорка Інституту Масової Інформації Оксана Романюк.
За її словами, останнім часом російська пропаганда стала більш витонченою, аби викликати більше довіри в українців до своїх фейків, роспропагандисти почали використовувати у своїх роликах і постах українську мову. І навіть іноді використовують реальні зроблені в Україні відео з вигідним окупантам негативним контекстом.
Наприклад, на цьому відеоколажі з двох фото обігрується тема мобілізації та волонтерства. Українців закликають не донатити на армію, бо машини, на які вони жертвують гроші, за словами автора відео, можуть бути використані для примусової мобілізації.
Втім, пропаганда лягла не на порожнє місце, а на певний ґрунт, бо мобілізація, популярна серед українців в перші місяці війни, дуже скоро почала втрачати популярність. З великим потоком добровольців у перші дні вторгнення не було необхідності у великому наборі нових бійців, та й атмосфера в тилу була іншою. За словами джерел Kyiv Post, перші успіхи України на півночі та зупинка ворожого просування після перших тижнів війни дещо розслабили тил.
«Війна знову локалізувалася, як колись АТО, а постійні повідомлення про перемоги сформували враження, що більших зусиль від суспільства не потрібно. Можливо, владі треба було реагувати оперативніше на це», –повідомляє нам джерело серед парламентарів.
Ситуація ускладнилася з затягуванням війни. Зокрема, звістки про загиблих, розширення кладовищ у містах, стали викликати страх потрапити на фронт із відносно комфортних умов (не рахуючи ракетних обстрілів) перебування в тилу.
За словами джерел, попри всі зусилля великих ЗМІ в тому числі рамках єдиного телемарафону, антимобілізаційна пропаганда все ж частково досягла своїх цілей, лягаючи на традиційно скептичне ставлення українців до того, що каже держава, і мобілізація наразі рухається далеко не бажаними темпами. Проблеми з мобілізацією визнавав і секретар РНБО Олексій Данілов в одному з інтерв’ю.
«Не можна сказати, що мобілізація проходить зовсім погано, ситуація навіть краща, ніж восени минулого року, але все одно далека від того, щоб забезпечити нагальні потреби фронту», – каже Kyiv Post Євген Дикий – військовий аналітик, вчений, доброволець, колишній командир роти батальйону «Айдар».
Сповнені страхами й накачані пропагандою люди вдаються до відчайдушних дій, звідси й агресивний спротив ТЦК, який іноді викликає й зворотну реакцію. Крім того, однією з проблем мобілізації є невідповідність планів демографічним реаліям.
«Наприклад, по західному регіону. У Закарпатській області давно немає 1 млн 200 тис. людей, як це до сих пір є в статистиці. Багато людей на заробітках. Якщо в селі значиться 200 людей, цілком може бути, що їх там 30-50. Ми робили ці дослідження ще до повномасштабного вторгнення. А плани ТЦК виставляють виходячи зі старої демографічної статистики. Зрозуміло, що ці плани виконати при таких даних важко», – каже професор Ужгородського університету Федір Шандор, історик та соціолог, який навесні 2022 року пішов добровольцем на війну.
Наші джерела кажуть, що необхідність виконувати плани й пасивний спротив багатьох людей змушує відповідальних за мобілізацію діяти активніше, зокрема, при мобілізації людей на вулицях.
Втім, крім ворожої пропаганди є й об’єктивні фактори, які відлякують українців від мобілізації. Андрій Кужель, доброволець, учасник війни з 2014 року, під час облоги Чернігова в 2022 році – голова Чернігівської районної військової адміністрації, каже нам, що навіть ті, хто хотіли би піти до війська, мають запитання, на які держава поки не дає відповідей.
«По-перше, дуже часто це стара радянська система, яку подоланого в багатьох підрозділах, але частина її лишається. Багато людей скаржаться, що їх погано навчають в навчальних центрах, або що деякі командири поводять себе з солдатами по-радянськи. Розповіді таких людей можуть демотивувати інших. Люди старшого покоління, які пам’ятають радянську армію, теж іноді не поспішають, думаючи, що і зараз армія така сама… Крім того, в умовах затяжної війни для людей важливо знати, коли вони зможуть повернутися додому. Це важливий фактор. Чітко знати, на який час їх висмикують з господарства та життя. Чи людина повернеться через рік? Два? Три? Чи ніколи? На це відповідей поки що немає», – каже Кужель.
Що робити?
Відповіді на певну частину запитань мав би дати новий закон про мобілізацію, який прийнятий у першому читанні ще 12 лютого. Але депутати досі не встигли розглянути всі подані поправки до нього. Були дні, коли профільний комітет парламенту розглядав лише одну поправку.
Проєкт закону про мобілізацію – певне вдосконалення вже існуючого закону. Він передбачає зниження призовного віку з 27 до 25 років, санкції для тих, хто ухиляється від мобілізації, в тому числі суттєве збільшнення штрафів, а також електронний кабінет призовника, втім, вже зараз він пропонується як право, тобто, не буде обов'язковим. В законопроекті пропонується чітко визначити, хто має право на відстрочку від мобілізації, на кого покладається обов'язок проводити мобілізаційні заходи, тощо.
Також депутати пропонують вирішити питання демобілізації. Був досягнутий консенсус щодо права на демобілізацію тих, хто безперервно прослужив 36 місяців, з яких від 12 до 18 – у зоні бойових дій. Втім, у цілому законопроєкт не готовий до другого читання, бо переповнений поправками.
Всього з 4000 правок до законопроєкту, більшість із яких запропонувала сама ж партія президента Зеленського «Слуга Народу», наразі розглянуто лише 1505. Жоден з опитаних нами нардепів не дає прогнозів, як швидко всі поправки пройдуть розгляд і закон потрапить до зали на голосування. На останньому засіданні комітету, як повідомляє народний депутат від "Європейської Солідарності" Ірина Фріз, було розглянуто 660 правок.
На думку багатьох спостерігачів і опозиційних політиків, влада може затягувати прийняття непопулярного закону, який передбачає певні санкції для тих, хто ухиляється від мобілізації, саме з політичних причин – це може вплинути на популярність влади загалом і президента особисто.
Втім, на думку Євгена Дикого, навіть у своєму первісному вигляді закон є відносно м’яким. За його словами, він не є радикально жорстким для ухилянтів, багато санкцій проти тих, хто тікає від служби, було скасовано ще на етапі розробки.
«Дві проблеми – граничний термін служби і відповідальність за ухиляння. І якщо з першим ще є консенсус, то в другому питанні законопроєкт дуже м’який. Зараз в українців вибір простий – війна без кінця або ж 1700 гривень (40 доларів) штрафу за ухиляння. Якщо вибір буде між трьома роками служби з пожиттєвим статусом ветерана з усіма відповідними пільгами і кількома роками тюрми з пожиттєвою судимістю – справи підуть інакше. Але не можна схвалити одне і не схвалити інше. Літак із одним крилом не злітає», – підсумував Дикий.
Коментарі (0)