28 жовтня — День визволення України від фашистських загарбників

Досі офіційно не скасовано так званий День визволення України від фашистських загарбників — пам’ятна дата в календарі України, яка припадає на 28 жовтня. Цей день був встановлений Указом Президента України від 2009 року для вшанування героїчного подвигу та жертовності українського народу у Другій світовій війні. Однак, як стверджує Український інститут національної пам’яті (УІНП), ця дата ґрунтується на радянському міфологізованому наративі, є неточною, а сама назва — це підхід, властивий радянській та сучасній російській пропаганді.

День визволення України від фашистських загарбників: невірна дата

Вшановувати пам’ять усіх українців, які під час Другої світової війни віддали життя, звільняючи рідну землю від нацистських окупантів, неймовірно важливо саме сьогодні, коли на наших землях відбувається новий конфлікт з уже іншим агресором — Росією. Проте, найважливіше — насправді вигнання нацистів у 1944 році не стало для України остаточним визволенням.

Начальниця наукового управління УІНП Вікторія Яременко та голова ГО “Деколонізація. Україна” Вадим Поздняков сходяться на думці, що доречно вживати слово “вигнання”. Волі Україні це не принесло — тільки новий тоталітарний режим, а з ним депортації, переселення, репресії та повоєнний голод. По суті, відбулася лише заміна однієї окупації на іншу. Як наголошує Поздняков, за офіційною українською історіографією, Україна була остаточно окупована більшовиками ще у 1921–22 роках і була окупована по 1991 рік. У період 1941–44 років був просто ще один окупант, який змінив попереднього. На жаль, тоді Україна була бездержавною нацією, яку розривали кілька країн.

Також, на думку експертів, назву “День визволення України від німецько-фашистських загарбників” Вадим Поздняков називає цілковито радянським наративом. Використання терміна “фашисти” замість “нацисти” — це свідомий підхід, властивий радянській та сучасній російській пропаганді.

Вікторія Яременко стверджує, що цю дату варто переосмислити й змінити, бо вона передусім не відповідає історичним фактам.

Щоб повністю вигнати нацистів з України, після окупації знадобилось майже 700 днів. Перший населений пункт, село Півнівка на Луганщині, був звільнений від окупантів 18 грудня 1942 року. Далі просування йшло повільно, бої були жорсткими. Лише через два роки, вдалось провести низку операцій, які дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угруповання нацистських військ “Південь” та групу “А”. Це дозволило звільнити майже всю територію України у тому числі Крим.

9 вересня 1944 року почалася Східнокарпатська стратегічна воєнна операція, метою якої було вигнання нацистів із Закарпаття. Вже 28 жовтня радянські війська підійшли до Чопа — важливого залізничного вузла на кордоні. Внаслідок запеклого бою, який тривав майже добу, Чоп було зайнято. Однак, історики добре знають, що на цьому бої не закінчилися. Окремі райони міста ще деякий час переходили з рук у руки. Остаточно Чоп було визволено лише 23 листопада 1944 року. Тобто, останні бої на території сучасної України відбулися майже на місяць пізніше означеної офіційної дати. Звітувати про вигнання противника раніше, ніж це відбувалося, було звичайною практикою для Радянського Союзу.

Ця дата досі актуальна, адже свято встановлено указом Президента України від 2009 року й на сьогодні указ є чинним.

На питання про те, що саме заважає скасувати, перейменувати або змінити дату, Яременко відповідає, що з кінця минулого року в Офісі Президента працюють над переглядом цього та деяких інших нормативно-правових актів, якими встановлено низку пам’ятних і професійних свят. Вона підтвердила, що УІНП надав пропозицію допомоги з перегляду щодо скасування зазначеного указу.

Кожен раз, щоб звільнити Україну від окупантів, ми платимо страшну ціну

Українці заплатили страшну ціну в ході Другої світової війни. На території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, а понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини. Тоді ж було зруйновано тисячі міст і сіл, тож мільйони людей залишились без даху над головою.

Це дуже схоже на історію, яка відбувається тут й зараз, і на дійсність, в якій ми живемо. Адже вже третій рік триває повномасштабне вторгнення Росії, війська якої залишають після себе пустку та руїну. Українці знову віддають життя, щоб вибороти свою землю, але вже від нового агресора, який прийшов із того ж самого сходу.

Можливо, якби після визволення України від нацистської окупації наша країна не стала частиною СРСР, ми мали б набагато щасливішу історію. Якби влада над Україною не перейшла під контроль Москви, то, можливо, стількох смертей, тиску та терору вдалось би уникнути. На жаль, Україна досі розплачується за помилки минулого й за безмежну довіру до свого східного сусіда. Хоч незалежність було виборено у 1991 році, шкоди нашому суспільству вже було заподіяно, а Україна й досі стикається з серйозними викликами для своєї територіальної цілісності та незалежності.

Потреба у переосмисленні власної історії про Другу світову війну

Українці досі не написали власну історію Другої світової війни. Участь українців, у тому числі в лавах Червоної армії, досі не переосмислена. Потрібно популяризувати подвиг пересічних українців — селян та містян, які воювали, а не глорифікувати радянський офіцерський склад, адже більшість меморіалів і досі прославляють радянських діячів і “міста-герої” Росії, у тому числі навіть у київському Парку Слави.

Сьогодні, коли інші герої прямо зараз намагаються звільнити нашу територію, захоплену ворогом як 24 лютого 2022 року, так й раніше, у 2014 році, хороший час, щоб переосмислити ці історичні дати. Пам’ять про жертву героїв має бути відокремлена від радянської пропаганди та вписана у власний український історичний наратив.