В ексклюзивному інтерв'ю Kyiv Post солдат з позивним Петро Стоун розповідає про гуманітарну катастрофу в Бахмуті, де залишилось 15 тис. мешканців, 300 з яких діти, а також про тотальне знищення росіянами міста і роботу американської ПВК Моцарт в Україні.
- Скажіть, ви тільки що приїхали з Бахмуту, що там відбувається, чи наступають росіяни?
Зараз Бахмут стає основним театром бойових дій не тільки на Донбасі, а й загалом. Росіяни 24/7 покривають Бахмут вогнем. Я сам був свідком: гради, урагани, артилерія – їх снаряди прилітають в житлові будинки, школи, дитячі садки, навіть немає де людям сховатися, і вони живуть в підвалах.
- А скільки там людей залишилось?
На цей час до 15 тисяч людей залишається в Бахмуті, до війни там жило 70 тис. Також я бачив там дітей, і малих, і середнього віку, це привело мене в шок.
- Скільки ви бачили дітей?
Я бачив там до 300 дітей. Умови життя там жахливі, в будинках немає навіть вікон і дверей.
- Там же холодно?
Вони в будинках палять багаття прямо на підлозі, не вистачає буржуйок та обігрівачів, люди готують їжу на вулиці. На Донбасі суворий клімат, там дуже сильні вітри, і тому -7 відчувається як -20. На цеглі це багаття здуває вітер – навіть складно передати, у яких важких умовах там зараз живуть люди.
Наші військові відбивають понад 10 російських атак на день. Ворог кидає щойно мобілізованих, непідготовлених людей хвилями, щоб подолати наші укріпрайони, але їм це не вдається. Багато місяців у Бахмуті іде бійня, м’ясорубка, але наші військові відбиваються успішно. Було багато дезінформації, що росіяни захопили місто.
Наприклад, їдемо ми по місту – вибігають з підвалів люди та питають: «Нам сказали. що на іншому краю міста вже зайшли російські війська. Що нам робить?» Тобто людей дезінформують, у них немає інтернету і жодного зв’язку. Вони отримують інформацію тільки від військових, і то тільки те, що ми можемо їм сказати.
Я їм кажу: «Нічого не бійтесь, ми тут тримаємось». Я викладав відео з Бахмуту у мережу, і люди впізнавали своїх родичів, з якими немає зв’язку, місцевість. Вони бачать будинки, знайому місцевість і розуміють, що Бахмут під контролем ЗСУ.
Титанічних зусиль коштують ці перемоги кожного дня. Кожного дня те, що ми відбиваємо такі запеклі численні російські атаки, є перемогою.
- Чи багато жертв серед цивільних?
Так, на жаль гинуть люди, тому що іде постійний хаотичний обстріл міста.
- Чи є вода, медикаменти у людей там?
Води та медикаментів немає. Ми допомагали волонтерами провезти туди хоч один автобус. Це великих коштує зусиль і ризику. Коли ми в’їжджали в Бахмут, у волонтерів була істерика, бо вони не готові були до такого.
- Вони злякалися?
Так. Я їх попередив, що тут, в Бахмуті. не те, що в Херсоні чи в Харківській області. Я можу сказати, що у Бахмуті ситуація набагато гірша, ніж навіть в Маріуполі, там іде тотальне знищення міста.
Я питав там у людей, чому вони не виїжджають. Мені відповідали: « Куди ми поїдемо? Ми нікому не потрібні». Це проблема – люди відчувають себе непотрібними, а так хочеться їм допомогти. Ми робимо, що можливо – завозимо допомогу. Необхідні в першу чергу вода, сірники – елементарні речі.
- Чи є якась можливість для евакуації цих людей?
Звісно. Там постійно працюють групи військових, в тому числі американців, що вивозять звідти людей. Спочатку вони питають людей: «Ви хочете виїхати чи ні?» Відповідають: «Ні». Потім ще раз питають – також відмовляються, а потім деякі не витримують і кажуть: «Ми готові». По двоє, четверо, троє виїжджають, зазвичай до родичів неподалік. Наприклад, у Краматорськ, Костянтинівку, Дружківку, Слов’янськ – там тихіше.
Я певен, що місто ми відіб’ємо. Все для цього робиться і командуванням, і президентом – всі включились дуже серйозно. Так, є втрати, бо це війна, але ми не відступимо і витіснимо росіян звідти.
- А ви бачили там дітей – в якому вони стані?
Стан жахливий. По перше, немає води, тому всі виглядають брудними, одежа дуже поношена, антисанітарія. Я бачив, як в людей, і в дітей також, гниють рани, ноги, руки. Ідуть обстріли – летить скло, шматки шиферу – люди отримують поранення, але немає чим обробляти і загоювати рани.
- То чому ж вони не виїжджають? Мабуть, небезпечно теж і виїхати, вони бояться?
Так, бояться. Евакуація відбувається для тих, хто хоче – примусової евакуації немає. Ті люди, що висловлюють бажання виїхати – ми їх вивозимо.
- А гуманітарну допомогу, крім вас. хтось іще доставляє? Чи можна якось тим людям допомогти?
Я бачив у соціальних мережах, що деякі волонтери теж пробиваються туди, але цього недостатньо. Туди фуру не завезеш, гуманітарну допомогу можливо завозити тільки маленькими мікроавтобусами. Навіть великі автобуси туди не завезти, тому що іде постійний обстріл , дороги розбиті.
З Ізюму або зі сторони Краматорська, Слов’янська привозять допомогу, відтіля намагаються прориватися, коли дають відмашку військові, що можна. На днях виїжджаю знову на Донбас, у Бахмут, знову будемо допомагати.
Ми зазвичай виїжджаємо о 8 ранку і працюємо до 3-4 х дня, тому що починаються сутінки, і потрібно вискочити до темноти, бо світло автомобіля можуть побачити дрони, а це дуже небезпечно. Ми допомагаємо, ризикуючи життям, але допомоги потрібно набагато більше. Хто хоче допомогти – приєднуйтесь, я все можу показати та провести – ми все знаємо: які є дороги, й де можна проїхати.
- Ви нещодавно засвітилися у російських ЗМІ. Євгеній Прігожин коментував Ваше відео про те, що американська приватна воєнна компанія Моцарт працює в Україні – чи це правда?
Так, це відповідає дійсності – американський полковник сил спеціальних операцій морської піхоти США (зараз він у відставці) створив приватну військову компанію в Україні і назвав її Моцарт, це на противагу російській ПВК Вагнер.
Я познайомився з ними у Бахмуті, це дуже активна група, у них є два крила – тактичне військове, що навчає військовому ремеслу, де американські спецпризначенці навчають наших хлопців поводженню зі зброєю та тактичних навичок. Інше крило, гуманітарне, займається евакуацією людей.
Американці запропонували мені співпрацю, і ми здружилися. Коли мені передавали шеврон, це потрапило на всі російські пабліки, й Прігожин відреагував на нашу компанію Моцарт. Тому що це Америка, і там сила.
ПВК Вагнер стривожилось тому, що в них з’явився новий серйозний супротивник тут на Україні. Для росіян ми стаємо грізною силою, тому що їх стає все менше, бо ми їх потихеньку утилізуємо.
Зараз ми працюємо, розвиваємо співпрацю і скоро знову поїдемо разом з американцями евакуйовувати людей. Кожен виїзд – це спецоперація з порятунку людей. Ми рятуємо, і це важливо, і американці дуже допомагають – багато чому навчають нас. Коли евакуюєш людей і бачиш їх щиру вдячність – це найголовніше.
Коментарі (0)