Видання The Wall Street Journal опублікувало чергову статтю про те, що Путіна продовжують тримати в теплій ванні. Повідомляють виключно позитивну інформацію з фронту, приховують негативну, створюючи ілюзію перемог. Нічого нового. Ще раз підтвердили інформацію, яка час від часу потрапляла в пресу.
Путін вірить. «А я і сам обманутим бути радий».
Чому під завісу 2022 року ми маємо знову приділяти цій інформації увагу? Тому що це своєрідний підсумок року. В глобальному плані. Року, який вчергове підтвердив одну прописну істину, на якій наполягали вчені, теоретики, але яка не завжди знаходила підтвердження на практиці. Просто тому, що практика вимагає терпіння і тривалого періоду спостереження.
2022 рік показав, що авторитарні режими неефективні в марафоні, вони завжди програють у довгостроковій перспективі демократіям. Сама суть такої форми правління, яка має вигляд сили, виявляється слабкістю.
І цього року ми побачили це на прикладі двох ключових авторитарних країн світу - Китаю та Росії. Так, є ще автократи трохи менші, але їх історії, нехай і повчальні, занадто незначні і малопомітні, та й не цікаві, особливо для широкої публіки. Зате Китай і Росію бачать усі.
Суть авторитарного режиму - максимальна централізація прийняття рішень, що призводить до фізичного домінування конкретної людини. І її бажання стають законом. І всі намагаються ці бажання вгадати і заслужити любов вождя. Процедури, інститути, всі ці нудні і виснажливі елементи конструкції демократичної держави не потрібні, коли все залежить від волі однієї людини. І це прискорює рішення, все спрощує, тому іноді може здатися, що демократії програють, будучи складними і часом неповороткими.
На це робив ставку Путін, і програв. Захід об’єднався, а він виявився загнаним в кут щуром, який радий обманюватися, читаючи оптимістичні звіти.
Але чому автократії слабкі? Тому що вони не здатні розвиватися. Вони не здатні визнавати помилки, адже це може підірвати всю систему. Тому що це завжди помилки першої особи. Вони вибудовують всю вертикаль управління за принципом лояльності, а не професіоналізму. Якщо перша людина оточує себе лояльними людьми, то таку модель вибирають і на наступному щаблі. І так далі до самого низу. Корупція вже більше не проблема. Адже ти можеш красти, головне - залишатися вірним керівникові.
Проходять роки, і вся система управління виявляється наповненою лояльними злодійкуватими мало професійними особами, які день і ніч тільки те й роблять, що намагаються вислужитись перед людиною зверху. Чи можуть через таку систему проходити правильні сигнали? Наскільки ефективною є така система, яка зовні може виглядати навіть велично, але наскрізь хвора та ненадійна?
І ось вже друга армія світу виявляється посміховиськом. Страшним, жорстоким, але посміховиськом. Напевно, сьогодні Путін вже усвідомлює, що 24 лютого стало найбільшою помилкою в його житті. Але він не може це визнати. Помилка базувалася на хибних даних, які подавали наверх люди, бажаючи зберегти свою приналежність до владної верхівки і фінансові потоки. Помилка базувалася на поганому стані армії, який став результатом роботи авторитарної системи, що дозволяє красти. І виправити помилку вже не можна. Не існує вибору, який міг би призвести до зміни влади та зміни політики, і тим мінімізувати втрати.
В результаті не демократії виявляються неповороткими, а саме авторитарний режим, який опиняється в заручниках у самого себе і нагадує носорога, який мчить назустріч поїзду, і не може повернути.
У підсумку авторитарна суть режиму призводить до численних помилок. А от демократія ніколи б не пішла на такий самогубний крок, бо не залежить від волі однієї людини і тих теорій змови, заручником яких вона є. Суть авторитарного режиму визначила слабкість армії в цьому випадку. А закони жанру не дозволяють вчасно зупинитися.
Китай, на щастя, не зробив подібної помилки і не почав вторгнення на Тайвань.
Але слабкість автократії ще раз яскраво проявилася на прикладі заходів проти коронавірусу. Скільки тисяч пропагандистських сюжетів було відзнято у 2020-2021 рр., які “викривали” безглуздість і слабкість демократій у боротьбі з вірусом.
Але що у підсумку? У підсумку Захід давно забув про коронавірус, відображаючи вже ті події у фільмах та книжках, щоб подолати хворобливі спогади.
А Китай опинився з вірусом один на один. Величезна країна під карантинним замком, де через це почались економічні проблеми. Де вперше за десятки років відбулися масові протести. І ситуацію цю спричинила помилкова урядова політика "нульового ковіду". Відмовитися від якої було неможливо, тому що це означає визнати помилку. Визнати помилку особисто товариша Сі. Але товариш Сі, як відомо, не помиляється.
І ось Китай, зіткнувшись з неможливістю і далі сидіти під замком, відкриває двері. І стикається з наймасштабнішою хвилею епідемії. Через відсутність у людей імунітету. Адже ці люди сиділи весь час в карантині без працюючих вакцин. І чим закінчиться ця історія, передбачити неможливо. Саме авторитарна машина виявилася негнучкою і неповороткою в боротьбі з вірусом. На відміну від механізму демократії, який може спричиняти багато шуму, супроводжуватись певним безладом і гучними дебатами, але який у підсумку приймає оптимальне рішення.
І Китай, і Росія є заручниками своїх авторитарних моделей. І ці моделі роблять їх слабшими, попри те, що і Пекін, і Москва завжди виставляли їх як силу.
Вишенька на торті - маргіналізація Дональда Трампа. Людини, яка хотіла перетворити найсильнішу демократію світу в автократію імені себе коханого. І максимально наблизити антиутопію з "Розповіді служниці" до реальності. І навіть програвши вибори Байдену, він готувався повернутися. На щастя, зараз такого ризику немає.
Тож 2022 рік - це рік свята демократії. Важкий, жахливий рік, але знаковий.
Погляди, висловлені у статті, належать автору і можуть не поділятися редакцією Kyiv Post.
Коментарі (0)