Під розлогими платанами скверу Пале-Рояль в Одесі здається, що за кожним столиком кав’ярні колись вели ділові розмови. Нещодавно за чашкою кави я зустріла Геннадія Нечаєвського, який очолював міський Департамент муніципальних облігацій та інфраструктурних проєктів у 2005–2011 роках.
Востаннє ми бачились у 2017-му — через десять років після того, як він успішно реалізував програму муніципальних облігацій Одеси, номінованих у швейцарських франках. Тоді я працювала в Міністерстві фінансів України й відповідала за державні, субдержавні та муніципальні запозичення. Нечаєвський усміхався із тихим задоволенням — так посміхаються люди, яким вдалося переконати швейцарських банкірів позичити мільйони місту, більш відомому своїм гумором, ніж кредитною історією.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
ВАКС продовжив строк дії обов’язків для ексмера Одеси Труханова
Ця розмова нагадала про вражаючий — і майже забутий — розділ історії муніципальних фінансів, коли Одеса, «перлина Чорного моря» раз за разом ставала новатором у сфері міських запозичень — від XIX століття до переддня фінансової кризи 2008 року.
Одесу заснували 1794 року, і вона швидко перетворилася на торговельний осередок. Уже 1796-го тут діяла товарна біржа — перша на півдні Російської імперії. «Одеса завжди була фінансовим центром і південною столицею імперії, а згодом — України», — зазначив Нечаєвський. — «На початку ХХ століття за кількістю населення Одеса не поступалася Мілану, Марселю чи Лейпцигу».
На межі ХХ століття місто випустило свої перші муніципальні облігації — 7 мільйонів рублів (тоді еквівалент приблизно $5,4 млн) у 1893 році, а згодом — додаткові випуски у 1896 та 1902 роках. Дебютний випуск мав купонну ставку 4,25 % і термін погашення 52 роки — умови, яким могли б позаздрити й сучасні позичальники.
За даними джерел того часу, ці папери перебували в обігу у Великій Британії аж до 1920-х років і у Франції — до 1941-го. У ті часи фінансова надійність Одеси була співмірною з Парижем, Лондоном, Берліном і Римом — неймовірне досягнення для міста, якому на той момент було менше ста років.
Перші муніципальні облігації в Російській імперії були випущені у Санкт-Петербурзі 1875 року — з купонною ставкою 5 % і терміном обігу 48,5 року.
Після розпаду Радянського Союзу Одеса знову проявила свій хист до фінансових експериментів. У 1997 році вона стала першим українським містом — і лише другим на теренах колишнього СРСР — яке випустило муніципальні облігації. Обсяг емісії становив 60 млн гривень (приблизно $32 млн), зі вражаючою річною ставкою 50 % і терміном погашення 12 місяців.
Такі умови сьогодні здаються майже абсурдними. Але, як пояснив Нечаєвський: «Мало хто пам’ятає, що тоді ефективна банківська ставка становила 60–70 % річних. Економіка була нестабільною, проте апетит інвесторів — величезним. Приблизно 90 % облігацій викупили міжнародні фонди. Почався будівельний бум, і на якийсь час Одеса стала прикладом регіонального успіху — поки політика не змінила все. У 1998 році новообраний мер Руслан Боделан оголосив дефолт, попри те, що місто мало достатньо коштів. Борг погасили лише після зміни влади у 2005 році. Цей епізод надовго зіпсував фінансову репутацію міста».
Дефолт 1997 року став наочним прикладом ключових ризиків управління у муніципальних фінансах країн, що розвиваються — насамперед політичного ризику, не пов’язаного з реальними фінансовими можливостями. Ця «премія за суверенний ризик» згодом впливала на вартість капіталу для Одеси майже десятиліття.
Одеські муніципальні облігації 1997 року були справді унікальними з багатьох причин. Перші українські гривні надрукували 1992 року в компанії Canadian Bank Note Company у Канаді, де вони зберігалися до введення в обіг лише у 1996-му. Не всі знають, що сертифікати одеських муніципальних облігацій 1997 року також друкували на тій самій канадській фабриці, де виготовляють канадські долари.
За місцевою легендою, папір для цих сертифікатів мав 22 ступені захисту від підробки — більше, ніж канадський долар чи будь-які інші банкноти. Побутував ще один міський міф: Canadian Bank Note Company нібито відклала друк канадських доларових банкнот на один день, щоб надрукувати сертифікати одеських облігацій.
Будівельний бум
У1996–1997 роках в Одесі почався будівельний бум: за темпами зростання цін на житло місто випереджало майже всі інші українські міста того часу. Міська рада вирішила випустити короткострокові муніципальні облігації, а залучені кошти спрямувати на розвиток інфраструктури для нових багаторівневих муніципальних паркінгів і підготовку ділянок під міське будівництво.
Самостійно реалізувати такі проєкти місто не могло, тому планувалося створення спільних підприємств із приватними інвесторами — структурного попередника сучасного механізму державно-приватного партнерства. Тоді міжнародні інвестиційні фонди, які повірили в міську інвестиційну програму, охоче викупили близько 90 % випуску облігацій, решту придбали громадяни України.
Багатьох, хто знайомий із базовими фінансовими принципами, могла б здивувати економіка одеського муніципального запозичення 1997 року — 60 млн гривень (еквівалент $32 млн) під 50 % річних із погашенням за 12 місяців. Та мало хто знає, що у 1997–1998 роках Україна здійснила три зовнішні запозичення на загальну суму $722 млн, також із терміном погашення один рік. Тож короткий період повернення тоді був радше нормою для України, а не винятком.
Висока купонна ставка пояснювалася тим, що 1997 року середній річний курс долара становив лише 1,8 гривні. Уже в 1998-му він зріс до 3,4 гривні. Взявши в борг 61 млн гривень ($34 млн) у 1997 році, наступного року місто мало повернути разом із відсотками 91,5 млн гривень (приблизно $27 млн). Мало хто пам’ятає, що в ті роки ефективна банківська ставка сягала 60–70 % річних.
Головною причиною, чому Одеса не виконала свої боргові зобов’язання, стало переобрання мера Руслана Боделана. На подив банківської спільноти, приватних інвесторів і самих одеситів, новообраний міський голова несподівано вирішив не погашати фінансові зобов’язання міста, попри те, що на рахунках було більш ніж достатньо коштів.
У результаті Одеса повністю погасила облігації 1997–1998 років лише після наступних виборів мера у 2005-му, що відкрило шлях до нової, успішної емісії облігацій кілька років потому.
Після дефолту за муніципальними облігаціями 1997 року Міністерство фінансів України втратило довіру до Одеси.
Якщо облігації 1997 року виявились фінансовим прорахунком, то випуск 2007 року став актом відновлення репутації. Я добре пам’ятаю, як 2006-го Геннадій Нечаєвський прийшов до Міністерства фінансів і вразив мене ідеєю міжнародного запозичення для Одеси, попросивши поради.
Річ у тім, що тоді — як і тепер — єдиним містом України, яке здійснювало муніципальні запозичення в іноземній валюті, був Київ, столиця країни. Багато міст, зокрема Харків, Дніпро та Львів, намагалися вийти на міжнародний ринок муніципальних облігацій, але з різних — об’єктивних і суб’єктивних — причин зазнали невдачі. І ось Одеса, яка після дефолту 1998 року прагнула повернути довіру інвесторів.
У 2003 році Міністерство фінансів розробило, а Кабінет Міністрів затвердив порядок муніципальних запозичень, щоб не допустити повторення історії, яка трапилася в Одесі п’ять років тому.
Міністерство фінансів поставилося до ідеї нового запозичення з боку Одеси доволі скептично. Проте Нечаєвському вдалося переконати агентства Standard & Poor’s і Fitch Ratings присвоїти Одесі кредитні рейтинги — уперше серед усіх українських міст.
«До 2007 року Одеса мала один із найкращих рейтингів у країні, — згадував він. — Це допомогло залучити серйозних гравців — Morgan Stanley, Deutsche Bank, Royal Bank of Scotland, Nomura Bank та BNP Paribas.»
Вирішальним стало рішення позичати у швейцарських франках. «Усі геніальні ідеї прості», — писав Еріх Марія Ремарк у романі «Земля обіцяна» (Das Gelobte Land). На той момент це був найкращий варіант, адже історично запозичення у франках мали нижчі відсоткові ставки, ніж у доларах США чи євро.
В Одесі, де навіть коти знають собі ціну, фінанси теж не без характеру — із натяком на швейцарський акцент.
Після цього Одеса ретельно порівняла та оцінила пропозиції банків. Перемогу в конкурсі здобув французький BNP Paribas, і місто спільно з юридичною фірмою Magister & Partners розпочало роботу над досить складною угодою позики через спеціально створену компанію (SPV — special purpose vehicle).
Після трьох місяців напруженої роботи фінансистів, банкірів і юристів контракт було погоджено всіма сторонами.
Офіційне підписання угоди між Одесою та BNP Paribas було призначене на 20 грудня 2007 року — буквально напередодні Різдва. Та ввечері 19 грудня австрійський банк, який входив до синдикату разом із BNP Paribas, несподівано зажадав внести суттєві зміни до кредитного договору.
Поштовхом стала інформація про «переддефолтний» стан Lehman Brothers, відома на той момент лише обмеженому колу фінансистів.
«То був різдвяний тиждень: офіси в Лондоні, Відні та Києві вже готувалися зачинятися, — згадував Нечаєвський. — Пізно ввечері ми з Домініком Меню з BNP Paribas мусили терміново зібрати юридичні команди в трьох містах, щоб узгодити зміни до угоди буквально за ніч. Зазвичай на це йдуть тижні, але до сьомої ранку все було готово.»
У результаті кредитну угоду було підписано тієї ж ночі — після низки неймовірних подій і форс-мажорів. Уже за тиждень до Нового року 50 мільйонів швейцарських франків надійшли на рахунок міської скарбниці — що здавалося майже неможливим, з огляду на кількість міжбанківських операцій між чотирма європейськими країнами та в чотирьох валютах (євро, долар, швейцарський франк і гривня) під час різдвяних свят.
За кілька місяців потому світова фінансова система почала руйнуватися після краху Lehman Brothers. Одеса, сама того не підозрюючи, випередила катастрофу.
Стратегія запозичення у швейцарських франках показала виважений підхід до валютних ризиків і дала змогу скористатися нижчими відсотковими ставками та доступом до глибших європейських ринків капіталу. Вибір часу — напередодні світової фінансової кризи 2008 року — виявився надзвичайно вдалим. Подібних можливостей для міст із ринків, що розвиваються, не з’являлось ще багато років.
В Одесі, де навіть коти знають собі ціну, фінанси теж мають характер — із натяком на швейцарський акцент.
Історія одеських облігацій — від імперських рублів до швейцарських франків — є прикладом водночас сміливих рішень і здатності вистояти. Вона також нагадує, що довіру інвесторів і вихід на міжнародні ринки капіталу можуть формувати не лише держави, а й міста.
Без злагодженої професійної роботи багатьох людей випуск муніципальних облігацій Одеси у 2007 році не відбувся б. Серед них варто згадати Едуарда Гурвіца (мера Одеси у 1994–1998 та 2005–2010 роках), Домініка Меню (BNP Paribas), Ольгу Хорошилову (Magister & Partners), Михайла Харенка (Saenko & Kharenko), Еку Берадзе (Міністерство фінансів) та Олександра Ґінзбурга (спеціального радника прем’єр-міністра).
Сьогодні, коли Україна працює над відновленням своєї фінансової репутації на тлі руйнувань, спричинених війною, ця спадщина інновацій знову набуває актуальності. Муніципальні фінанси можуть знову стати інструментом не лише для відбудови інфраструктури, а й для відновлення довіри — завдяки децентралізованим механізмам фінансування, що здатні прискорити реконструкцію та водночас зміцнити інституційну спроможність на місцевому рівні.
«Я впевнений, що справжні професіонали невдовзі відновлять фінансову довіру до України», — підсумував Нечаєвський наприкінці нашої розмови.
