Чи може Україна реформувати свої збройні сили, ведучи найбільшу війну в Європі з часів Другої світової?
За рік після того, як 3-й армійський корпус ЗСУ став першим новоствореним корпусом, який взяв на себе відповідальність за власний сектор фронту, його командири кажуть, що відповідь не лише в дронах, артилерії чи людських ресурсах, а й у самій організації армії.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Виступаючи на пресконференції в Харкові, присвяченій першій річниці розгортання Третього армійського корпусу, заступник начальника штабу корпусу Данило Новицький з позивним «Борода» охарактеризував цей рік як масштабні зусилля з об’єднання бригад, приданих підрозділів і сил підтримки в єдину бойову систему.
Корпус взяв на себе відповідальність за понад 150 кілометрів лінії фронту — близько 12 відсотків усієї лінії зіткнення.
Сили спецоперацій уразили нафтобазу та нафтовий термінал в окупованому Криму
«Це найдовший сектор серед корпусів», — сказав Новицький.
Третім армійським корпусом командує генерал-майор Андрій Білецький – один із найвідоміших військових командирів України.
Його ім’я стало відомим ще у 2014 році, коли він сформував добровольчий підрозділ «Азов», який згодом перетворився на полк у складі Національної гвардії України. Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Білецький сформував новий підрозділ, до складу якого увійшли ветерани полку «Азов», на базі якого була сформована 3-тя окрема штурмова бригада, і відіграв ключову роль у її розвитку.
У 2025 році Білецький був призначений командувачем новоствореного 3-го армійського корпусу, який став першим із нових формувань ЗСУ на корпусному рівні, що взяло на себе відповідальність за власний сектор фронту.
Кілька командирів, які виступили на ювілейній пресконференції, віддали належне Білецькому за просування організаційних реформ у корпусі та допомогу в створенні єдиної культури командування у підрозділах, які раніше діяли окремо.
«Якщо Андрію Білецькому вдалося об’єднати нас і змусити працювати над досягненням спільної мети, то роль лідера завжди залишатиметься основою будь-якої успішної місії», — сказав Новицький.
Він зазначив, що корпусу вдалося стабілізувати сектор, де раніше українські сили втрачали до 70 квадратних кілометрів території на місяць.
«Зараз не втрачається жодного метра», — сказав він, додавши, що корпус «повністю ліквідував усі зони проникнення» у своєму секторі.
Від радянських ієрархій до командування місіями
За словами командирів, найбільші зміни за останній рік відбулися не лише на полі бою, а й усередині самої структури командування.
Новицький зазначив, що корпус перейняв елементи натівських систем командування, але адаптував їх до реалій війни в Україні, а не «сліпо» застосовував західні доктрини.
«Ми вибудували єдину систему командування на основі стандартів провідних країн Альянсу, — сказав він. – Ми не сліпо перейняли їхні доктрини, а адаптували їхні військові системи та методи до сучасного поля бою».
Серед змін, запроваджених корпусом, було створення нової системи «бойових капітанів» — офіцерів, відповідальних за безпосереднє керівництво бойовими операціями. За словами Новицького, пізніше корпус запровадив посаду «бойового офіцера» вищого рівня для координації цих зусиль у всьому формуванні.
Корпус також прагнув скоротити бюрократію. Новицький зазначив, що у перший же день після прийняття свого сектора командири скасували вимогу подавати 16 рапортів та оптимізували ще 32 протягом місяця.
«Це жодним чином не вплинуло на потік інформації, оскільки та сама інформація вже надходила з інших джерел, — сказав він. – Це дозволило штабним офіцерам зосередитися на бойових операціях, а не на паперових війнах».
За словами Новицького, корпус діє за принципом командування місіями, коли старші командири визначають мету, а підлеглі командири вирішують, як найкраще її досягти на місці.
«Молодший командир знає краще, бо він перебуває на місці подій», — сказав він.
Дрони змінили поле бою
Приділяючи значну увагу організаційній реформі, командування працювало над питаннями технологій, які змінюють характер ведення війни.
Новицький зазначив, що Третій армійський корпус створив одну з найбільших екосистем безпілотних і робототехнічних засобів ведення війни, в тому числі перший в Україні полк безпілотних систем на рівні корпусу.
«Ми встановили вогневий контроль над логістичними маршрутами окупантів у Луганській області, що значно порушило їхні операції на обох оперативних рівнях», — сказав він.
Корпус також розширив використання наземних роботів. Командири кількох підрозділів підтвердили, що наземні роботи дедалі частіше замінюють солдатів у небезпечних логістичних місіях поблизу лінії фронту.
Начальник розвідки 120-ї бригади територіальної оборони Федір Шаповал зазначив, що російські дрони значно ускладнили виконання бойових завдань і постачання.
«На цьому етапі ворог також розвиває свої безпілотні можливості, — сказав він. – Це створює нам серйозні проблеми в доставці припасів особовому складу».
Як наслідок, наземні роботи набувають дедалі більшого значення. За словами Шаповалова, вони вже доправили на позиції на передовій понад 40 тонн боєприпасів, їжі та води.
Вплив дронів також змінив реалії бойових дій на передовій. Шаповалов сказав, що одним із найбільших викликів, з якими сьогодні стикаються бійці, – це не утримати позицію, а дістатися до неї: «Зараз завдання полягає не стільки в утриманні позиції, стільки в тому, щоб дістатися до самої позиції».
Він пов’язав цю зміну з поширенням FPV-дронів і систем повітряного спостереження, які зараз контролюють рух на більшій частині поля бою.
Відновлення підрозділів
На ювілейній пресконференції командири бригад 3-го корпусу також вказали на один із менш помітних ефектів реформи: відновлення та інтеграція підрозділів у ході бойових дій.
Одним із прикладів стала масштабна реструктуризація 125-ї механізованої бригади, яка увійшла до складу корпусу.
Командир бригади Володимир Фокін розповів, що прийняв командування у жовтні минулого року і виявив, що вона була «укомплектована лише на 18%», майже не мала транспортних засобів і зовсім не мала бронетехніки, а особовий склад мав мало досвіду функціонування як згуртована бригада. Він зазначив, що частини бригади були розкидані по різних секторах фронту, а штаб ніколи повністю не керував усіма ними в бою.
«На всю бригаду в нас було два пікапи та один мікроавтобус», — сказав він.
Провівши «швидку перевірку», новий командний склад замінив близько 90% офіцерів на ключових керівних посадах і розпочав перебудову підрозділу практично з нуля.
За наступні сім місяців, за словами Фокіна, бригада сформувала танковий батальйон, батальйон безпілотних систем, підрозділ наземних роботизованих комплексів і підрозділи радіоелектронної боротьби. Чисельність особового складу збільшилася на 234%, а можливості у сфері безпілотників та артилерії значно розширилися.
Фокін зазначив, що відбулися не лише організаційні зміни: коли він прибув, «солдати, особливо сержанти та рядові, втратили віру в себе, у свої можливості та у свій підрозділ», а сьогодні бригада зосереджена на ініціативі, професійному розвитку та підготовці майбутніх офіцерів з досвідчених солдатів, які вже воювали на полі бою.
«Тільки офіцер, який пройшов шлях піхотинця, справді розуміє виклики, з якими стикається солдат на передовій», — сказав він.
Навчання, утримання особового складу та людський фактор
Хоча протягом усієї дискусії на першому плані була технологія, командири неодноразово наголошували, що основою бойової ефективності залишаються люди.
Єгор Щербина, начальник відділу безпілотних систем 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго, зазначив, що одним із найважливіших досягнень корпусу стало вдосконалення процесів підготовки та інтеграції новобранців.
За його словами, бригада створила власну навчальну інфраструктуру, яка дозволяє новобранцям і мобілізованим пройти 51-денний цикл підготовки в підрозділі перед зарахуванням до бойових підрозділів.
«Ми можемо негайно інтегрувати їх у підрозділ, де вони служитимуть», — сказав він.
Бригада також запровадила обов’язковий адаптаційний період тривалістю від 7 до 14 днів після базової підготовки. За цей час новобранці дізнаються, як діє їхній батальйон, хто їх підтримує та які завдання їм доведеться виконувати.
«Кожен військовослужбовець чітко розуміє, що на нього чекає на полі бою», — сказав Щербина.
Він також наголосив на заходах щодо поліпшення психологічного відновлення, зазначивши, що з бійцями, які повертаються з бойових позицій, працюють психологи, а реабілітаційні служби допомагають їм оговтатися від фізичного та емоційного стресу.
«Психологи працюють із військовослужбовцями, допомагають їм адаптуватися до нормальних умов, знімають бойовий стрес, який вони пережили на позиціях», — сказав він.
Командир бригади пов’язав ці зусилля з утриманням особового складу. За словами Щербини, 66-та бригада наразі має один із найнижчих у ЗСУ показників самовільних залишень.
Він пов’язав це з підготовкою, адаптацією та комунікацією між командирами та солдатами.
«Кожен військовослужбовець має контакт із командиром батальйону, — сказав він. – Це піднімає бойовий дух солдатів, сержантів і офіцерів».
Деякі командири стверджували, що навчання, професійний розвиток та інвестиції в персонал стали для успіху на полі бою такими ж важливими, як дрони, артилерія та системи радіоелектронної боротьби.
Різні роди військ в одному формуванні
Однією з проблем, з якими стикаються Сили оборони з початку повномасштабного вторгнення, є координація підрозділів різних родів військ і силових структур у рамках єдиної структури командування.
До складу 3-го армійського корпусу зараз входять не тільки бригади Сухопутних військ, а й придані підрозділи Державної прикордонної служби, Сил територіальної оборони та інших формувань, що діють у його секторі. За словами командирів, однією з цілей корпусу було створення спільної оперативної структури незалежно від інституційного походження підрозділу.
Начальник штабу 3-го прикордонного загону Андрій Гітт зазначив, що під час війни прикордонні підрозділи переважно діяли в різних секторах і підпорядковувалися різним штабам, що часто ускладнювало координацію.
«Ми дійшли до принципу: один підрозділ - один командир - одна зона відповідальності», — сказав Гітт.
Пізніше загін було реорганізовано у формування бригадного типу, яке зрештою увійшло до зони відповідальності 3-го армійського корпусу, де зараз діє як самостійне формування в його структурі.
Гітт зазначив, що однією з найбільших відмінностей порівняно з попередніми розгортаннями є рівень співпраці між підрозділами.
«Тут усе зрозуміло, — сказав він. — Є оцінка ситуації, висновки та взаємодія. Я ніде більше не бачив такого рівня взаємодії».
Він також підкреслив готовність корпусу ділитися досвідом між підрозділами, зокрема в сферах протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби та оперативного планування.
«Якщо щось незрозуміло, люди це пояснюють, — сказав Гітт. – Ми діємо як єдиний елемент».
За його словами, ключовими для досвіду підрозділу в складі корпусу стали три фактори: підготовка персоналу, швидка інтеграція нових технологій та відкритість і взаємна підтримка між підрозділами, що діють в одному секторі.
За рік, що минув, в 3-му корпусі були вибудувані нові командні структури, в нього були успішно інтегровані підрозділи різних родів військ, було розширене використання дронів і наземних роботизованих комплексів, змінилися підходи до підготовки особового складу.
Водночас командири зазначили, що зрештою побудова моделі корпусу стосується не стільки технологій, скільки створення системи, здатної адаптуватися до постійних і швидких змін на полі бою.
«Ми не винайшли щось абсолютно нове, — сказав Новицький. — Ми змусили працювати те, що вже існувало».
Чи можна повторити досвід Третього армійського корпусу в інших місцях, залишається відкритим питанням. Але командири впевнено кажуть, що рік бойових дій продемонстрував: організаційна реформа, технологічні інновації та децентралізоване прийняття рішень можуть співіснувати навіть під тиском повномасштабної війни.
Третій армійський корпус Збройних сил України, які реформуються в ході війни з Росією, став одним із прикладів того, якими вони можуть бути в майбутньому.
