Сто років тому народився Олександр Данченко — народний художник України, один із найвизначніших графіків другої половини ХХ століття та представник покоління шістдесятників, яке шукало способи говорити про українську історію й культуру в умовах радянської системи.
Біографія художника почалася з війни. У червні 1941 року, закінчивши сьомий клас, Данченко всупереч волі батьків вступив до Дніпропетровського художнього училища. За кілька днів розпочалася німецько-радянська війна. Родина пережила окупацію, їхній дім був зруйнований. Батько пішов на фронт і не повернувся, а тяжка хвороба прикувала матір до ліжка.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Після визволення Дніпропетровська майбутній художник працював у «агітвікнах» разом із дорослими митцями, вирізаючи трафарети й виготовляючи друковані плакати. У 1944 році він повернувся до навчання і вже за чотири роки закінчив училище з відзнакою та вступив до Київського художнього інституту.
Саме там сформувалося його головне творче зацікавлення — українська історія. Дипломна серія офортів «Визвольна війна українського народу 1648–1654 років» одразу привернула увагу мистецького середовища й зробила молодого автора одним із найперспективніших українських графіків.
У часи, коли українське минуле часто розчинялося в офіційному радянському наративі, Данченко повертав у мистецтво козацьку добу, народних героїв, кобзарів і постать Тараса Шевченка. Він не виступав із політичними деклараціями. Його мовою були офорт, книжкова графіка, символи й художня композиція.
Сам художник сприймав творчість не як привілей, а як щоденну працю. «Моя робота, робота художника, така ж нелегка, як і праця моїх героїв», — говорив він. Для Данченка мистецтво було насамперед процесом пошуку, що часом тривав тижнями або місяцями.
Особливе місце у його творчості посідала Шевченкіана. Для Данченка Шевченко був не музейною постаттю, а співрозмовником через століття. Його графічні цикли до творів Кобзаря стали художнім роздумом про свободу, людську гідність і право народу залишатися собою.
Наприкінці 1950-х років головною справою митця стала книжкова графіка. Перший великий успіх Данченкові принесли ілюстрації до роману Петра Панча «Гомоніла Україна». Згодом з’явилися роботи до «Дум», «Кобзаря», творів Олександра Довженка, Олеся Гончара та інших авторів.
Одним із найважливіших проєктів стали ілюстрації до роману Олександра Ільченка «Козацькому роду нема переводу». У цій роботі органічно поєдналися авторська художня мова та козацька міфологія, яка посідала особливе місце у світогляді Данченка.
Не менш значущою стала його праця над українським перекладом «Декамерона» Джованні Боккаччо, здійсненим Миколою Лукашем. Художник не просто оформив книжку, а створив масштабний візуальний світ доби Відродження. Саме після цієї роботи за Данченком остаточно закріпилася репутація одного з найяскравіших майстрів української книжкової графіки.
Етапною для українського мистецтва стала й його робота над «Енеїдою» Івана Котляревського. Данченко відмовився від наслідування попередників і запропонував власне прочитання твору, в якому античний світ органічно поєднався з українською козацькою традицією. Критики називали його ілюстрації до «Енеїди» та «Декамерона» знаковими для розвитку української книги другої половини ХХ століття.
У різні роки художник створив знакові серії «Народні герої України», «Портрети кобзарів», «Корюківка. 1 березня 1943 року», «Чорнобиль».
Попри офіційне визнання, Данченко залишався надзвичайно вимогливим до себе. «Хочеться вірити, що те, чим займаєшся, те, що є смислом твого життя, потрібне людям», — зізнавався він.
Ці слова багато в чому пояснюють його творчий вибір. Упродовж десятиліть Данченко послідовно звертався до тем, які сьогодні сприймаються як фундамент української ідентичності: козацької спадщини, Шевченка, народної культури.
Олександр Данченко помер у Києві 13 лютого 1993 року, менш ніж за півтора року після відновлення незалежності України.
Мистецтво Данченка нагадує: нація існує доти, доки сама здатна розповідати власну історію. І саме такі митці допомагають їй не втратити цей голос.
