Наступний чемпіонат України з футболу у вищих професійних лігах може стати одним із найцікавіших за останні роки. Насамперед, завдяки тому, що буде позначений появою кількох гучних, амбітних новачків, кожен зі своєю унікальною історією.
До найсильніших дивізіонів (УПЛ і Першої ліги) пробилися насправді цікаві команди, кожна з яких має неповторну історію. До УПЛ, до прикладу, повернувся «Чорноморець» з Одеси — легендарний вже клуб, який повернувся до головної футбольної ліги України після запеклої боротьби у Першій лізі з амбітною та стабільною чернівецькою «Буковиною». Клуб з Чернівців, своєю чергою, розпочинає нову сторінку своєї багатої історії, повернувши великий футбол у свій регіон.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
А от у Першій лізі вболівальники матимуть змогу спостерігати за тим, як нову сторінку власної історії пише «Локомотив» (Київ) — найстаріший клуб столиці, який буквально через декілька років після отримання професійного статусу зробив великий крок вперед і тепер буде боротися за потрапляння до еліти українського футболу.
Олександр Єгоров про місію та майбутнє «Локомотива»: «Хто ми? Локо!»
Помітним, і ми в цьому не сумніваємося, у Першій лізі стане і клуб «Куликів-Білка» (Львівська область) — цікавий колектив, які стрімко пройшов шлях від аматорів до золота Другої ліги та підвищення у класі.
Kyiv Post продовжує цикл публікацій, в яких ми розповімо кожну з цих історій, відкриємо завісу над тим, як українські клуби розвиваються, знаходять інвестиції та борються за вболівальника під час війни.
Сьогодні ж пропонуємо вашій увазі велике інтерв’ю з головним тренером чернівецької «Буковини» Сергієм Шищенком. Ми поговорили з паном Сергієм 22 червня, що символічно, адже саме в цей день Буковина відзначала чергову річницю свого заснування. У цій розмові відверто про методи та філософію Сергія Шищенка-тренера, про його бачення сучасного футболіста та не лише про це.
Kyiv Post (KP): Пане Сергію, ми чудово пам’ятаємо Вас як сильного гравця, за грою якого у донецькому «Металурзі», завжди було приємно спостерігати. Тож почнімо з такого питання: чи часто Ви зараз на тренуваннях «Буковини» показуєте клас підопічним?
Сергій Шищенко (СШ): (Сміється) Чесно кажучи, не часто. Я максимально сконцентрований на самому тренувальному процесі, тому безпосередньо з гравцями на полі не зарубуюся. Можу разом з ними пробігтися, а більше — ні.
KP: Сучасне покоління футболістів зовсім інше. Що Вам довелося змінити у своїх підходах за час тренерської кар’єри, починаючи з 2009 року?
СШ: Звісно, кожне покоління гравців є особливим. Втім, мені не довелося себе якось «ламати». Я завжди інтуїтивно відчував, як діяти в тій чи іншій ситуації з гравцями. Час минає, ти спостерігаєш за різними виконавцями, покоління змінюються, але принципи гри та людські взаємини залишаються незмінними.
Робота в молодіжному секторі та в дорослому футболі — це різні речі, адже молодь поводиться інакше, ніж досвідчені майстри. Тож кардинальних змін не було, усе відбувалося поступово. Я йду власним тренерським шляхом, тож не потрібні мені різкі зміни, ані щодо процесу загалом, ані щодо ставлення до футболістів.
KP: У Вашій ігровій кар’єрі було багато авторитетних наставників. Чий метод управління роздягальнею Ви використовуєте найчастіше? Семена Альтмана, Миколи Павлова?
СШ: Якщо бути відвертим, то методи керування роздягальнею в мене власні, шаблонів від інших мені не потрібно. Я бачив багатьох різних фахівців: хтось був жорстоким, хтось м’яким, хтось нейтральним. Для себе ж я обрав індивідуальний підхід до гравців — як у роздягальні, так і в побуті.
KP: Поза очі, кажуть, вас називають Самураєм. Це відповідає Вашій тренерській філософії?
СШ: Самураєм? (Сміється) Навіть не знаю, що й сказати, це доволі специфічне порівняння. Я б не назвав себе Самураєм. Так, я буваю жорстким. Інколи вирують емоції, коли прагнеш, щоб гравець вчинив краще.
Коли він ухвалює неправильне рішення, я можу сильно розізлитися, але водночас розумію, що в наступній ситуації він виправиться і зробить усе, як треба. Я швидко відходжу, і негативні емоції зникають.
Скажу так, Сергій Шищенко не з тих, хто постійно нагадує гравцеві про його помилки і ставить на ньому хрест. Буває, що виконавець помилиться двічі-тричі — інший тренер його одразу замінить. Я ж даю можливість рухатися далі, ставати кращим і підтримую у складні моменти. Звісно, можу десь покричати, але потім обов’язково підбадьорюю, щоб хлопець відчував – тренер з ним. Усі гравці, які зі мною працюють, уже знають: я можу сердитися через помилки на полі, але емоції допускаю лише для того, щоб вони ставали сильнішими.
KP: Коли команда «перегорає» або гра відверто не йде, як Ви розмовляєте з хлопцями? Які методи застосовуєте, щоб зняти цю напругу? У Вас є власна методика?
СШ: Передусім я завжди підтримую гравців, за будь-яких обставин, адже моя віра в них є вирішальною. Якщо постійно критикувати, вони просто опустять голови. Навіть у найскладніших ситуаціях я шукаю правильні слова, щоб ми могли разом усе виправити.
З іншого боку, бувають і протилежні моменти: команда виграє три, чотири чи п’ять матчів поспіль, але в самій грі з’являються огріхи. Тоді я стаю дуже вимогливим, і футболісти це відчувають. Не можна розслаблятися ні на секунду, навіть коли перемагаєш, бо суперник миттєво цим скористається. Усе базується на балансі, де головне — щоб команда відчувала підтримку тренера.
Для мене важливий кожен виконавець. У нас немає жорсткого поділу на перший чи другий склад. Кожен гравець має значення в конкретний проміжок часу. І неважливо, виходиш ти з перших хвилин чи з лави запасних. Ба більше, часто доводиться підбирати склад під конкретного суперника. Я відверто кажу хлопцям: «Якщо ти не граєш сьогодні, це означає, що під наступного опонента у нас інші плани, і там знадобишся саме ти». Коли футболісти це розуміють, працювати значно простіше.
KP: Якби Сергій Шищенко-тренер міг дати пораду Сергію Шищенку-футболісту, що б Ви собі порадили?
СШ: Свого часу мій колишній тренер Микола Костов зазначав, що я завжди дуже сумлінно ставився до тренувань та ігор, викладався на сто відсотків. Це дійсно так. Проте зараз, із висоти тренерського досвіду, я б порадив собі-гравцеві бути більш професійним у побуті.
Сучасному поколінню нині простіше: зараз є тренери з фізпідготовки, за тобою постійно стежать. А раніше ти був сам по собі. Нам не давали домашніх завдань на відпустку. Ти просто їхав на пляж, повністю розслаблявся, а потім повертався до роботи абсолютно неготовим, десь перемагали лінощі. Зараз я бачу, як прискіпливо футболісти стежать за собою: харчування, додаткові тренування в залі навіть у вихідні дні.
KP: Якби Ви опинялися на моєму місці, на місці журналіста, про що б Ви запитали у Сергія Шищенка — тренера «Буковини», яка є новачком УПЛ? І що б Ви відповіли?
СШ: Оце так запитання! Ви перший журналіст у моєму житті, хто мене про таке запитав, заскочили зненацька (сміється).
Мабуть, я б запитав самого себе, чому мій шлях до Прем’єр-ліги виявився таким довгим. Коли мене призначили виконувачем обов’язків головного тренера в «Поліссі», я усвідомив, що йшов до цього моменту цілих 14 років. Напевно, серед усіх нинішніх наставників УПЛ я йшов найдовше.
KP: І як би Ви пояснили такий тривалий шлях?
СШ: Напевно, багато хто в мене просто не вірив. Вважали недосвідченим, не довіряли. Чому саме — не знаю. Зараз я бачу, як легко молодим хлопцям довіряють команди Другої, Першої ліг чи навіть найвищого дивізіону. Мені такої можливості довго не надавали. Найприкріше було в донецькому «Металурзі», де я п’ять років тренував дубль. За весь цей час у першій команді змінилася купа фахівців, але мене жодного разу не запросили навіть помічником головного тренера, не дали шансу для кар’єрного зростання всередині клубу.
Тому довелося пробиватися самотужки, через дорослий футбол. Перший такий досвід я здобув якраз у «Буковині». Потім брався за будь-яку роботу, не соромився знову повертатися в юнацький футбол, працював у «Шахтарі», потім знову в Першій лізі. Крок за кроком ішов до своєї мети. Згодом Геннадій Буткевич довірив мені очолити «Поліссі» у важливий момент. Також я вдячний «Оболоні», яка повірила в мене, і ми разом пройшли чудовий шлях. Зараз я знову в «Буковині».
Так, я знову наче став на сходинку нижче, але лише для того, щоб піднятися на нову висоту та за 32 роки створити нову історію для цього міста, клубу та вболівальників.
KP: Це неймовірна історія. Те, що відбувається з клубом зараз — дійсно великі зрушення.
СШ: Знаєте, я постійно потрапляю в якісь знакові, історичні моменти. Мій власний шлях до такого рівня тривав 14 років. Коли працював у «Поліссі», то команда вперше в історії вийшла в єврокубки, і я пишаюся, що був до цього причетний разом із Юрієм Калітвинцевим, президентом клубу та гравцями.
Тепер, через 32 роки, «Буковина» пробилася до Прем’єр-ліги, і я знову став частиною цього успіху.
Останні три роки моєї кар’єри неймовірно насичені, а команди, з якими я працюю, дають результат, на який чекає керівництво.
KP: Тепер давайте про Вашу місію в чернівецькому клубі. Яка ігрова філософія та тактична схема є основними для тренера Сергія Шищенка?
СШ: Я не дуже люблю запитання про схеми та філософію. Це складно пояснити словами, це треба бачити й відчувати на полі. Схема — це не філософія і не принципи гри, вона може змінюватися. Звісно, є улюблені моделі, але іноді кадровий дефіцит або травми змушують перебудовуватися. Бувають ситуації, коли ти свідомо обираєш певну тактику під конкретного суперника, а буває, що обставини змушують грати в незручну схему. Хоча я вважаю, що професійні футболісти повинні вміти якісно грати за будь-якої моделі, яку запропонував тренер.
У який футбол грає Шищенко? Я прагну, щоб моя команда грала в різноманітний футбол. Хочу бачити дисципліновану оборону; хочу, щоб під час володіння м’ячем кожен чітко знав, що робити; хочу якісної роботи у перехідних фазах — як з оборони в атаку, так і навпаки. Ми щодня це тренуємо.
Проте підсумковий малюнок залежить не лише від нас, а й від суперника. Хоч як би ретельно ти аналізував опонента, він може здивувати. У футболі ситуації не повторюються. Трапляється, дивишся розбір: команда громить когось 3:0 чи 4:0, а потім ти граєш проти цього розгромленого аутсайдера і не можеш його перемогти — матч завершується внічию або з мінімальним рахунком. Це футбол. Тому під час поєдинку доводиться дуже багато працювати: коригувати дії в першому таймі, а в перерві в роздягальні показувати хлопцям помилки не на фішках, а за допомогою оперативного відеоаналізу.
KP: Тобто Ваше базове поняття — це гнучкість?
СШ: Сто відсотків. Ми маємо бути гнучкими до будь-яких обставин на полі. Водночас це не означає, що змінюється глобальна філософія. Я знаю приклади, коли тренери намагалися кардинально ламати своє бачення під впливом невдач, у них нічого не виходило, виникав сумбур, і зрештою губився і тренер, і команда.
Я у своїй кар’єрі нічого радикально не змінював. Я не здався. Коли щось не виходило, я просто коригував тренувальний процес або тактичні нюанси окремих ігор. Є пряма дорога, якою треба йти і робити свою справу, не хитаючись праворуч чи ліворуч. Останні три роки доводять, що цей вибір був правильним.
KP: А Ви кажете, що не Самурай! Це ж суто самурайський шлях. Які Ваші головні амбіції та завдання на цей сезон УПЛ?
СШ: Офіційного завдання президент клубу нам поки що не озвучив. Що ж до моїх особистих цілей, то моя мрія — щоб «Буковина» закріпилася в Прем’єр-лізі надовго і перетворилася на клуб, здатний створювати серйозні проблеми грандам українського футболу, демонструючи чудову гру.
А ще, я хочу, щоб хлопці грали в задоволення. Ми щойно зібралися, і я їм сказав: «Отримуйте кайф від того, де ви перебуваєте і що робите. Нехай ми не завжди перемагатимемо, але всі мають дізнатися, що «Буковина» прийшла в Прем’єр-лігу серйозно і надовго».
KP: Чи плануєте Ви підсилення складу, нові трансфери?
СШ: Так, звісно. Пошук гравців на певні позиції триває безперервно: спільно працюють скаутська служба, спортивний відділ та увесь тренерський штаб. Ми переглядаємо величезну кількість кандидатів.
KP: Яким є Ваш ідеальний капітан «Буковини», якщо брати до уваги специфіку, характер та історію буковинського футболу?
СШ: Мабуть, я скажу банальні речі, які актуальні для будь-якого колективу: капітан — це абсолютний лідер в усьому. На полі, в роздягальні, у тренувальному процесі та побуті. Ця людина повинна уособлювати порядність, професіоналізм, повагу до працівників клубу та вболівальників. Це суперпрофесіонал, який розуміє історію краю, бачить вектор розвитку клубу та допомагає тренеру доносити його ідеї до колективу.
Звісно, в ідеалі для «Буковини» капітаном мав би бути місцевий вихованець — справжній лідер, який пройшов із клубом довгий шлях і відповідає рівню УПЛ. На жаль, на сьогодні такого гравця в нашому розпорядженні немає. Проте я щиро сподіваюся, що завдяки роботі нашої академії в майбутньому такий лідер обов’язково з’явиться.
