Президент України Володимир Зеленський, який взяв участь у саміті НАТО в Анкарі, ще раз підтвердив бажання своєї країни стати членом альянсу. З огляду на численні виклики, що стоять перед НАТО, коментатори позитивно оцінюють результати зустрічі на даний момент.
«Зелене світло» збільшенню інвестицій в оборону
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Цей саміт НАТО увійде в аннали історії, стверджує видання «România liberă» (Румунія):
«Східний фланг вже розглядається не як периферійний регіон, а як одна з найважливіших ліній оборони альянсу. Обговорення питань Чорного моря, захисту від дронів і спільних закупівель свідчать про те, що цей регіон набуває дедалі більшого значення в планах НАТО. Історики, можливо, запам’ятають саміт в Анкарі не завдяки його підсумковій декларації. ... Вони запам’ятають його як момент, коли НАТО визнало, що безпеки більше не можна досягти лише за допомогою політичних гарантій – для цього потрібні реальні інвестиції, конкурентоспроможна [оборонна] промисловість і здатність до швидкого виробництва».
Путін панікує: саміт НАТО в Анкарі показав, Захід нарешті фінансує перемогу України
Стратегічне підвищення статусу Києва
НАТО підвищило свою оцінку України, пише «Європейська правда», посилаючись на резолюції саміту в Анкарі, про які стало відомо редакції (Україна):
«У підсумковій декларації саміту Україна вперше буде офіційно визнана «учасником, що сприяє безпеці» — це означає, що вона здатна підвищити рівень безпеки на території НАТО. Досі альянс уникав такого визначення, а воно є одним із ключових критеріїв, за якими визначається, чи має держава право вступити до військового блоку. США також схвалили це визначення, підтвердивши, що позиція Трампа щодо України поступово змінюється».
Зупинити російський ракетний терор
Військовий експерт Олексій Копитько у дописі у Facebook, який опублікувало видання «Главком» (Україна), склав список побажань до саміту НАТО:
«Без систем протиракетної оборони Київ стане мішенню для росіян — так само, як і всі інші міста на півночі, сході та півдні України. Керівництво НАТО має якось вжити заходів, щоб запобігти цьому. Окрім забезпечення швидкої доставки систем протиракетної оборони в Україну та нарощування їхнього виробництва, є щонайменше два інші варіанти: послідовне застосування вже узгоджених санкцій — оскільки російські ракети все ще містять численні західні компоненти — та підтримка [України] у нарощуванні виробництва систем озброєння дальнього радіусу дії, щоб до осені щоночі 1 000 одиниць засобів глибокого удару всіх типів могли уражати цілі на території Росії».
Європі потрібні не лише добрі наміри
Настав час Європі перейти від слів до дій у сфері оборони, вимагає Le Soir (Бельгія):
«Європейські лідери повинні активізувати свої зусилля. США продовжують надсилати повідомлення та сигнали про свій відхід, особливо коли йдеться про виведення військ із Європи. ... І це попри попередження розвідувальних служб про можливий російський напад на одну або кілька країн-членів НАТО до 2030 року. І попри те, що в Україні триває війна. ... Так, рік тому європейці дійсно зобов’язалися збільшити свої військові видатки та інвестиції. Але ці добрі наміри ледве зрушили з місця. ... Координація між європейськими столицями не втілюється в життя або вже провалилася — як це сталося з FCAS, франко-німецьким проектом у сфері військово-повітряних сил».
США — не єдина проблема
Газета «Helsingin Sanomat» (Фінляндія) висловлює занепокоєння щодо єдності в рамках європейського НАТО:
«Хоча в Європі спостерігається більша готовність збільшити видатки на оборону, європеїзація НАТО не може відбутися без конфліктів. Непередбачувана політика Трампа щодо альянсу, авторитарний уряд Ердогана та різний рівень підтримки України країнами НАТО — це лише кілька прикладів того, наскільки складно навіть для Європи сформувати спільну політику безпеки. Постійна загроза з боку Росії означає, що східний фланг НАТО є причиною для занепокоєння. Для Фінляндії проблемою є не лише США, а й питання, чи всі європейські держави розділятимуть політичну та військову відповідальність за колективну оборону».
Німеччина як нова центральна сила
Старе НАТО вже давно не існує, коментує Süddeutsche Zeitung (Німеччина):
«І це всім відомо. Процес виходу Сполучених Штатів уже розпочався і, принаймні частково, став незворотним. ... Питання вже не в тому, щоб розподілити тягар більш рівномірно. Взаємну допомогу значною мірою доведеться забезпечувати самим європейцям. Роль США дедалі більше обмежуватиметься роллю перестраховника, хоч і незамінного, особливо в ядерній сфері. Чи запрацює ця модель взагалі, залежить, окрім США, в основному від однієї держави-члена: Німеччини. Якщо врахувати розміри, економічний вплив та географічне розташування, то лише Німеччина залишається потенційним центром нового НАТО».
Ердогану є чим похизуватися
Президент Туреччини може максимально використати цю нагоду, щоб зіграти роль сильного лідера як на внутрішній, так і на міжнародній арені, коментує кореспондент SRF (Швейцарія) Себастіан Рамспек:
«Ердоган використовує саміт, щоб продемонструвати свою силу. У Туреччині швидко зростає оборонна промисловість, вона має другу за чисельністю армію в НАТО і контролює доступ між Середземним і Чорним морями. Вона також була однією з небагатьох країн, які змогли виступити посередниками між Росією та Україною. На внутрішньому фронті ця демонстрація сили набуває форми репресій: незадовго до саміту були заарештовані критики Ердогана, демонстрації були заборонені, а опозиційні ЗМІ не допустили до заходу».
Слідкуйте за Анкарою
«Філефефтерос» попереджає (Кіпр):
«Туреччину, як і раніше, цікавлять її європейські перспективи, хоча вона й усвідомлює, що не стане повноправним членом. ... Але навіть для того, щоб зробити якісь кроки в цьому напрямку, вона мусить змінити свою поведінку та докласти зусиль для вирішення кіпрського питання. ... Тому стало несподіванкою, коли минулого тижня в Анкарі Верховна представниця ЄС із закордонних справ та політики безпеки Кая Каллас назвала Туреччину «ключовим партнером у сферах безпеки, міграції та енергетики, а також країною-кандидатом до ЄС». Такі заяви насправді не допомагають. Навпаки, вони заохочують Анкару не відступати. Чи справді цього вони хочуть?»
Чехія не виконує своїх зобов’язань
Чехія, як побоюється видання Reflex (Чехія), стикнеться в Анкарі з обвинуваченнями в тому, що вона нехтує своїми обов’язками в рамках НАТО:
«Головна тема цього саміту — як Європа може зміцнити свою безпеку. І це безпосередньо пов’язано з тим, скільки країни-члени витрачають на оборону. Чехія та уряд Андрея Бабіша не змогли надати задовільної відповіді на це запитання. З тієї простої причини, що ми витрачаємо занадто мало на оборону, а отже, наш внесок у європейську безпеку недостатній. ... Якщо на цьому саміті є якась сфера, де Андрей Бабіш докладе всіх зусиль, то це будуть його спроби отримати фотографії чи відео, на яких він зображений разом із Дональдом Трампом та Емманюелем Макроном. ... Але цього вкрай недостатньо. І це, безумовно, не зміцнить оборону та безпеку Чехії».
Почнімо думати про спільну опіку
Настав час для зрілої дискусії про взаємні відносини, вважає De Morgen (Бельгія):
«В інтересах як європейських членів НАТО, так і США — визначити на цьому саміті, як саме має виглядати НАТО 3.0 і хто що робитиме, коли справа дійде до критичного моменту. Досить вже створювати враження, нібито існує єдиний, тісний альянс; натомість прагнімо до оптимальних відносин на відстані, з чітким графіком укладення угоди про розлучення, якщо це буде необхідно, та спільними зусиллями в тих сферах, де це ще можливо».
Хто платить більше, той може вимагати більше
Іспанська газета «El Periódico de Catalunya» коментує, як змінилася роль Європи в НАТО:
«Європейські країни-члени НАТО збільшили свої видатки на оборону. До 2025 року військові видатки європейських країн зросли на 20 відсотків — набагато більше, ніж у Китаї, і втричі більше, ніж у Росії. ... Європейська позиція взяла гору у двох ключових питаннях: щодо України та Ірану. Тому саміт в Анкарі має призвести до створення альянсу з більшим внеском Європи, з більш багатополярним характером та більшою повагою до правил. Хто платить більше, той може вимагати більше».
Не час для пасивності
Кореспондентка ЄС Валері де Граффенрід у газеті Le Temps (Швейцарія) закликає Європу бути більш рішучою:
«Хіба відмова від усіх амбіцій заради збереження видимості єдності – це життєздатна стратегія? Європа, безперечно, більше не може приховувати свою вразливість перед непередбачуваністю Дональда Трампа, яка регулярно підриває трансатлантичні відносини. І надто часто складається враження, що вона просто пасивно сприймає розвиток подій. Проте справжній виклик для НАТО вже не в тому, щоб просто впоратися з Дональдом Трампом, а в тому, щоб продемонструвати, що згуртованість, авторитет і здатність до стримування не залежать від примх одного американського президента».
Мелоні — легка мішень
Прем’єр-міністерці Італії буде нелегко на саміті, пише «Corriere della Sera» (Італія):
«Джорджія Мелоні стикається з подвійним і складним викликом на саміті НАТО. ... Як і всім європейським лідерам, їй насамперед доведеться мати справу з Дональдом Трампом. Дипломати — особливо американські — очікують, що наступний сольний виступ президента буде ексцентричним і безрозсудним. Ймовірно, він накинеться з критикою на тих союзників, які, за його словами, не підтримали його в конфлікті з Іраном, і водночас на ті уряди, які, на його думку, досі витрачають занадто мало на оборону. Уряд на чолі з Мелоні підпадає під обидві категорії і тому — разом з іспанським урядом на чолі з Педро Санчесом — особливо наражається на гнів Трампа».
Київ потребує посилення протиракетної оборони
Одним із головних очікувань Києва від саміту НАТО є ухвалення рішення про посилення оборонних можливостей проти балістичних загроз, пише 24tv.ua (Україна):
«Вже недостатньо лише обговорювати нові пакети допомоги кожні кілька місяців — потрібні довгострокові рішення. Спільне виробництво озброєння, ліцензії на виробництво сучасних систем протиповітряної оборони, нарощування виробництва ракет «Патріот» і нові механізми фінансування оборонної промисловості — все це може допомогти Україні не лише втримати позиції у війні проти російського агресора, а й завдати йому значних поразок і захистити власні міста. Остання масована атака на столицю показала, що ми маємо проблеми з протидією російським балістичним ракетам, що доводить: без підтримки на цьому фронті ми не впораємося».
Оригінал цього матеріалу можна переглянути тут.
