Танки є, давайте літаки
Інтрига щодо постачання сучасних німецьких танків Leopard-2 для України врешті-решт вирішилася позитивно.
Чому так сталося, і що для цього знадобилося?
Необхідно було усвідомлення німецькою елітою того, що Росія є екзистенційною загрозою, і що воює вона не лише проти України, а й проти всього західного світу, оскільки сповідує абсолютно протилежні демократичним цінності та мріє про встановлення «руського миру» в усьому світі.
Також знадобився безпрецедентний політичний тиск США на Німеччину. Американці та британці першими показали наочний приклад, оголосивши про постачання танків Abrams M1A2 та Challendger-2. Польський президент Анджей Дуда заявив, що поставить Leopard-2 до України навіть без дозволу Німеччини.
Після довгих коливань, аналізу ризиків та підрахунку потенційних прибутків німецьких компаній (куди ж без цього!) Олаф Шольц здався. Уряд ФРН заявив, що поставить 14 танків до України та надасть усі дозволи на реекспорт.
Скільки ж усього ми зможемо отримати броньованих машин?
Лише за попередніми підрахунками, дванадцять країн пообіцяли поставити до України більше сотні танків Leopard-2, що вистачить для укомплектування однієї танкової бригади з трьох батальйонів.
Також Україна очікує на 31 американський танк Abrams у сучасній модифікації М1А2, 14 британських танків Challendger-2, 60 польських PT-91 Twardy та невідому кількість модернізованих Чехією Т-72.
Це дозволить сформувати потужний ударний броньований «кулак» для проведення наступальної операції. До цього угруповання також увійдуть передані західними партнерами приблизно 1100 БТР, БМП та бронеавтомобілів, 200 гаубиць, інша зброя та техніка.
Історія з поставками озброєння до України далека від завершення. Проведення сучасних наступальних операцій неможливе без прикриття з повітря. Що буває з військами без такого прикриття, наочно продемонстрували арабо-ізраїльські війни 1967 та 1973 років.
Сухопутні війська та українські міста треба прикривати не лише комплексами ППО, а й винищувачами, які необхідні для завоювання панування в повітрі та протидії ракетним та бомбовим ударам.
Цілком логічним був наступний крок України – початок перемовин щодо поставок F-16 – багатоцільових винищувачів, здатних завдавати ударів по наземних об’єктах.
Сполучені Штати та Нідерланди обережно заявили, що поставки F-16 цілком імовірні. Про ймовірну передачу літаків також оголосила Франція.
Можливо, це буде не завтра і навіть не післязавтра, але такі постачання будуть точно здійснені. Строк навчання наших льотчиків на F-16 завершується за декілька місяців.
Західні та українські політики, військові розуміють, що 2023 рік буде вирішальним для перемоги над Росією.
Для досягнення цієї мети кожен із нас має виконати власне завдання: ЗСУ – успішно воювати, а західні країни – надати для цього сучасне озброєння та військову техніку.
Тотальне кадрове перезавантаження
24 січня Україною прокотилася справжня хвиля відставок. В один день були звільнені заступник керівника Офісу Президента Кирило Тимошенко, заступник міністра оборони В’ячеслав Шаповалов, заступник генерального прокурора Олексій Симоненко, голови Сумської (Дмитро Живицький), Херсонської (Ярослав Янушевич), Дніпропетровської (Валентин Резніченко), Київської (Олексій Кулеба) та Запорізької (Олександр Старух) адміністрацій.
За виключенням Олексія Кулеби, всі вони були «героями» публікацій у ЗМІ про корупційні оборудки влади або були, принаймні, причетними до них, проявили свою неефективність або абсолютну аморальність.
Таке масове кадрове перезавантаження було спробою президента Володимира Зеленського відповісти на виклики, що постали перед ним.
Виклик перший: корупція та неефективне управління зменшує шанси України на перемогу у війні з Росією.
Тому корупція вже стала не просто серйозним злочином, а питанням ефективності боротьби з російською агресією та виживання нації. Президент Зеленський, як Верховний головнокомандувач, повинен був негайно звільнити осіб, які підозрюються в корупційних оборудках.
Виклик другий: Україна сьогодні тотально залежить від західної допомоги.
І справа не лише у постачанні зброї, а у й наданні макрофінансової допомоги (5 млрд доларів щомісячно), з якої виплачуються зарплати бюджетникам, а пенсіонерам – пенсії.
Посол США в Україні Бріджит Брінк заявила, що державні ресурси України повинні служити її народу, а не використовуватися окремими особами для власного збагачення. Не менш, а напевне більш жорсткі оцінки ситуації та наполегливі поради негайно звільнити корупціонерів почув Володимир Зеленський і під час непублічних розмов з нашими союзниками.
У таких умовах глава держави просто не міг ігнорувати «рекомендації» західних партнерів.
Виклик третій: корупція негативно впливає на довіру людей до влади та особисто до президента Зеленського.
Численні антикорупційні публікації били вже не по фігурантах корупційних скандалів, які перетворилися на «токсичні активи», а безпосередньо по рейтингу та іміджу глави держави, що, своєю чергою, означало суттєве зменшення позитивних політичних перспектив особисто для Володимира Зеленського.
Команда президента спробувала тотальним звільненням корупціонерів зберегти його імідж як політика та інформаційно «переламати» ситуацію.
Звільнення корупціонерів – це не лише відповідь на виклики. Кадрове перезавантаження було використане у внутрішній боротьбі в оточенні президента за контроль над фінансовими потоками та для посилення свого впливу.
Без сумніву, глава ОПУ Андрій Єрмак поки що залишається найбільш впливовою фігурою в оточенні Зеленського. Призначення Олексія Кулеби заступником голови ОПУ лише посилило його вплив.
Що в сухому залишку, та що робити?
Більшість населення України сприйме нинішнє кадрове перезавантаження як щире намагання Володимира Зеленського навести лад у країні, провести справжню боротьбу з корупціонерами та мародерами.
Водночас якщо корупційні скандали будуть повторюватися, то це, рано чи пізно, призведе до суспільного розчарування, до зменшення підтримки органів влади та євроатлантичного курсу України. Вкрай небезпечним видається можливе зменшення підтримки демократичних цінностей та утвердження думки, що «демократія – це корупція та хаос, а ось військові у владі наведуть порядок».
Що можна зробити вже сьогодні, щоб не допустити такого розвитку подій?
Боротьба з корупцією потребує не лише швидкого реагування та звільнення корупціонерів, нульової толерантності до корупції. Вона потребує діяльності незалежних деполітизованих антикорупційних органів та проведення неупереджених та відкритих для громадськості (наскільки це можливо в умовах воєнного часу) розслідувань усіх корупційних звинувачень.
Особливо це стосується Міністерства оборони. Ця тема особливо чутлива для наших бійців на фронті, які воюють не задля прикриття корупційних оборудок можновладців, а власне задля існування української нації.
З одного боку, інформацію про можливу корупцію в оборонному відомстві опублікувало відоме та авторитетне видання «Дзеркало тижня», публікаціям якого довіряють читачі.
З іншого – Олексій Резніков зарекомендував себе як ефективний у воєнний час міністр оборони, який має авторитет та повагу в наших західних партнерів. До того ж Головне управління розвідки оприлюднило інформацію про проведення Росією інформаційно-психологічної операції з дискредитації Резнікова.
Лише проведення неупередженого відкритого розслідування має поставити остаточну крапку в цій справі.
Окрім цього, Верховна Рада повинна ухвалити закон про закупівлі для потреб ЗСУ, в якому необхідно передбачити оприлюднення вартості закупленої за бюджетні кошти однієї одиниці товару (окрім зброї), робіт та послуг. Необхідно поновити діяльність системи Prozorro для проведення публічних закупівель в не оборонній сфері та електронного декларування для державних службовців.
І наостанок. Сподіваємося, що процес відбору та призначення нового директора НАБУ буде прозорим, чесним та конкурентним.
Погляди, висловлені в статті, належать авторам і можуть не поділятись Kyiv Post.
Коментарі (0)