Сотні мільйонів людей покладаються на експорт зерна з України, яке забезпечує їх базовим раціоном харчування. Проте Путін використовує загрозу продовольчій безпеці як зброю та сподівається на «цунамі хвильових ефектів» по всьому світові.
Масштаби поточної глобальної кризи голоду та недоїдання величезні. За даними Всесвітньої продовольчої програми (ВПП), у 2023 році понад 345 мільйонів людей зіткнулися з проблемою відсутності продовольчої безпеки. Це більш ніж удвічі більше, ніж у 2020 році. Це приголомшливе – на 200 мільйонів людей – зростання порівняно з періодом до пандемії COVID-19. Війни, конфлікти, економічні потрясіння, погіршення кліматичних умов і стрімке зростання цін на добрива створюють «ідеальний шторм». 783 мільйони людей не впевнені зараз, що матимуть їжу наступного дня.
Повномасштабна війна Росії проти України є однією з причин безпрецедентної світової продовольчої кризи.
За даними Центру міжнародних і стратегічних досліджень (CSIS), російська агресія «не лише підриває світові ринки пшениці, кукурудзи, ячменю та рослинних олій – основних сільськогосподарських експортних товарів України – але також підвищує ціни на основні продукти харчування, які виробляються в інших регіонах світу, і сповільнює надання рятівної допомоги при найгостріших формах недоїдання. У результаті цього недоїдання стало жахливою реальністю для мільйонів людей у всьому світі».
Незважаючи на (або, швидше за все, саме через) цей трагічний вплив її дій на увесь світ, Росія вирішила припинити Чорноморську зернову ініціативу 17 липня. Зрозуміло, що міжнародні організації відреагували на це з великим занепокоєнням.
«Чорноморська ініціатива стала порятунком для мільйонів під час безпрецедентної глобальної продовольчої кризи. Проте сьогодні Росія вирішила її припинити. Сім'ї, які страждають від нестачі харчів у всьому світі, не заслуговують на те, щоб бути побічними жертвами цієї війни. Ми повинні знайти вихід з цієї ситуації».
Сінді Маккейн, голова Всесвітньої продовольчої програми
Це оголошення пролунало через п’ять днів після завершення саміту НАТО, який міг стати історичним. У Альянсу була можливість виправити помилку 15-річної давнини, зробленої на Бухарестському саміт 2008 року, коли вступ України та Грузії до НАТО був заблокований. Це рішення залишило дві країни незахищеними в «сірій зоні» та призвело до найбільшої війни в Європі з часів Другої світової. Вільнюський саміт міг би остаточно зруйнувати імперські амбіції Росії та відновити мир у Європі. Натомість члени альянсу знову в черговий раз заохотили імперські апетити агресивної кремлівської автократії.
Недалекоглядне НАТО через страх перед Росією повторило помилку 2008 року.
Альянс, на жаль, вирішив і далі дотримуватись стратегії, яка дозволила Росії перетворити мир на конфлікт, а згодом і на жахливу війну. Він обрав шлях малодушного «замирення» через страх перед ескалацією. Обрав для України ще кілька років розрухи, нищення, жаху, смерті та страждань. НАТО вирішило розпочати «пом’якшення критичних вразливостей» – через 9,5 років після початку війни – оскільки Україна продовжує боротися за власне існування та захищати Європу. Воно обрало тривалу війну, яку навряд чи здатне витримати. Альянс вирішив прийняти наслідки «цунамі хвильових ефектів» війни, яка вже призвела до безпрецедентного сплеску протестів через зростання вартості життя та до активізації ультраправих партій по всій Європі.
Цей «вибір» є одним із наслідків рішення Альянсу не пропонувати Україні членство в НАТО, поки триває війна.
НАТО, по суті, вирішило бути стримуваним замість того, щоб самому стримувати. Альянс не спромігся стимулювати Росію припинити свою жахливу війну в Україні та деескалувати ширшу конфронтацію із Заходом.
Альянс не лише не запросив Україну приєднатись до своїх лав (тобто не зобов’язався дотримуватись якихось визначених термінів вступу) на Вільнюському саміті, але й опосередковано підтвердив «право вето» президента Путіна на вступ певних країн. Це абсолютно ясно дало зрозуміти, що Україна не стане членом альянсу, доки війна не закінчиться, опосередковано – і, можливо, ненавмисно – спонукаючи Росію затягувати війну на невизначений термін. Що ще важливіше, у контексті «Чорноморської зернової ініціативи» НАТО підкреслило, що воно не прагне конфронтації та не становить загрози для Росії.
Росія вирішила припинити «Чорноморську зернову ініціативу», знаючи, що це навряд чи призведе до військової відповіді. Альянс уже давно демонструє повну відсутність бажання протистояти Росії чи підтримувати свободу судноплавства. Саміт підтвердив глибоко вкорінений страх НАТО перед Путіним.
Росія є агресором, який досі вважає, що може діяти безкарно
Росія очікує, що міжнародна спільнота знову видасть низку заяв про занепокоєння та засудження, але реально нічого не робить. Знову.
Давайте поглянемо на зернову угоду в належному контексті.
Україна ніколи не домовлялася про зернову угоду з Росією. «Ініціатива щодо безпечного транспортування зерна та продовольства з українських портів» складається з двох окремих документів: меморандуму між Україною, Туреччиною та ООН і подібного змісту меморандуму між ООН, Туреччиною та Росією.
Угода укладена не добросовісно. Це була домовленість, необхідна через незаконну та неспровоковану повномасштабну війну Росії проти України. Це було необхідно через постійні атаки на цивільну інфраструктуру, включно з торговельними портами України. Це мало критичне значення через шантаж Росії та її відмову гарантувати безпеку комерційного судноплавства.
Угода стала необхідною через російські атаки на комерційні судна, атаки на цивільну інфраструктуру (включаючи комерційні порти) та обмеження свободи судноплавства в Чорному морі в порушення міжнародного права, а також відповідні глобальні наслідки.
Припинення «Чорноморської зернової ініціативи» є ще однією частиною невпинної ескалації Росією ширшої конфронтації із Заходом. Вона включає кібер-, економічну, енергетичну та політичну війну. Росію підозрюють у перерізанні підводних кабелів – з метою продемонструвати свою здатність перерізати трансатлантичні інтернет-кабелі, важливі для західної фінансової системи. ЇЇ звинувачують у вбивствах і терористичних атаках на території інших країн.
Росія не в останню чергу використовує як зброю продовольчу безпеку. Підсумовуючи усе це, «цунамі хвильових ефектів» від війни спричинило зростання вартості життя в усьому світі та, як наслідок, протести, демонстрації, заворушення та трансформацію політичного ландшафту.
«Одностороння блокада Чорного моря з боку Росії порушує свободу судноплавства, загрожує глобальним поставкам продовольства та коштує Україні та Заходу мільярди. Настав час покінчити з цим. За будь-яким розумним визначенням цього слова, чорноморська блокада Росією морської торгівлі з Україною прирівнюється до піратства або, принаймні, до погрози його здійснити. Реакція міжнародної спільноти була неприйнятною. Не відреагувавши на ледь приховані погрози Росії потопити торговельні судна під іноземним прапором у міжнародних водах, ми дозволили Кремлю успішно шантажувати світ».
Курт Волкер, колишній спеціальний представник США з питань України та посол США в НАТО.
Росія застосовує їжу як зброю, щоб змусити міжнародну спільноту скасувати санкції, запроваджені проти неї у відповідь на її агресивну війну проти України: за незаконну анексію Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей і Кримського півострова; за примусову депортацію дітей; за інші жахливі воєнні злочини.
І замість того, щоб вивести свої війська з України та припинити агресивну війну, щоб переконати міжнародну спільноту скасувати санкції, вона вирішила піти на ескалацію та шантажувати світ.
Не минуло й тижня після завершення саміту НАТО.
Вже наступного дня після саміту Росія загострила свою риторику та повторила свої погрози проти Заходу. Президент Путін наголосив, що майбутнє членство України в НАТО становить загрозу для Росії. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Росія розглядатиме передачу Україні F-16 як ядерну загрозу. Обидві заяви розраховані на все той же глибинний страх США та Європи перед ескалацією.
На п’ятий день Росія вирішила взагалі скасувати свободу судноплавства в Чорному морі в рамках своєї економічної війни. Вона скасувала свої гарантії безпеки для цивільних суден в Чорному морі.
На шостий день Росія завдала масованого ракетно-дронового удару по Одесі, порушуючи дух і зміст «Чорноморської ініціативи». Згідно з ними, Росія пообіцяла «не здійснювати жодних нападів на торгові судна та інші цивільні судна та портові об’єкти, залучені до цієї Ініціативи».
Все це свідчить про те, що Росія є агресором, який вважає, що може діяти безкарно.
Досі Захід надто мало уваги приділяв морській сфері. Оскільки Росія зараз тримає у заручниках весь світ, настав час діяти для західної коаліції, яка має відновити свободу судноплавства в Чорному морі.
Комерційне судноплавство має бути захищене, щоб українська пшениця, кукурудза, ячмінь і рослинні олії продовжували надходити на світовий ринок.
Вкрай важливо як подолати голод у світі, так і забезпечити виживання України.
Цивільні кораблі не повернуться в Чорне море, поки не буде гарантована їхня безпека. Якщо цих гарантій не дає Росія, має втрутитись Захід.
Погляди, висловлені автором у статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Ханс Петтер Мідтун – незалежний аналітик, експерт з питань гібридної війни, іноземний науковий співробітник Центру оборонних стратегій, член правління Українського інституту безпеки і морського права, колишній військовий аташе посольства Норвегії в Україні та офіцер (у відставці) Збройних сил Норвегії.
Коментарі (0)