ПОГЛЯД: Корпоративне управління як ключ до відбудови України

Скільки коштує один день війни? Скільки коштів знадобиться на відбудову країни? Де їх взяти, як правильно їх витратити, і хто буде контролювати та відповідати за це?

Можливо, ці питання видаються не такими гострими, як питання «Коли закінчиться війна?», але вони надважливі для виживання та розвитку української держави. І якщо з кількісними оцінками все більш-менш зрозуміло, то питання механізмів відновлення та їхньої ефективності залишаються актуальними.

Живучи в країні, в якій майже третина території замінована, цілі міста та села повністю зруйновані, об’єкти критичної інфраструктури знищені та продовжують обстрілюватись росіянами, ми не можемо гаяти час, тим більш, що ми повністю залежні від наших партнерів у фінансуванні відбудови України, а західна бюрократія така повільна. Тому ми самі повинні пропонувати ідеї та формати і вже зараз маємо починати впроваджувати ефективні моделі.

На щастя, попри всі зусилля московської агентури, готовність партнерів підтримати відбудову України тільки зростає. Уряди, міжнародні фінансові організації та бізнес готові інвестувати в галузі та сектори української економіки, відбудовувати міста та села. Це надзвичайно важливо, але зараз ще важливіше зміцнювати довіру, оскільки відновлення – це довготривалий процес, і його тривалість значною мірою залежить від віри в нас.

Проте, чим більшим стає обсяг допомоги Україні, тим більш критичним стає питання ефективної моделі партнерства, звітності, контролю за витратами та якістю результатів. Знову, як традиційні ліки від усіх хвороб, піднімається тема боротьби з корупцією. Водночас різноманітні моделі, пропоновані владою, такі як державно-приватне партнерство, спільні з державними компаніями підприємства, розподіл коштів через тендери для підрядників тощо, поки що не довели своєї ефективності.

В той же час масштаби руйнувань настільки величезні, а час настільки критичний, що, попри всю толерантність до ослабленої війною української влади, зрозуміло, що навряд чи за нинішніх умов, навіть за наявності стабільного фінансування ззовні Україна може бути повністю відбудована хоча б за 15 років. А українці хочуть зовсім інших темпів та термінів.

Ймовірно, є спосіб зробити це швидше та ефективніше. Більше того, запропонований підхід дозволяє усунути ризик того, що динаміка відбудови напряму залежатиме від української державної машини, яка ніколи не була взірцем ефективності, а за останні чотири роки ще й втратила значну кількість кваліфікованих кадрів через скасування конкурсних процедур для кандидатів на зайняття вакансій у сфері державної служби та в керівництві державних компаній.

Наразі жодна система стримувань і противаг у системі державного управління не працює належним чином. Якість бюрократичного апарату дуже низька. Цілком реалістичний варіант розвитку повоєнних подій – суттєве обмеження зовнішньої підтримки України. Як сказав у нещодавньому інтерв’ю Ентоні Блінкен, завдання Заходу полягає в тому, аби зробити Україну незалежною від зовнішньої допомоги, аби вона міцно стояла на власних ногах і без милиць західних донорів. І коли Захід вирішить, що ми вже можемо стояти самостійно, залежить виключно від Заходу. Ризик того, що після всіх втрат повномасштабної війни через неефективність української бюрократії ми залишимося в напіврозореній країні наодинці зі своїми проблемами, значний.

Щоб уникнути цього, я пропоную нам покладатися на перевірений часом підхід, відомий як корпоративне управління через спеціально створені компанії, щось на кшталт SPV (Special Purpose Vehicle). Пропозиція проста: партнери-донори добровільно перетворюються на інвесторів-акціонерів спеціально створених підприємств, якими вони, а не уряд України, володітимуть і керуватимуть через найнятий ними менеджмент. Уряд та місцева влада формулюють технічні завдання в рамках відбудови та визначають загальні параметри щодо кількості, якості та розміщення всього для неї необхідного. Далі завдання уряду та місцевої влади – адміністративне забезпечення. Головне завдання тут – не заважати.

Не залучаючи гроші ззовні, влада має чітко сформулювати, що й де їй потрібно. Все інше, тобто перетворення грошей на продукти матеріального світу, має робити приватна корпорація, за якою стоять конкретні уряди, урядові, неурядові та комерційні організації країн-партнерів, і в якій всі кошти захищені корпоративним управлінням.

У цій моделі акції таких компаній будуть купувати донори, які готові брати участь у реконструкції. В обмін на юридично оформлену інвестицію донори отримуватимуть не політичні обіцянки, а статус акціонера з усіма відповідними корпоративними правами, включаючи право на призначення незалежної наглядової ради, яка контролюватиме та призначатиме абсолютно незалежний менеджмент. Розмір статутного капіталу таких підприємств повинен відповідати узгодженим цілям проекту. Якщо це, скажімо, відбудова тисячі шкіл, то приблизну їхню вартість визначити неважко. Ключовою особливістю такої компанії буде те, що метою інвестора є не отримання дивідендів, а результат у вигляді введення в експлуатацію або забезпечення якісного функціонування зазначених об’єктів, з гарантованою наявністю фінансової звітності, завіреної незалежним аудитом.

Привабливість такої моделі полягає в тому, що ви можете найняти висококваліфікованих менеджерів будь-якого громадянства та платити їм зарплати європейського рівня, не боячись істерик популістів. Поява таких потужних роботодавців до того ж стане магнітом для повернення українських професіоналів з-за кордону.

Найголовніше, що формування повноцінного корпоративного механізму, незалежного від влади та підконтрольного власнику коштів, дозволить донорам почуватися в безпеці, а це, своєю чергою, дасть менеджменту максимальну свободу долати управлінські перешкоди з боку теперішньої української бюрократії та мінімізувати ризики зловживань з боку правоохоронних органів. Усі корупційні ризики зводяться до мінімуму, якщо з самого початку побудовані якісні системи відбору, розподілу повноважень, внутрішнього контролю, аудиту, комплаєнсу, безпеки тощо.

За наявності політичної волі забезпечити належне функціонування та безпеку такої моделі набагато легше, ніж функціонування міфічної системи інвестиційних нянь, індустріальних парків, «Дія Сіті» чи інших інноваційних ініціатив. Ставка на спеціально створені компанії, захищені корпоративним управлінням, є абсолютно реальним механізмом якісної відбудови України, про який варто говорити на найвищому рівні вже зараз.

Автор: Народний депутат від партії «Голос» – байлайн і фото очікують)

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.