Існує такий вислів: «Франко-прусську війну виграв німецький шкільний вчитель». Ці слова приписують Отто фон Бісмарку. Він насправді такого ніколи не казав.
А ось сучасник Бісмарка, географ, антрополог, професор Ляйпціґського університету Оскар Пешель (Oskar Peschel) у 1866 році написав щось подібне. Його слова стосувалися не франко-прусської, а австро-прусської війни. Ішлося про перемогу Пруссії при Садові.
Пешель написав: «…Народна освіта відіграє вирішальну роль у війні… Коли пруссаки побили австрійців, це була перемога прусського вчителя над австрійським шкільним учителем». Проте в Росії надзвичайну популярність набула версія, що її приписали Бісмарку.
Мені видається, саме вона надихала ініціаторів підготовки і авторів чотирьох нових російських підручників: два з історії Росії (10 і 11 клас), два – з всесвітньої історії (10 і 11 клас). Вони охоплюють періоди 1914-1945 років і від 1945-го і до початку ХХІ століття. Офіційно презентовані підручники були в серпні 2023 року, а з 1 вересня ними користуються російські школярі і школярі на тимчасово окупованих територіях України.
РФ тестує в Україні ракети для КНДР
Авторами підручників є радник президента Путіна Владімір Мединський, науковий керівник Інституту загальної історії Російської академії наук академік Алєксандр Чубар'ян та російський дипломат, ректор Московського державного інституту міжнародних відносин Анатолій Торкунов.
Мединський свого часу був міністром культури Росії. Торкунов на президентських виборах 2000, 2004, 2018 років був довіреною особою Путіна. Чубарʼян був довіреною особою Путіна на президентських виборах 2018 року. Мені довелося зустрічатись з професором Чубарʼяном багато разів. Він був співголовою Російсько-української комісії істориків. Я був членом цієї комісії. Комісія працювала до 2010 року. Чубарʼян завжди справляв враження людини, якій подобається бути близькою до влади. Таким він і залишився у свої 92 роки.
На презентації підручника у Москві Чубарʼян визнав: «Звісно, у підручнику "Історія Росії" розповідається про Росію, яку зараз критикують за все. Звичайно, цей підручник від минулих відрізняється тим, що він державний, схвалений міністерством освіти. У ньому немає думки конкретних авторів, як було раніше. Тому він несе на собі відбиток певного офіціозу».
За словами Анатолія Торкунова, трактування викладених у новому підручнику подій виходить «з нашого сьогоднішнього розуміння того, що відбувалося і що відбувається зараз». Мединський сказав, що це буде єдиний державний підручник з історії: «За великим рахунком, це перший подібний підручник після розпаду СРСР». Отже, в Росії повернулись до однієї офіційно затвердженої історичної правди.
Ще відвертіше висловився на пресконференції в Москві міністр освіти Росії Сєрґєй Кравцов. Говорячи про підручники, він заявив, що матеріал має на меті «донести до школярів цілі (Йдеться про аґресію проти України. – Ю.Ш.)… Після завершення спеціальної військової операції, після нашої перемоги ми будемо доповнювати цю книгу».
Натхненні словами чи то Пешеля, чи то Бісмарка, автори підручників важливе місце в підручниках відводять війнам в різні періоди. Практично третина підручника з історії Росії для 10 класу присвячена «Великій Вітчизняній війні». Окремо розповідається про історію оборони Москви, блокаду Ленінграду, про Сталінградську і курську битви. Велика увага війні Росії проти України, розпочата в 2014 році. Підручник з історії Росії для 11 класу, у якому йдеться про аґресію проти України, фактично повторює твердження офіційної російської пропаґанди.
Щоб розповідати про війни чи загрозу війни, треба позначити ворога. І він позначений. Автори, наприклад, стверджують, що «сценарій «стримування», а насправді - розчленування России вже був відпрацьований натівцями на прикладі Югославії». De-facto всі чотири підручники покликані формувати в учнів уяву про західні країни, зокрема, про Німеччину, як про країни, що про небезпечних ворогів Росії. Через це в підручнику спотворюються дійсні мотиви аґресії Росії проти України і, власне, аґресія не подається як аґресія.
У другому розділі «Російська Федерація у 1992-на початку 2020-х років» у параграфі 37 йдеться винятково про війну Росії проти України. 29 сторінок присвячено «Спеціальній військовій операції». Сімнадцять частин цього розділу повинні, зокрема, довести, що «Україна – ультранаціоналістична держава. Сьогодні будь-яке інакодумство в Україні жорстко переслідується, опозиція заборонена, все російське оголошено ворожим».
Проте це - майже автопортрет Росії. Це там створено ультранаціоналістичну державу, будь-яке інакодумство жорстко переслідується, опозиція заборонена, а будь-яка вільна думка оголошується антиросійською, наклепницькою, ворожою чи думкою іноземного аґента. У згаданому розділі підручника стверджується, що США є «головним бенефіціаром» війни. Проте звернімо увагу: вкрадені українські території називають «новими реґіонами» Росії.
У підручнику всесвітньої історії для 11 класу зменшений розділ загальної історії й розширені частини про Азію, Африку та Латинську Америку. Народні виступи проти радянського диктату в Польщі і в Угорщині у 1956 році потрактовані цілком по-чекістські. Мединський і Чубарʼян стверджують, що ці виступи «таємно спровокували і підтримували західні спецслужби». Діяльність польської профспілки «Солідарність» в 1980-х роках також затавровано, оскільки вона, на переконання авторів підручників, «ідеологічно і фінансово підтримувалась США і західними країнами».
У підручнику виправдовується аґресія СРСР і придушення реформ у Чехословаччині у 1968 році, оскільки «виникла загроза переорієнтації Чехословаччини на Захід». Автори підручника констатують, що події у Чехословаччині викликали «потужний сплеск антирадянської пропаґанди на Заході». Проте нічого не сказано про те, що всередині СРСР чимало відомих людей засуджували радянську інвазію. Наприклад, поет Євґеній Євтушенко або представники дисидентського руху.
Нарешті, делікатно висловлюючись, нестандартно інтерпретовані події, повʼязані з обʼєднанням Німеччини.
«Насправді, - пишуть Мединський і Чубарьян, - йшлося про поглинання Федеративною Республікою Німеччини колишньої суверенної Німецької Демократичної Республіки».
Ще цікавішою є примітка до цього речення: «Якщо вірити в те, що історії властиво повторюватися, то це можна назвати і аншлюсом - за аналогією з аншлюсом Австрії 1938 року». А далі, на наступній сторінці, обʼєднання Німеччини прямо називається «аншлюсом». Виявляється, протиправне захоплення Криму Росією за допомогою фальшивого референдуму - це не аншлюс. А руйнування абсурдного німецько-німецького кордону – це аншлюс.
Отже, учні мають твердо засвоїти, що всюди шкодив і шкодить підступний Захід, а Росія (навіть, якщо це була Радянська Росія) завжди захищалась і захищається.
Автори підручника історії Росії для 11 класу наприкінці називають «героїв нашого часу». Знаєте, хто на першому місці? Це – «військові і добровольці». Вже далі згадано лікарів, вчителів, будівельників, волонтерів. Це симптоматично.
Росії в першу чергу потрібно воювати, нищити, руйнувати, чинити насильство. Руками сьогоднішніх російських школярів це і надалі збирається робити Росія Путіна. Тому убивці мирного українського населення, садисти, грабіжники, окупанти і колаборанти оголошені (і щедро представлені!) у нових російських підручниках героями. Виховувати нові покоління саме таких «героїв» намагаються натхненники і автори дидактики ненависті до цивілізованого світу і аґресії проти України.
P.S. До слова. Не розумію, а чому дотепер західні інтелектуали (дехто з яких радить нам віддати російським загарбникам землі в обмін на переговори) ніяк не реагують на нові російські дидактичні шедеври, не аналізують їх? Що означає це мовчання?
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Коментарі (0)