Минулого тижня США провели для всього світу майстер-клас з управління військовими ризиками і нейтралізації ядерної загрози.
Росія остаточно викреслила з порядку денного навіть вербальні натяки на можливість застосування тактичної ядерної зброї.
Польська ракетна криза, яка спочатку розглядалася ледь як не привід для початку оборонної операції НАТО проти Росії, звелася до рутинного слідства щодо встановлення обставин «ракетопаду» на території Польщі.
У хитросплетінні цих подій, причин їх виникнення та наслідках намагалися розібратися експерти проєкту Інформаційна оборона.
Шлях до двополярного світу
Після закінчення Холодної війни на геополітичній шахівниці запанували США, перебравши на себе монопольний вплив на світовий порядок. Однак з часом на роль другого центру сили почали претендувати ще дві країни – Росія та Китай.
Російсько-українська війна остаточно засвідчила, що світ точно вже не буде монополярним, і що він поступово перетворюється на біполярну конструкцію “США – Китай”.
Реперною точкою на шляху до китайсько-американського світу безсумнівно була зустріч президента США Джо Байдена з китайським очільником Сі Цзіньпінем перед самітом G20 на Балі.
Усі нюанси та наслідки зустрічі ще будуть проаналізовані провідними світовими експертами. У цій статті ми зупинимося лише на одному аспекті, який обговорювався на Балі. Одному, але надзвичайно важливому – зниженню ризику застосування Росією тактичної ядерної зброї.
Під час російсько-української війни окремі російські очільники та пропагандисти на державних каналах неодноразово заявляли, що Росія для захисту свого суверенітету готова піти на застосування ядерної зброї. Окремі експерти оцінювали ці вислови лише як неприкритий шантаж. Інші – як реальну можливість удару тактичними ядерними боєприпасами в рамках доктрини «деескалація через ескалацію», коли застосування зброї масового ураження призведе до того, що колективний Захід дасть задню у протистоянні з Росією.
З весни 2022 року США посилали чіткі сигнали: після російського ядерного удару НАТО не зупиниться, а наслідки для Росії та персонально для Путіна в такому випадку будуть катастрофічними.
14 листопада в Анкарі, напередодні саміту G20, директор ЦРУ Вільям Бернс провів переговори з директором Служби зовнішньої розвідки РФ Сергієм Наришкіним. До відома Кремля ще раз довели: ядерний шантаж – ані віртуальний, ані реальний – не зупинить США.
Про результати переговорів Бернс під час свого незапланованого візиту до України негайно поінформував президента Володимира Зеленського. У цій геополітичній грі Україні відводилася своя роль: Київ повинен був ще раз, публічно і яскраво продемонструвати свою готовність до мирних переговорів з Росією.
Україна цю роль зіграла блискуче. Президент Зеленський у своїй промові перед лідерами 19 країн, які контролюють 80% світової економіки, чітко окреслив мирний план із 10 пунктів. Що ще раз засвідчило, що Україна – країна, яка хоче миру, але миру справедливого, на підставі статуту ООН.
Американський майстер-клас зі зменшення ядерної загрози завершився 15 листопада на Балі під час зустрічі Джо Байдена і Сі Цзіньпіня. За її підсумками Китай заявив, що він категорично проти погрози або застосування ядерної зброї. Ця позиція нещодавнього союзника Росії стала холодним душем для її можновладців, які завжди розраховували на примару ядерної палиці. Якщо уважно проаналізувати російські ЗМІ та висловлювання російських політиків, то можна пересвідчитись – тема ядерного удару зникла з актуального порядку денного та перемістилися на інформаційний маргінес.
З іншого боку, міжнародна спільнота пересвідчилася – на роль другого полюсу нашого світу вже не претендує ані Росія, ані Китай. Просто Китай у 2022 році по праву сильного вже остаточно перетворився на другий центр сили.
Ядерна війна не вигідна нікому – ані відвертим противникам російської імперії, ані Китаю, який став займати все більш нейтральну позицію в російсько-українському військовому протистоянні.
Залишається відкритим лише одне питання – які рішення прийме Путін, коли він буде загнаний у кут остаточної поразки в російсько-українській війні, загрози втрати особистої влади і фізичного знищення? Чи наважиться він в таких умовах на ядерний удар? Адже втрачати йому тоді вже буде нічого.
Польська ракетна криза
15 листопада криза виникла й на іншому боці земної кулі – у Польщі. У результаті влучання невідомої на той час ракети загинули два поляки. За часом ця драматична подія співпала з масованим ракетним обстрілом Росією української критичної інфраструктури, і виникли підозри, що ракета була російською.
Спочатку ситуація розвивалася за класичним сценарієм ескалації, який у своєму кінцевому підсумку міг би призвести до початку повномасштабної війни Північноатлантичного альянсу та Росії.
Польський уряд скликав екстрене засідання Комітету національної безпеки та запросив консультації в рамках статті 4 Вашингтонського договору. Президент Джо Байден провів термінову зустріч із союзниками по НАТО під час саміту G20.
Світ очікував на остаточні висновки: ракета була російською, це напад на країну-члена НАТО, а отже союзники мають бути готовими до початку військових дій.
В умовах тотальної недовіри кожен крок протилежної сторони сприймався би як крок до підвищення загроз. Якщо хтось із читачів захоче детальніше ознайомитися з тим, як працює цей механізм, то ласкаво просимо на сторінки роману Тома Кленсі «Усі страхи миру».
Але ніби за помахом чарівної палички, напруга почала спадати. Польща відмовилась від консультацій і заявила, що необхідно провести ретельне розслідування обставин падіння ракети. Зрештою польський президент Анджей Дуда і президент США Джо Байден дали зрозуміти – скоріше за все це була ракета С-300 української системи ППО. На жаль, вона не вразила ціль та не самоліквідувалася.
Про деталі американського майстер-класу із зниження рівня кризи можна прочитати у статті колумніста The Washington Post Давида Ігнатіуса із промовистою назвою «США прагнуть підтримати Україну, але стримати війну».
Україну звинувачувати ніхто не збирався. Головним винуватцем була Росія, яка дев’ятий місяць веде війну проти України та завдає масованих ракетних ударів по мирних містах. Наша країна лише захищається від ворожих атак, і лише через непередбачувані обставини українська ракета ППО залетіла на територію Польщі.
Що ж у нас у сухому залишку?
Спочатку про урок для українських можновладців.
Від нас очікують, що ми будемо святішими, ніж Папа римський. Не можна президентові Володимирові Зеленському публічно оголошувати неперевірену інформацію, яка є надто чутливою для наших західних партнерів, і яка може теоретично призвести до глобальної ядерної катастрофи.
Не менш важливим є і урок для українського суспільства.
Ми ще раз пересвідчилися, що воювати за нас ніхто не буде. Завдання США полягає в підтримці України, наданні їй військово-технічної допомоги і забезпеченні поразки Росії.
Водночас американці роблять все, аби не допустити ескалації конфлікту, катастрофічного розпаду Росії та світової ядерної війни.
Ось таке непросте діалектичне завдання.
Коментарі (0)