Росія закликала ООН провести таємне голосування щодо засудження проголошеної нею анексії чотирьох українських областей. Москва, напевно, сподівається отримати більше підтримки від 193 країн Генасамблеї ООН, якщо голосування не буде відкритим. Генеральна Асамблея відновить екстрену спеціальну сесію щодо України в понеділок, 10 жовтня, з голосуванням щодо цього питання, ймовірно, у середу.
Коментує ситуацію наш автор-експерт, колишній співробітник ООН.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС!
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
- Привид Каддафі
Промова міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова на Генеральній асамблеї (ГА) ООН 22 вересня, скоріше за все, була його прощальним виступом на березі Черепашачої затоки. Помітно, що російський міністр зовсім втратив зв’язок з реальністю і все більше нагадує втомленого дідугана з відумерлої радянської какістократії в пошуках підходящого черевика для бахкання по трибуні.
Він говорив щось про «англосаксів, які підкорили Європу», про США, «які посилають жахаючі сигнали всім іншим країнам без винятку» та про «хрестовий похід, оголошений Заходом». Востаннє ГА ООН бачила такий рівень агресії, ворожості та гніву в 2009 році, коли лівійський полковник Муамар Каддафі під час виступу в ООН влаштував істерику, шматуючи статут ООН на клапті.
Два роки по тому лівійський диктатор був скинутий з посади і брутально вбитий власним народом. Хоча ми не бажаємо долі Каддафі Лаврову, його лебедина пісня про поділ світу на «злих» англосаксів, «багатостраждальний» Південь і «непогрішиму» Росію пролунала як справжній реквієм за ненародженим російським мультилатералізмом.
Коли я дивився на сповнені недовіри обличчя учасників асамблеї, які слухали орвелівський заклик «підтвердити свою чітко сформульовану відданість цілям і принципам Статуту ООН без будь-яких застережень», мене не полишала думка: невже такий суперцинізм притаманний співдружності націй?
На додаток до тієї безсоромної «викривальної промови» Лаврова в Нью-Йорку, вересень став провальним місяцем для російської дипломатії одразу на кількох напрямках.
Перший провал стався в Монреалі, де Міжнародна організація з цивільної авіації ООН (ICAO) висловила «значне занепокоєння щодо безпеки» через «подвійну реєстрацію» (евфемізм для слова «викрадення») в РФ сотень орендованих західних літаків.
Таким чином, російським перевізникам фактично заборонили виконувати польоти за межами національного повітряного простору. Ще більш образливим було те, що Асамблея ІКАО відхилила російську кандидатуру до Ради агентства. Вперше в історії Росія не матиме свого представника у керівному органі Міжнародної організації з цивільної авіації, до складу якого входять представники 36 країн, які обираються кожні три роки.
У той же час у Відні Рада керуючих від 35 країн МАГАТЕ прийняла резолюцію з вимогою до Росії припинити окупацію Запорізької АЕС, таким чином спростувавши неправдиві заяви РФ про те, що російські військові вдерлися на ядерний об’єкт, щоб забезпечити його безпеку.
Але найсильнішого удару по амбіціях Москви було завдано у Бухаресті, де делегований російським урядом кандидат змагався з кандидаткою від США під час обрання нового генерального секретаря Міжнародного союзу електрозв’язку (ITU). За словами The New York Times: «Вибори стали символом наростаючого у світі змагання між демократичним підходом до функціонування Інтернету, який слабо регулюється та взаємопов’язаний по всьому світові, та підходом авторитарних країн, які хочуть контролювати доступ своїх громадян до Інтернету».
Кандидатка від США — перша жінка, яка очолила ITU вперше за його 157-річну історію — перемогла з переконливою перевагою 139 голосів проти 25 за росіянина.
Численні приниження російської дипломатії останнім часом не є «тактичним відступом». Втрата стратегічно важливих ICAO, ITU та МАГАТЕ в поєднанні з відвертою обструкцією Лаврова означає, що хвалена «мультилатеральна» дипломатія Кремля, яка колись була життєво важливим елементом його зовнішньополітичної машини, фактично перестала функціонувати.
- Зміст і формальності
Вето Росії в Раді Безпеки (РБ) ООН на резолюцію про засудження фейкових референдумів з подальшою анексією окупованих територій виглядало більше як акт відчаю, ніж як прояв раціональної політики.
На тлі цієї диверсії Москви в Радбезі США звернулися з заявою про відновлення 11-тої надзвичайної позачергової сесію Генасамблеї. Сесію було перенесено в березні після ухвалення двох резолюцій, у яких висловлювалося рішуче обурення щодо вторгнення РФ в Україну та вимагалося вивести російські війська. Головуюча наразі у ГА Угорщина призначила продовження асамблеї на другу половину дня 11 жовтня.
Безсумнівно, російська делегація опиниться в скрутному становищі: позиція їхньої країни є неприйнятною і не може бути підтримана. Тон зустрічі задав виступ президента України Зеленського в Раді 27 вересня:
«Держава, яка проводить політику геноциду прямо зараз, стоїть у кроці від радіоактивної катастрофи, а також погрожує ядерними ударами, не може залишатися постійним членом Ради безпеки ООН із правом вето. Росію необхідно виключити з усіх міжнародних організацій. Якщо таке виключення ускладнюється процедурою, її участь має бути призупинена».
Дійсно, з точки зору здорового глузду є очевидним, що напад Росії на Україну настільки безперечно заслуговує морального осуду та політичних санкцій, що будь-яка розумна людина може очікувати, що прямим і передбачуваним наслідком буде виключення Росії з ООН, глобальної організації, у преамбулі якої зазначено, що вона створена для того, щоб сприяти людству жити «разом у мирі один з одним, як добрі сусіди».
Згідно з загальноприйнятою думкою, членство Росію в ООН можуть призупинити, як і її привілеї (у статті 5 статті 5 Статуту ООН йдеться про «запобіжні або примусові заходи»), або її можуть повністю виключити з Організації (стаття 6 стосується санкцій проти тих держав, які «постійно порушував принципи» Статуту ООН) за рішенням ГА.
Але обидва заходи вимагають рекомендації щодо цього від Наглядового комітету, і на неї може накласти вето будь-який із п’яти постійних членів Наглядового комітету. Застосування статей 5 або 6 в цьому випадку неминуче призвело б до ситуації, яку американський юрист д-р Ларрі Джонсон описав як «кролячу нору», адже Росія накладе вето на будь-які санкції Ради безпеки, спрямовані проти неї.
Не менш безнадійною видається і інша «кроляча нора», яку, на жаль, культивує українська дипломатія протягом останніх семи місяців, заявляючи, що Росія насправді не є дійсним членом ООН, оскільки не було прийнято рішення про її прийняття до складу ООН після розпаду СРСР. Навіть якщо цю тезу підтримає міжнародне співтовариство, цей аргумент запізнився приблизно на 30 років, він неприйнятний для деяких провідних світових гравців (перш за все, Китаю), і, крім мільйона пристрасних твітів з обох боків, не призведе до жодних практичних результатів.
- Застосовувати законодавство асиметрично (і перемогти)
Відновлена 11-та надзвичайна сесія Генасамблеї ООН розпочнеться з дуелі навколо процедурного питання, цього разу навколо російської вимоги таємного голосування за підтримувану Заходом резолюцію, яка засуджує «спробу незаконної анексії» Москвою частини чотирьох українських областей і вимагає, щоб вона негайно припинила свої незаконні дії.
Росія, очевидно, сподівається, що отримає більше підтримки від 193 країн ГА, якщо голосування буде таємним. Не виключено також, що росіяни розраховують на прихильність Угорщини, яка зараз головує в Генасамблеї.
Російські представники прекрасно усвідомлюють, що Регламент ГА, як і багатолітня практика, обмежує випадки таємного голосування виборами. Дуже малоймовірно, що до вимоги постійного представника Росії в ООН Небензі дослухаються. Однак загнані в кут щури, використовуючи метафору президента Росії Володимира Путіна, не дотримуються дипломатії – вони просто нападають. Очевидна безперспективність демаршу РФ робить його не менш небезпечним через можливу втрату часу та відволікання уваги делегацій або переорієнтації громадської думки на малосуттєве питання.
У дипломатії цей формалістичний підхід «використання закону як зброї війни» відомий як “правовійна”, термін, введений юристом ВПС США Чарльзом Данлепом близько 20 років тому для опису тактики нанесення шкоди ворогу за допомогою законних чи квазізаконних дій та процедур.
Як Україна може протистояти спробам Москви неправильно тлумачити та використовувати внутрішні правила ООН? Враховуючи існуючий сьогодні крихкий баланс між різними групами інтересів у ГА, політичним цілям Києва могло б найкраще послугувати представлення превентивного процедурного аргументу, який є юридичним за формою, але змістовним за своєю природою: варто поставити під сумнів законність представництва Росії шляхом висловлення протесту проти повноважень її делегації.
У нашій попередній статті ми посилались на голосування 1974 року, в результаті якого Генасамблея ООН, діючи всупереч позиції кількох постійних членів Радбезу, фактично припинила режим апартеїду в ООН. З суто юридичної точки зору рішення ГА могло було підданим критиці: статті 27–29 Регламенту ГА обмежують перевірку повноважень суто технічними питаннями верифікації.
Не дивно, що критики дійсно заявили, що ГА відійшла далеко від технічних деталей у сферу «членства», для чого потрібна була рекомендація Радбезу. У цьому контексті деякі вчені відзначили прогалину між поняттями «повноважень» та «членства» з точки зору представництва, тобто функцій, які стосуються «питання про те, чи буде державний орган розглядатися загалом як міжнародний агент держави та, для цього обговорення, як представник цієї держави в Генеральній Асамблеї».
Повноваження російської делегації були оцінені та підтверджені двома комітетами з повноважень у березні (11-а надзвичайна сесія) та у вересні (77-а ГА ООН). Однак можна навести аргумент, що ці вірчі грамоти втратили свою чинність після зміни «правосуб’єктності» Росії 5 жовтня, коли Путін підписав чотири федеральні конституційні закони про входження так званих Донецької та Луганської народних республік, а також Запорізької та Херсонської областей України до складу РФ.
Міжнародне звичаєве право передбачає, що держава як суб’єкт міжнародного права повинна володіти такими кваліфікаціями: (a) постійне населення; (b) визначена територія; (c) уряд; та (d) здатність вступати у відносини з іншими державами.
Залишаючи осторонь суттєві правові та моральні міркування, давайте подивимося, як анексія 18 % території України змінила правосуб’єктність Росії.
- Росія вже не має постійного населення. Видача кількох мільйонів російських паспортів на окупованих територіях у поєднанні з примусовою депортацією сотень тисяч українців до Росії не перетворила вихідців з окупованих територій на російських громадян. Натомість ці дії повністю викривили поняття «народ Російської Федерації».
- Росія більше не має визначених кордонів. Речник Путіна Дмитро Пєсков відкрито заявив, що Кремль все ще визначає, які території окупованої України він «анексував», що означає, що Росія сама напевне не знає, де проходять її самопроголошені міжнародні кордони.
- Збройні сили України (ЗСУ) щодня фактично ставлять під сумнів здатність російського уряду контролювати анексовані території.
Таким чином, три з чотирьох вищезазначених кваліфікацій суттєво змінилися: нова, «жовтнева» Росія пройшла через суттєві зміни юридичного статусу порівняно з Росією кілька місяців тому, а це, безперечно, вимагає перегляду статусу її делегації.
Питання представництва не є новим. У 1949 році Генеральний секретар Трюгве Лі наказав своєму юридичному раднику підготувати меморандум під назвою «Юридичні питання представництва в Організації Об’єднаних Націй», який був приватно розісланий членам Радбезу. Згідно з міжнародним правом, він запропонував, щоб критерієм представництва була, серед іншого, й здатність держави здійснювати «ефективну владу на території держави і визнання її переважною більшістю населення». Ефективна влада вважалася необхідною для виконання державою своїх зобов’язань за Хартією ООН. Проголосивши інкорпорацію територій, які де-юре і де-факто не перебувають під її контролем, Росія більше не може претендувати на «ефективну владу».
Російські дипломати чудово усвідомлюють, що їхня країна грубо порушила купу норм і принципів міжнародного права (не даремно одіозна промова Лаврова щодо анексії на Раді Федерації РФ містила заклик «відійти від юридичних формулювань»), але вони звикли, що постійне місце в Радбезі з правом вето здатне прикрити будь-які беззаконня Кремля.
Однак тепер поспішні спроби Росії «узаконити» анексію українських територій зробили її дуже вразливою, адже вони поставили під сумнів формальний статус делегації РФ в ООН. Нова реальність відкриває для України та її союзників можливість докорінно змінити правила гри, застосувавши як зброю норми внутрішнього права Генасамблеї ООН.
Дмитро Довгополий – колишній співробітник ООН (1987-2019)
Погляди, висловлені в статті, належать автору і не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
