ПОГЛЯД: Про Г і Ґ, або чому ISO 9 потрібно здати в архів

Тема транслітерації майже ніколи не потрапляє на шпальти видань, але коли йдеться про українську мову, вибір алфавіту може звучати гучніше, ніж будь-яка передовиця.

Прихований у виносках та полях баз даних, міжнародний стандарт транслітерації ISO 9 все ще змушує українські слова підлаштовуватися під російську мову. За цим стандартом ім’я «Григорій» транслітерується «Grigorij» (тобто «Ґріґорій»), а Kyiv взагалі ризикує зникнути з пошукової стрічки. Україна відійшла від цього стандарту ще 15 років тому, проте видавці продовжують його дотримуватися. Відмовитися від нього зовсім не складно, це сучасний крок і прояв елементарної поваги до мови.

Протягом десятиліть багато західних видавців покладалися на стандарт ISO 9:1995, коли їм потрібно було передавати українські власні назви латинськими літерами. ISO 9 був єдиним стандартом для транслітерації всіх кириличних алфавітів – від російського до монгольського. Зараз цей стандарт видається таким же застарілим, як факс. Він підганяє українську орфографію під російську, захаращує сторінку екзотичними діакритичними знаками, а в цифровому світі порушує роботу пошукових систем і веб-адрес. Коротше кажучи, він віджив своє.

Візьмемо літеру Г, яку за стандартом ISO 9 треба читати як російську, тобто Ґ. Українська Ґ в ньому майже не присутня – у специфікації 1995 року вона згадується лише в контексті македонської мови. Результат абсурдний. Читач, який бачить «Grigorij» замість «Hryhorii», швидше за все читає це як «Ґріґорій». Проблема закладена в самій основі стандарту ISO 9.

Визнаючи ці недоліки, український уряд у 2010 році запровадив власну таблицю транслітерації. Постанова Кабінету Міністрів № 55 Про стандартизацію транслітерації українського алфавіту за допомогою латинського алфавіту замінила ISO 9 у паспортах, дорожніх знаках та офіційних документах.

Національна система, на щастя, проста: ніяких надрядкових символів, лише звичайний ASCII (американський стандартний код для обміну інформацією). Г стає H, Ґ стає G, а Київ –  однозначно Kyiv.

Міжнародні органи пішли за цим прикладом. У 2019 році Рада США з географічних назв і її британський аналог, Постійний комітет з географічних назв, спільно прийняли українську систему, опублікувавши свою таблицю як Угоду BGN/PCGN 2019. Група експертів ООН з географічних назв вже схвалила її. Після зміни офіційних географічних довідників у відповідність також привели карти, атласи та системи бронювання авіаквитків.

Зміна досягла й популярної культури – завдяки запущеній у 2018 році кампанії Міністерства закордонних справ #CorrectUA, більш відомій за своїм флагманським хештегом #KyivNotKiev. Кампанія закликала міжнародні ЗМІ відмовитися від радянської транслітерації, яка зберігалася ще довго після здобуття незалежності.

BBC, Reuters, The Economist і навіть The New York Times тепер пишуть Kyiv, Odesa і Dnipro. Google Maps перейшов на нову транслітерацію в 2020 році. Те, що почалося як лінгвістична зміна, перетворилося на утвердження суверенітету: міста України носитимуть українські назви, а не російські транслітерації.

Однак ISO 9 все ще використовується в академічних колах і в бібліотечній справі. Деякі європейські бібліотечні мережі досі кодують слов’янські назви з діакритичними знаками. Кілька наукових журналів захищають свій вибір на підставі «принципу тяглости»: попередні томи були надруковані за ISO 9, тому й новіші повинні відповідати їм. Ця логіка є хисткою. На одній полиці часто можна знайти монографії, які взагалі ігнорують транслітерацію, каталоги, що дотримуються українського стандарту, і лише найстаріші назви в ISO 9. Передбачувана перевага уніфікації натомість породжує плутанину. Коли читач натрапляє на Černenko в примітці, але шукає в базі даних того самого автора під ім’ям Chernenko, наукова робота фрагментується.

Ще однією перешкодою є технологія. Літери в стандарті ISO 9 з крапками, рисками та іншими надрядковими символами виходять за межі базового латинського алфавіту, створюючи проблеми для баз даних і URL-адрес. Інтернет-книгарня може розглядати Č і C як різні символи, через що назва книги буде невидимою для звичайних пошукових запитів. Адреси електронної пошти не можуть містити «č» або «ï», тому науковці вдаються до спеціальних написань, що підриває сам стандарт, покликаний сприяти чіткості. Натомість українська система без проблем працює з Unicode, QR-кодами та екранами бронювання авіаквитків.

Деякі автори стверджують, що ISO 9 є нейтральним, оскільки він відображає літери, а не звуки. Це непереконливо. Коли за базовий еталон  звучання кириличних літер у латинській транслітерації береться одна мова, російська, нейтральність зникає. Мова несе в собі історію.

Під час війни проти Москви, яка наполягає, що українська ідентичність є штучною конструкцією, таке відлуння має значення.

Прийняття власної системи транслітерації не є актом мовного націоналізму. Це проста ввічливість. Так само, як сьогодні ніхто не наполягає на написанні München як Munchen або Łódź як Lodz, українці мають право обирати, як писати свої власні назви, тим більше, що перехід від попередніх систем не вимагає реальних витрат і можливий без адаптації чи спеціальних символів на клавіатурі QWERTY. Сучасне програмне забезпечення для каталогізації може пакетно конвертувати записи ISO 9, зберігаючи стару форму в прихованому полі індексу. Видавцям потрібно лише замінити кілька макросів у своїх таблицях стилів. Навіть науковці, які цитують твори XIX століття, можуть зберегти оригінальну форму ISO в дужках, а потім додати сучасну транслітерацію, що задовольнить як істориків, так і пошукові системи.

Що ж тоді тримає ISO 9 на штучному диханні? – Головним чином, звичка. Цей стандарт вирішив реальну проблему бібліографів у 1995 році, а відтоді застарілі бази даних повільно змінюються. Але звичка — це погане виправдання у 2025 році, коли всі основні постачальники карт, редакції та урядові установи вже перейшли на нову систему.

Триматися ISO 9 сьогодні — це все одно, що наполягати на написанні «Пекін» у матеріалі про сучасний Китай: це свідчить про те, що автор не в курсі подій.

У час, коли Україна бореться за виживання, дозволити їй називати себе своїми словами – це не просто справедливо. Це елементарно. Відмова приватних організацій від ISO 9 для транслітерації української мови – це невеликий, але значущий крок у цій боротьбі. Інструменти та правила існують, вони схвалені Києвом, визнані ООН і вбудовані в цифрову інфраструктуру світу. Бракує лише загального прийняття.

Настав час ввічливо, але рішуче відправити ISO 9 в архів, поряд із картотеками, яким він колись так добре служив.

Погляди, висловлені в цій статті, є поглядами автора і не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.