Люк Хардінг є репортером британської газети The Guardian, який впродовж багатьох років багато писав про колишній Радянський Союз. З 2007 по 2011 рік він очолював московське бюро The Guardian, доки його не вигнали з країни за цілком достовірні повідомлення про злочини президента Володимира Путіна. Він плідний письменник і щойно написав свою дев’яту книгу: «Вторгнення: внутрішня історія кривавої війни Росії та боротьби України за виживання».
Остання книга Хардінга – це здебільшого подорожні розповіді про війну в Україні. Його жвава розповідь базується на десятках інтерв’ю з українцями по всій країні, записаними переважно з грудня 2021 року до вересня 2022-го. Добре усвідомлюючи ймовірність російського вторгнення, Хардінг подорожував різними частинами України до початку війни та був у Києві, коли вона почалася. Книга є справжньою розповіддю очевидця, до того ж однією з перших.
Хардінг демонструє неабияку хоробрість, коли загроза війни вже нависала над Україною. «У грудні 2021 року я поїхав на Донбас на тлі прогнозів Білого дому, що російські дивізії, дислоковані біля кордонів України, ось-ось нападуть» (с. 206).
Його мандрівки напередодні та під час війни привели його до Києва, Львова, Маріуполя, Харкова, Миколаєва та інших міст. Сильною стороною книги є численні актуальні спостереження з різних куточків України.
Великим героєм цієї драми є президент Володимир Зеленський, до якого Хардінг сповнений вдячності: «Якщо Москва була закритою – державою, побудованою на секретності та брехні – Київ був відкритим і прозорим. Його історія була демократичною та сучасною, прогресивною та цифровою» (с. 58).
«Як світ незабаром зрозумів, Зеленський виявився чудовим комунікатором» (с. 59). Хардінг розмовляє з великою кількістю його радників і чиновників, водночас тримаючись осторонь української внутрішньої політики.
Читача не може не вразити єдність мислення опитаних автором українців. Подорожуючи Україною та розмовляючи з дуже різними людьми, як російськомовними, так і україномовними, Хардінг скрізь спостерігає разюче однакову реакцію: «Близько 80 % українців вірили, що їхня батьківщина спроможна дати відсіч російській агресії» (с. 69).
У книзі розповідається про те, як українська нація виросла та згуртувалася завдяки війні Путіна. Хардінг цитує жінку з Маріуполя: «Я російськомовна. У Маріуполі мене ніхто не гнобив. Ви могли обирати, в російськомовну чи україномовну школу віддавати своїх дітей. Я не потребувала ніякого захисту» (стор. 126).
Зовнішньополітичні спостереження
Хардінг відображає англо-американське розуміння зовнішньої політики. Він наголошує, що напередодні війни Білий дім і Даунінг-стріт оприлюднили конфіденційні дані розвідки та що «Байден неодноразово попереджав, що Путін збирається напасти» (с. 150). Хоча американці та британці були праві щодо вірогідності російського вторгнення, він додає:
«Французи та німці були налаштовані скептично. Високопоставлені урядовці в Парижі наполягали, що англо-американська точка зору є хибною, що повномасштабне вторгнення малоймовірне, і потрібно більше часу для дипломатії. Згодом Макрон звільнив свого начальника військової розвідки генерала Еріка Відо за його неспроможність «вирішити проблеми». Глава зовнішньої розвідки Німеччини Бруно Каль перебував у Києві, коли почався напад Росії. Калю довелося вибиратися з країни автомобілем…» (с. 151)
Хардінг справедливо виводить цих шкідливих аматорів на чисту воду. Будемо сподіватися, що Франція та Німеччина наразі усвідомлюють, що їм необхідно реформувати свої неефективні розвідувальні служби, втім, на жаль, вони показали, що дещо запізно й дуже повільно вчаться.
Західна коаліція розділилася на два табори. Партія «Справедливості» хоче, щоб Україна повернула всю територію, яку вона втратила з 2014 року. До неї входять Велика Британія, США, Канада та країни Східної Європи, а також скандинави, Іспанія та Португалія, тоді як табір «Миру» складається з Німеччини, Франції та, можливо, Італії.
Зовнішньополітичний аналіз автора чіткий і переконливий. Він хвалить адміністрацію Байдена за її вдале використання розвідданих з кінця 2021 до початку 2022 року, що підвищило довіру до США. Проте США помилково очікували, що Росія швидко захопить Київ і Харків.
Хардінг виступає за збільшення постачання Заходом в Україну більш потужної зброї. Він не погоджується з точкою зору Вашингтона, що Путін може використати ядерну зброю, стверджуючи: «Моя власна думка полягала в тому, що Путін навряд чи використає тактичну ядерну зброю» (с. 173).
Говорити як є
Точка зору Хардінга є прозахідною та проукраїнською. Він не намагається пояснити нам причини дій Путіна чи російських вояків. Він просто розповідає нам, що вони роблять.
Жінка з Нікополю, який впродовж війни постійно зазнає масованих обстрілів, передає найглибшу суть книги: російські солдати «не можуть змиритися з тим, що ми живемо краще, ніж вони. Ми вільні люди, а вони раби. Хочуть і нас такими зробити» (с. 293).
Лише один із дванадцяти розділів книги присвячений Росії, де автор використовує заголовок «Полонений розум» із посиланням на книгу лауреата Нобелівської премії Чеслава Мілоша. У розділі йдеться про відважних представників російської опозиції – Володимира Кара-Мурзу, Олексія Ковальова, Андрія Солдатова, Ірину Бороган та Іллю Пономарьова. У цій частині книжки Хардінг думками звертається до людей, яких він знає і які з ним розмовляють.
Чи не найбільшою перевагою книги є те, що вона яскраво показує, як виглядають різні куточки України в розпал війни і як мислять українці там. В цьому випадку автором обговорюється зовнішня політика, а не внутрішня. Він не наважується припустити, чим закінчиться війна і що буде після неї. У книжці не йдеться про жахливі економічні втрати від війни та про те, наскільки серйозної шкоди було завдано українській економіці. У майбутніх авторів книжок про Україну буде чимало тем, які ще варто висвітлити, але Хардінг зробив цінний перший внесок у цю справу, який, сподіваюсь, буде беззаперечно визнаний.
«Вторгнення: внутрішня історія кривавої війни Росії та боротьби України за виживання» Люка Хардінга вже доступна для читача.
Андерс Аслунд є старшим науковим співробітником Стокгольмського форуму вільного світу. Його остання книга має назву «Russia’s Crony Capitalism: The Path from Market Economy to Kleptocracy.» («Російський клановий капіталізм: шлях від ринкової економіки до клептократії»).
Погляди, висловлені в статті, належать автору і не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.
Коментарі (0)