ПОГЛЯД: День подяки та його антитеза

Мало хто влаштовує застілля так, як американці. Незабаром ми сядемо за великі обідні столи, трохи послабимо паски й будемо насолоджуватись  традиційною вечерею на День подяки — своєрідними гладіаторськими іграми обжерливості.

Ця щорічна трапеза лише підтверджує: якщо вже щось робити, то робити це на повну. На стіл подадуть птахів розміром із птеродактиля, тарілки завалять гігантськими порціями начинки, а фінальним акордом стануть гарбузові й горіхові пироги зі збитими вершками. У гастрономічному сенсі День подяки — це повний аналог весняних канікул, коли студенти масово зловживають алкоголем.

За кілька днів до нашого радісного, хоч і виснажливого спільного застілля українці відзначають зовсім іншу подію — справжню антитезу Дню подяки: Голодомор. Його вшановують щороку в четверту суботу листопада. Це був один із найбільших злочинів, свідомо скоєних проти людства, учинений у 1932–33 роках радянським диктатором Йосипом Сталіним. Через його руйнівну політику примусової колективізації селянство знищили, заплативши за це страшною кількістю життів.

Більше по темі

Каспаров: Росія зможе змінитися лише після поразки у війні з Україною

Гаррі Каспаров заявив, що поразка Росії є необхідною умовою для тривалого миру в Європі, а звільнення Криму може стати переломним моментом для РФ.

Держава встановила для селян нереальні плани зі здачі зерна. Пшеницю, кукурудзу, картоплю, насіння соняшнику та інші культури безжально вилучали для продажу за кордон. У селянських родин часто забирали єдину корову чи свиню. Спеціальні бригади обшукували домівки, господарства та комори в пошуках будь-яких запасів їжі, які люди могли приховати. Так званий «закон про п’ять колосків», ухвалений у серпні 1932 року, передбачав смертну кару навіть за кілька вкрадених стеблів зі складів держави. Результатом, звісно, став масовий голод.

Історики й досі дискутують щодо точної кількості загиблих, але найвірогідніші оцінки свідчать, що протягом тих двох жахливих років від голоду померли від трьох з половиною до п’яти мільйонів людей. Доведені до відчаю, деякі люди вдавались до канібалізму. Зафіксовані поодинокі випадки, коли збожеволілі від голоду батьки з’їдали своїх дітей.

Сталін був, без перебільшення, одним із найжорстокіших правителів в історії, на руках якого кров, за різними оцінками, до 20 мільйонів людей — від жертв політичних чисток і депортованих у віддалені регіони СРСР етнічних меншин до тих, хто загинув від виснаження чи холоду в системі таборів ГУЛАГ.

Водночас Голодомор може вважатися його найтяжчим злочином, адже він не лише зламав українське дрібне селянство, змусивши тих, хто вижив, прийняти радянську систему колективізації, а й придушив зародження українського національного руху.

Це не випадковість, що в той час, як Владімір Путін намагається встановити майже повний контроль над російським суспільством, його авторитарний попередник Сталін зазнає певної «реабілітації». У різних містах і містечках з’являються пам’ятники вусатому диктаторові — зокрема один на станції московського метро й інший, показово, у захопленому Росією українському Мелітополі.

Відома російська правозахисна організація «Меморіал», яка багато зробила для документування та оприлюднення злочинів радянського режиму, була змушена припинити свою діяльність у 2022 році після звинувачень у «служінні іноземним інтересам». Суспільної критики Сталіна нині фактично не чути.

Росія наполегливо формує уявлення, що саме сталінський Радянський Союз був головною силою, яка нібито забезпечила перемогу над Гітлером і нацизмом. Це твердження, м’яко кажучи, дискусійне, але беззаперечним є інше: менш ніж сто років тому родючі чорноземи України були всіяні останками мільйонів селян — чоловіків, жінок і дітей — жертв безжального російського імперського мислення, яке й досі визначає поведінку Москви.

Українці згадують Голодомор не з нігілізму чи тяжіння до трагічної тематики. І це зовсім не східноєвропейський аналог мексиканського, часто більш святкового, Дня мертвих. Це суворе нагадування про те, що сусідство з Росією означає життя в постійній небезпеці і що хижакові зі сходу неможливо довіряти.

Коли ми 27 листопада сядемо за святкову вечерю з друзями й родиною, варто згадати й про український народ. І, можливо, зробити ще один крок — замислитися над тим, чим ми можемо допомогти українцям у протистоянні російському вторгненню.

Із підтримкою друзів та певною часткою удачі українці, можливо, теж зможуть відсвяткувати власний День подяки наступного року — уже без жорстокості нащадків сталінського режиму.

Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.