ПОГЛЯД: Послання до Мюнхену: США все ще в НАТО, але відповідальність за Україну досі лежить на Європі

На Мюнхенській конференції 2026 року пролунав той самий заклик до Європи, що й рік тому: припинити озиратися на США і зосередитися на припиненні війни Росії в Україні.

Цьогорічна зустріч не була такою драматичною, як торік, - вона вимірювалася запевненням Марко Рубіо, що Сполучені Штати не вийдуть з НАТО, а також повторенням про те, що вони не вийдуть з Альянсу. Але також повторенням того, що США не повертаються до своєї старої ролі головного захисника Європи. А війна Росії проти України все ще залишається відповідальністю Європи.

Минув рік, тож де ж європейці у своїй рішучості діяти самотужки і підтримувати Україну? Відповідь полягає в тому, що вони досягли значного прогресу, але чи готова Європа взяти на себе подальшу війну, коли мирні переговори зазнають краху?

Більше по темі

Міноборони України закликало НАТО профінансувати виробництво 20 млн дронів

Під час весняної сесії Парламентської асамблеї НАТО заступник міністра оборони Мстислав Банік закликав союзників оперативно наростити військову підтримку України. Серед критичних потреб — снаряди калібру 155 мм, ракети для Patriot та пряме фінансування українського виробництва зброї. Банік наголосив, що за наявності інвестицій українські підприємства здатні випускати до 20 мільйонів дронів на рік. Україна вже перевела війну у високотехнологічний формат, здійснюючи 5 тисяч ударів на місяць лише за допомогою middle-strike безпілотників. Для утримання технологічної переваги Київ закликає партнерів довести обсяг допомоги до 60 мільярдів доларів цього року, пропонуючи натомість НАТО унікальний бойовий досвід і технології.

Сьогодні виглядає так, що поштовх Трампа у 2025 році послужив необхідним тривожним дзвінком, оскільки він приніс хороші результати: він підштовхнув Європу до дій. І цей зсув є безсумнівним, на подив Владіміра Путіна, який недооцінив рішучість Європи, що перейшла від реагування на події в Україні до розбудови більш тривалої, очолюваної Європою, системи стримування.

• Витрати на оборону різко зросли - на 24 відсотки у Східній Європі і на 14 відсотків у Центральній і Західній Європі лише у 2024 році. Німеччина прямує до 3,5% ВВП на оборону до 2029 року, а Польща інвестує значні кошти в бронетехніку, артилерію і протиповітряну оборону.
• Цей імпульс підтримується фінансуванням з боку ЄС. Завдяки програмі SAFE, яка є частиною плану “Переозброєння Європи/Готовність 2030”, до 150 мільярдів євро кредитів прискорять спільні закупівлі і ліквідують прогалини в спроможностях, що сприятиме більш широкому поштовху до розблокування понад 800 мільярдів євро інвестицій в оборону. Європейська програма оборонної промисловості (2025-2027) додає 1,5 мільярда євро на розширення виробництва і забезпечення ланцюгів постачання.

Це вже не риторика - це масштабне переозброєння.

Відбулось також практичне переосмислення того, як організована оборона. Старий підхід “точно вчасно”, заснований на ефективності, поступається місцем моделі “про всяк випадок”: довгострокові контракти, більші запаси боєприпасів і сильніші ланцюги постачання.

На східному фланзі розгортання зросло від батальйонних підрозділів до бригадних формувань. Після вступу Фінляндії і Швеції до НАТО увага посилилась до Арктики і захисту критично важливої морської інфраструктури. Поглибилась співпраця щодо стійкості військово-повітряних сил, можливостей безпілотників і протидії гібридним загрозам. Такі ініціативи, як “Східний вартовий”, відображають ширше усвідомлення того, що безпека сьогодні виходить далеко за межі звичайних пересувань військ.

Проте найбільше привертає увагу зміна у мисленні. Європа переходить від припущень мирного часу до довгострокового планування стримування. Цей психологічний зсув може виявитися важливішим за будь-яку окрему статтю бюджету.

Що це означає для України?

• По-перше, це сигналізує про те, що підтримка стає більш стійкою. Потужніша європейська оборонно-промислова база означає більш передбачувані потоки боєприпасів і постачання обладнання, менш залежні від політичних циклів.
• По-друге, більш дієздатна європейська опора в НАТО посилює стримування від подальшої російської ескалації, зменшуючи ризик розширення війни в Україні.
• По-третє, це посилює сигнал про те, що безпека України є не тимчасовою справою, а частиною довгострокових стратегічних розрахунків Європи.

Однак запевнення з боку Вашингтона не повинно спокушати Європу знову впасти в самозаспокоєння. Натомість воно прояснює шлях вперед: сильніша європейська опора в НАТО, підкріплена американською стратегічною силою.

Цей баланс - не паніка і не залежність - є тим, що збереже Альянс і дасть Україні більш стабільний стратегічний горизонт. Але перед Європою стоїть негайний виклик.

Малоймовірно, що мирні переговори принесуть те, чого прагне Адміністрація США - закінчення війни. На цьому етапі це ляже на плечі Європи: взяти на себе відповідальність за підтримку України у її війні проти Росії.

Перебрати на себе переговори і сказати Кремлю: “Будь ласка, залиште Україну” - це крок, який ознаменує цю зміну. Однак європейці мають бути впевнені, що вони достатньо сильні і рішучі, щоб застосувати альтернативу - змусити Росію піти. Чи є вони такими? Мюнхенська конференція не дала відповіді на це питання.