Навіть поверхневий погляд на останні дописи в українських соцмережах виявляє справжню бурю навколо «загрози масової імміграції» робітників з Південної Азії.
Причиною цих панічних настроїв можуть бути заяви українських чиновників про короткострокову потребу країни в сотнях тисяч трудових мігрантів та кроки до запровадження закону, що спростить візові процедури для таких осіб.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Обґрунтування таких планів здається досить очевидним: стільки втрачених життів, стільки чоловіків працездатного віку в армії або зайнятих на військовому виробництві, а також сотні тисяч людей, чиї бойові поранення обмежують види роботи, які вони можуть виконувати.
А ще є й ухилянти. За офіційними даними, наразі приблизно два мільйони українців ухиляються від мобілізації, не виходячи зі своїх квартир чи будинків, і уряд розглядає способи вирішення цієї проблеми – від заморожування їхніх банківських рахунків до блокування водійських посвідчень. Але їх зазвичай підтримують їхні родини та друзі, і кількість їх не зменшується.
Очевидно, що для виживання економіка України потребує робочої сили, і одним із очевидних рішень є використання трудових мігрантів. Питання в тому, як донести це до громадськості. На жаль, уявлення про цю проблему сформувалися не завдяки тверезим офіційним заявам, а завдяки розмовам у ЗМІ та соцмережах, в результаті яких українці вважають, що їхню країну вже заполонили сотні тисяч мігрантів.
Захоплені цією медіа-істерією українці публікують у соцмережах відверто расистські меми та фейки, зокрема явно згенеровані ШІ фото і відео, на яких індійські мігранти допомагають українській поліції та військовим силоміць мобілізувати українських чоловіків на вулицях міст і сіл. Ще минулого місяця «Kyiv Post» повідомляв про цю хвилю антимігрантської «паніки».
Хоча ця медіа-буря не вплинула на поведінку людей на вулицях, у соцмережах з’явилися заклики до публічних протестів проти мігрантів, і 23 травня в Києві відбувся мітинг проти трудової міграції, організований кількома маловідомими організаціями, такими як «Білий сектор», «Права молодь», «Авангард» і більш відоме «Братство Дмитра Корчинського».
Кілька десятків молодих людей стояли з плакатами з такими гаслами, як «Україна для українців», «За білу Україну» та «Геть з України, потворний мігранте!»
Перехожі в центрі Києва майже не звертали уваги на демонстрацію, але фото її учасників і плакатів знову заполонили українські акаунти у Facebook та Instagram. Окрім того, в українських ЗМІ з’явилося два десятки статей і репортажів про мітинг.
У той самий період подібний протест відбувся у Львові. Знову ж таки, хоча кількість учасників була невеликою, акція привернула чимало уваги місцевих ЗМІ. Її співорганізатором та одним із головних ораторів був Ніколя Амбер – громадянин Франції, який нещодавно оселився у Львові.
Амбер вільно розмовляє українською і ходить у вишиванці. «Будь ласка, не повторюйте тих помилок, які ми зробили у Франції, — сказав він журналістам під час протесту. – Я не кажу, що масовий наплив мігрантів уже відбувається. Я кажу: зупинімо цей процес, поки ще не пізно!»
Амбер, який вперше привернув увагу українських ЗМІ як приклад іноземця, що закохався в українську історію та мову, а потім — в українку, з якою одружився, стає дедалі популярнішим серед праворадикальної молоді як один із найголосніших захисників «традиційних цінностей». Він виступає проти абортів і прав ЛГБТ і зараз зосереджений на боротьбі з майбутніми трудовими мігрантами.
Одним із найяскравіших моментів у біографії Амбера є те, що у 2018 році він закінчив курс «міжнародного управління проектами» у Російській президентській академії національної економіки та державного управління. Тоді він охоче фотографувався на тлі російського прапора.
У 2021 році, як він заявляв у багатьох інтерв’ю, Амбер став «українофілом». Його дружина, Юлія Чубарева, теж є дуже активною громадською діячкою і поділяє його погляди на трудову міграцію.
Насправді, як визнав Амбер, наразі масового напливу трудових мігрантів в Україні немає. За перші три місяці цього року Державна міграційна служба видала іноземним громадянам лише 675 дозволів на міграцію, анулювала 445 виданих раніше та виявила 742 нелегальних мігрантів, які наразі очікують на депортацію.
Така статистика навряд чи може викликати тривогу, але про ці цифри не повідомляють ті, хто з політичної доцільності або з інших мотивів долучився до боротьби проти трудової міграції та намагається посіяти страх перед іноземними працівниками в українському суспільстві.
Багато українців розуміють, що економіка не може вижити без іноземних робітників, і власники великих будівельних компаній, таких як «Благо», вже намагаються наймати іноземних робітників, беручи на себе зобов’язання отримати для них усі необхідні дозволи, але цей процес є складним і тривалим.
Законопроєкт № 14211, який незабаром має розглянути Верховна Рада України, у разі його ухвалення створить механізми для швидкого доступу іноземців до українського ринку праці. Він також спростить і прискорить процес отримання дозволів на тимчасове проживання.
Шкода, що уряд досі погано пояснював громадськості суть проблеми та можливі рішення, тоді як невеликі ультраправі групи активно використовують цю тему для пошуку нових прихильників.
Якщо ми не почнемо протидіяти цій хвилі ксенофобії зараз, то у майбутньому, коли іноземні працівники дійсно з’являться в Україні у більшій кількості, ми можемо стикнутися з конфліктами на ґрунті расової ненависті.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.
