У Вірменії оголосили результати парламентських виборів, що відбулися 7 червня.
Партія чинного прем’єр-міністра Нікола Пашиняна «Громадянський договір» здобула переконливу перемогу, набравши 49,81% голосів і отримавши 61 місце в парламенті.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
«Громадянський договір» підтримали 727 160 виборців, що дозволило партії впевнено випередити «Сильну Вірменію», пов’язану з російсько-вірменським олігархом Самвелом Карапетяном. Вона набрала 23,29% голосів.
Блок «Вірменія» колишнього президента Роберта Кочаряна, відомого своїми тісними зв’язками з Владіміром Путіним, посів третє місце з результатом 9,94%.
Пашинян назвав результат виборів «історичною перемогою», яка гарантує Республіці Вірменія розвиток і майбутнє.
Поки західні уряди та президент України Володимир Зеленський поспішили привітати прем’єра з перемогою, у Москві відреагували зовсім інакше. Після більш ніж місяця спроб завадити переобранню Пашиняна — через політичний тиск, економічні погрози та підтримку його опонентів — російські посадовці у відповідь почали заявляти про нібито сфальсифіковані вибори, не надавши жодних доказів на підтвердження своїх слів.
Станом на момент публікації Кремль так і не оприлюднив офіційної заяви щодо результатів голосування.
Втім, справжнє значення цих виборів виходить далеко за межі внутрішньої політики Вірменії. Їхній результат став відповіддю вірменського суспільства на роки тиску та залякування з боку Кремля, а також — опосередковано — на рішення України чинити опір російській агресії.
Віддалення від Росії
Протягом десятиліть Вірменію вважали одним із найближчих союзників Москви на Південному Кавказі. На території країни розташовувалася російська військова база, Єреван входив до очолюваної Росією Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), значною мірою залежав від російських енергоносіїв і залишався глибоко інтегрованим у створені Москвою економічні структури.
Ці відносини почали руйнуватися після падіння Нагірного Карабаху.
Коли у 2023 році Азербайджан відновив контроль над регіоном, багато вірмен відчули себе покинутими Москвою. Російські миротворці перебували на місці, однак Кремль майже нічого не зробив, щоб вплинути на розвиток подій.
За словами російського опозиційного активіста Данііла Чебикіна, який нині живе в Єревані, саме цей момент докорінно змінив ставлення вірменського суспільства до Росії.
«Багато вірмен дійшли висновку, що Росія або не хоче, або не здатна захистити свого найближчого союзника в регіоні», — сказав Чебикін у коментарі Kyiv Post.
«У результаті Вірменія почала дистанціюватися від Москви не тому, що хтось її до цього змушував, а тому, що російська влада продемонструвала свою ненадійність як партнера».
Відтоді Вірменія поступово виходить з орбіти російського впливу.
Єреван заморозив участь в ОДКБ, а Пашинян навіть припустив можливість виходу країни з організації. Вірменія також поглибила співпрацю з Європейським Союзом і Сполученими Штатами, розширила контакти з Україною через гуманітарні проєкти та дедалі активніше позиціонує себе як міст між Європою та Азією, а не як російський форпост на Кавказі.
Особливо помітним цей розворот став цього року, коли Вірменія приймала саміт Європейської політичної спільноти в Єревані. У заході взяли участь президент Франції Емманюель Макрон і президент України Володимир Зеленський, що викликало різку реакцію російських посадовців та державних медіа.
Короткий візит державного секретаря США Марко Рубіо до Єревана наприкінці травня лише посилив невдоволення Кремля дедалі більш проєвропейським і прозахідним курсом Вірменії. Під час поїздки він разом із міністром закордонних справ Вірменії Араратом Мірзояном підписав Хартію про всеосяжне стратегічне партнерство.
Стратегія кремлівського тиску
Намагаючись зупинити цей зовнішньополітичний розворот, Росія, за даними Reuters із посиланням на західні розвідки та внутрішні документи, активно намагалася не допустити переобрання Пашиняна. У Москві побоювалися, що його нова перемога лише закріпить курс Вірменії на зближення із Заходом.
Водночас кампанія тиску Кремля не обмежувалася риторикою та підтримкою партії «Сильна Вірменія», пов’язаної з мільярдером Самвелом Карапетяном.
Наприкінці квітня та на початку травня Росія посилила економічний тиск на Вірменію, скориставшись добре відпрацьованою тактикою.
Посилаючись на санітарні та технічні вимоги, російська влада запровадила обмеження на імпорт вірменських ягід і свіжих овочів. Раніше Москва вже обмежила ввезення вірменської мінеральної води, продукції кількох виробників бренді та свіжих квітів.
Наприкінці травня Росія відкликала свого посла з Вірменії для консультацій — дипломатичний крок, який зазвичай свідчить про серйозне невдоволення двосторонніми відносинами, хоча й не означає повного відкликання посла, закриття посольства чи розриву дипломатичних відносин. Офіційно це рішення пояснили занепокоєнням через поглиблення співпраці Вірменії з Європейським Союзом.
Одночасно російські посадовці відкрито попереджали Вірменію про економічні наслідки зближення з Європою.
Владімір Путін заявляв, що глибша інтеграція з Європейським Союзом може позбавити Вірменію пільгових умов у створених Росією економічних об’єднаннях і завдати країні серйозних економічних втрат. Російські посадовці стверджували, що у разі виходу з нинішніх інтеграційних механізмів Вірменія може втратити до 14% ВВП.
У Кремлі також натякали, що Єреван може втратити доступ до російського газу за пільговими цінами.
«Ми чули заяви вірменського керівництва про особливо вигідні умови постачання російського газу, — сказав речник Кремля Дмитрій Пєсков. — Це справді так. Але такий режим не може поширюватися на учасників інших інтеграційних структур».
Цим погрози не обмежилися. Російські посадовці також заговорили про можливе скасування пільгових залізничних тарифів і запровадження обмежень для трудових мігрантів — особливо чутливе питання з огляду на велику кількість громадян Вірменії, які працюють у Росії.
Колишній депутат парламенту Вірменії та нинішній радник міністра закордонних справ країни Степан Григорян заявив, що спроби Москви завадити переобранню Пашиняна були очевидними.
«Навіть Марко Рубіо в одному зі своїх виступів сказав, що Путін хоче поразки Пашиняна. Тож у США це також розуміли», — сказав він, додавши, що Кремль систематично чинив тиск на Вірменію протягом понад місяця.
«Це був політичний шантаж. І він виявився помилкою. Вірменське суспільство відреагувало на нього, бо люди поставили собі просте запитання: якщо Росія називає себе нашим союзником, то чому вона не виконала своїх зобов’язань? І ще вдається до погроз», — додав Григорян.
Вірменія шукає альтернативи
Однак сьогодні Вірменія вже не настільки залежить від Росії, як це було ще кілька років тому.
Наразі Вірменія не веде переговорів про вступ до Європейського Союзу. Хоча парламент країни схвалив законодавство, яке підтримує майбутню європейську інтеграцію, Єреван поки що зосереджується насамперед на досягненні безвізового режиму з ЄС, а не на приєднанні до блоку в найближчій перспективі.
Сам Пашинян неодноразово наголошував, що говорити про референдум щодо вступу до ЄС для Вірменії поки що зарано.
Водночас Європейський Союз не залишився осторонь.
Щоб допомогти Єревану пом’якшити можливі наслідки російського тиску, Брюссель, за повідомленнями ЗМІ, готує пакет підтримки на суму понад 50 мільйонів євро. Голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн засудила те, що вона назвала «неприйнятним економічним примусом» з боку Росії, та пообіцяла додаткову підтримку.
Європейський Союз також відкриває свій ринок для вірменських квітів — однієї з важливих експортних позицій країни.
Сполучені Штати також послідовно поглиблюють співпрацю з Вірменією.
Після Вашингтонського саміту миру 2025 року та підписання рамкової угоди щодо реалізації проєкту Trump Route for International Peace and Prosperity (TRIPP) Вашингтон дедалі частіше розглядає Вірменію як стратегічний транзитний та економічний вузол, що поєднує Європу й Азію.
Паралельно Єреван розширює контакти з Туреччиною. Нещодавня зустріч турецьких і вірменських підприємців зібрала представників влади та бізнесу обох країн для обговорення торгівлі, логістики, туризму та регіональної взаємопов’язаності.
Вірменія також вивчає можливості збільшення імпорту іранського газу через наявну інфраструктуру, попри російські застереження щодо майбутньої енергетичної співпраці.
«Ми продовжимо рухатися шляхом європейської інтеграції та реалізовувати проєкт TRIPP», — сказав Григорян, додавши, що Єреван підтримує добрі відносини з адміністрацією Трампа.
«Український сценарій»
Втім, найпоказовішим елементом кампанії Москви проти Вірменії стали не торговельні обмеження і навіть не дипломатичний тиск.
Найбільше уваги привертали постійні попередження про те, що країну може чекати «український сценарій», якщо вона й надалі зближатиметься з Європою, а не обере «грузинський шлях». Під останнім у Москві мають на увазі уповільнення прозахідних реформ і прихід до влади дружньої до Росії партії «Грузинська мрія» після російського вторгнення до Грузії у 2008 році.
І це важливо.
Протягом багатьох років Росія виправдовувала свої дії в Україні риторикою про «денацифікацію» та «демілітаризацію». Однак сьогодні подібні застереження лунають і на адресу Вірменії — країни, яку ніхто всерйоз не звинувачує ні в нацизмі, ні в агресивних намірах щодо Росії.
«Кремль нарешті дав зрозуміти, що справжня причина війни — прагнення України інтегруватися до Європи. Усе інше — лише прикриття», — сказав Чебикін.
На його думку, найбільше Кремль не приймає того, що сусідні держави можуть самостійно обирати політичний курс, незалежний від Москви.
Григорян підтвердив, що опоненти Пашиняна часто повторювали кремлівські тези та використовували перспективу «українського сценарію» як інструмент залякування. Однак ця тактика не спрацювала, зокрема тому, що після початку повномасштабної війни багато вірмен почали ставитися до українського суспільства з великою повагою.
«Ваш приклад і ваша мужність дають нам крила», — сказав він, визнавши, що війна Росії проти України змусила багатьох вірмен по-новому поглянути на Росію і показала, що опір Москві можливий.
«Похвала президента Зеленського на адресу нашої демократії під час його візиту до Єревана також мала велике значення», — додав він.
Зрештою, на думку Чебикіна, перемога Пашиняна стала не лише політичним успіхом самого прем’єр-міністра, а й перемогою вірменського громадянського суспільства та поразкою кремлівської кампанії впливу.
«Вони витратили мільйони на фейки, пропаганду, схеми із завезенням виборців, мобілізаційні кампанії, дипфейки, проплачений контент і залякування розповідями про те, що Азербайджан і Туреччина захоплять Вірменію, — сказав він. — Усе це виявилося марним».
