Коли Джорджа Мелоні перемогла на парламентських виборах в Італії у 2022 році, у Києві було небагато підстав для оптимізму. Європейські медіа попереджали, що Італію незабаром може очолити політикиня, яка може взяти курс на зближення з Віктором Орбаном. Аналітики нагадували про її попередні заяви щодо Росії, критику санкцій, запроваджених після анексії Криму, а також про те, що вона очолить уряд разом із політиками, які ніколи не приховували своїх симпатій до Владіміра Путіна. Як виявилося, майже всі помилялися.
Сьогодні Джорджа Мелоні є однією з найпослідовніших прихильниць підтримки України в Європі. Вона ніколи не була найгучнішим голосом у дискусіях і не будувала свою політичну ідентичність на риториці про Україну. Її підтримка Києва виявлялася у рішеннях, які вона ухвалювала місяць за місяцем, рік за роком. У європейській політиці, де позиції часто коригують відповідно до соціологічних опитувань і поточних політичних потреб, така послідовність стала рідкістю. Саме тому приклад Джорджі Мелоні має важливе політичне значення.
Каллас вимагає від ЄС сформувати перелік поступок, які Росія має виконати задля миру
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Її трансформація не була наслідком зміни ідеологічних поглядів. Вона стала результатом зіткнення з реальністю, яку після російського вторгнення вже неможливо було ігнорувати.
До початку війни Джорджа Мелоні, як і частина європейських правих, дивилася на Росію крізь призму прагматичних відносин та економічних інтересів. Вона виступала за скасування санкцій, запроваджених після анексії Криму. У 2018 році Мелоні привітала Путіна з перемогою на президентських виборах у Росії. Ніщо в її політичній біографії не вказувало на те, що вже за кілька років вона стане однією з найпослідовніших прихильниць України в Європі.
Повномасштабне російське вторгнення у лютому 2022 року докорінно змінило архітектуру безпеки Європи. У випадку Мелоні воно також змусило її по-новому оцінити Росію.
Історія запам'ятає тих, хто в найтяжчі моменти був готовий стати поруч із народом, який боровся за своє виживання.
Ще під час передвиборчої кампанії Мелоні чітко дала зрозуміти, що Італія й надалі підтримуватиме Київ. Уже ставши прем’єр-міністеркою, вона підтвердила, що ніхто не має права нав’язувати Україні умови миру. Під час візиту до Києва Мелоні наголосила, що лише Україна має право вирішувати майбутнє своєї території та визначати умови будь-якої можливої угоди з Москвою.
Важливо пам’ятати, якою була політична атмосфера того часу. По всій Європі дедалі частіше лунали заклики до «реалізму». Дедалі голосніше говорили й про «втому від України». У підсумку все зводилося до одного запитання: скільки української території слід віддати Росії, щоб покласти край війні? Мелоні відкинула такий підхід, заявивши, що визнання результатів агресії матиме набагато серйозніші наслідки, ніж продовження підтримки Києва.
На її переконання, європейську безпеку неможливо будувати на припущенні, що держава, яка силою змінила кордони, зупиниться, щойно досягне того, чого вимагає. Навпаки, кожна поступка, яка приносить агресору політичні вигоди, лише заохочує його до нових вимог і подальшої дестабілізації. Це була не емоційна реакція на війну, а політична оцінка її наслідків.
Мелоні зрозуміла те, що деякі європейські лідери й досі не готові визнати. Україна — це не лише питання солідарності з державою, яка захищається. Це випробування здатності Європи захистити принципи, на яких ґрунтується повоєнний порядок.
Саме тому вона послідовно пов’язувала російське вторгнення з безпекою всієї Європи. Мелоні відкидала думку, що припинення підтримки України принесе мир. Вона наполягала, що санкції залишаються законним інструментом тиску. Під час дискусій у форматі G7 Мелоні виступала проти пропозицій Путіна, які фактично передбачали визнання наслідків агресії. У розмовах із японськими партнерами вона застерігала, що перемога Росії в Україні створить небезпечний прецедент і для інших регіонів світу.
Для Мелоні війна в Україні ніколи не була регіональним конфліктом, обмеженим східними кордонами Європи. Вона бачила значно ширший виклик. Визнання права сили докорінно змінило б підхід держав до власної безпеки. Наслідки цього виходили б далеко за межі України. Саме в цьому й полягає справжнє політичне значення зміни її позиції.
Італія не має такого історичного досвіду, як Польща чи країни Балтії. Для італійського суспільства російський імперіалізм ніколи не був безпосередньою загрозою. Саме тому відстоювати підтримку України в італійській політиці було значно складніше, ніж часто вважають.
Водночас Мелоні очолювала коаліційний уряд, у якому не всі поділяли її погляди на Москву. Маттео Сальвіні роками підтримував тісні політичні зв’язки з Путіним. Сільвіо Берлусконі ніколи не приховував своїх особистих стосунків із російським президентом. Частина італійського суспільства також непокоїлася через економічні наслідки санкцій і довгострокову вартість підтримки України.
За таких обставин було б значно простіше пом’якшити риторику й пристосуватися до панівних політичних настроїв. Мелоні цього не зробила. Її позиція щодо України стала одним із найстабільніших елементів зовнішньої політики Італії.
Не така, як інші європейські праві
У ширшому європейському контексті це стає ще очевиднішим. Віктор Орбан, якого багато хто вважав природним союзником Мелоні, став одним із найпослідовніших критиків європейської допомоги Україні. Джорджа Мелоні обрала зовсім інший шлях.
Упродовж багатьох років частина європейських лівих зображала її як політикиню, здатну зблизити Італію з Москвою. Натомість вона стала однією з найпослідовніших прихильниць підтримки України в Європі.
Політичні стереотипи часто не витримують зіткнення з реальністю. Приклад Джорджі Мелоні показує, наскільки оманливими можуть бути спрощені уявлення про європейську політику. Праві політики не обов’язково є проросійськими. Консерватизм не обов’язково веде до ізоляціонізму. А політики іноді здатні переглядати власні позиції, коли події доводять їхню хибність. В епоху глибокої поляризації така здатність стала майже революційною.
За останні кілька років українці переконалися, що союзників слід оцінювати не за репутацією, а за вчинками. Багато тих, від кого очікували рішучості, вагалися. Натомість ті, від кого чекали обережності, стали одними з найтвердіших союзників України. Джорджа Мелоні — одна з них.
Парадокс полягає в тому, що політикиня, від якої багато хто очікував нерішучості, стала одним із найнадійніших голосів на захист України в Європі.
Її підтримка України не була продиктована політичною доцільністю. Вона ґрунтувалася на переконанні, що європейська безпека та міжнародний порядок приречені, якщо агресія стане прийнятним інструментом державної політики.
Одного дня Україна відбудує свої міста, школи та інфраструктуру. Значно важче буде відновити довіру до міжнародного порядку, якщо з’ясується, що його принципи мали значення лише доти, доки їхній захист не вимагав політичної ціни. Саме тому історія запам’ятає тих, хто в найтяжчі моменти виявив ясність, рішучість і готовність стати поруч із народом, який боровся за своє виживання.
Коли політичну історію цієї війни зрештою буде написано, увага буде прикута не лише до держав, які підтримали Україну. Не менш важливим буде й те, як окремі європейські лідери відреагували, коли їм довелося обирати між усталеними політичними рефлексами та новою стратегічною реальністю. Джорджа Мелоні зробила вибір, який здивував багатьох її критиків.
Саме тому її приклад заслуговує на значно серйозніший аналіз, ніж поверхові ярлики, які супроводжували її роками. Парадокс Джорджі Мелоні полягає не в тому, що вона змінила своє ставлення до Росії.
Парадокс полягає в тому, що політикиня, від якої багато хто очікував нерішучості, стала одним із найнадійніших голосів на захист України в Європі.
Саме тому історію Джорджі Мелоні варто пам’ятати не як виняток, а як нагадування про те, що політичне лідерство зрештою визначається зробленим вибором. Коли Європа зіткнулася з однією з найсерйозніших безпекових криз після завершення Холодної війни, лідерка, яку багато хто вважав ненадійною, виявилася готовою захищати принципи, від яких залежать мир і стабільність на континенті.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
