ПОГЛЯД: Трамп і Третя іранська війна: де тут логіка чи здоровий глузд?

Головні висновки за підсумками понад року війни Трампа проти Ірану та їхній імовірний вплив на нові сигнали в Перській затоці:

• Ісламська Республіка (ІР) дуже життєздатна. Режим витримує атаки Заходу та агресивні санкції від самого свого заснування. А метод дії режиму, та й самого шиїтського ісламу, повністю побудований на витривалості та виживанні в боротьбі з сильнішим ворогом. Йдеться про те, щоб тримати удар і виживати, аби продовжити боротьбу наступного дня. Ісламська Республіка давно готувалася до протистояння зі США та Ізраїлем; вона винесла уроки з подій після 7 жовтня та 12-денної війни, що, ймовірно, лише підвищило її стійкість.

  Advertisement

  ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС

  Підписуйтесь на наш Viber-канал.

• Спроби США та Ізраїлю «відсікти голову змії» (ліквідувати Хаменеї та більшість довоєнного керівництва ІР) зазнали невдачі, оскільки цей режим побудований так, щоб регенеруватися, маючи нові кадри напоготові для заповнення вакууму. Спроби «обезголовити» керівництво, ймовірно, призвели лише до більшої радикалізації, зміцнення позицій Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) та розпорошення процесу ухвалення рішень, що ускладнює ведення переговорів та дотримання будь-якої мирної угоди.

  Advertisement
  

  Більше по темі

  Ціни на нафту підскочили до місячного максимуму через блокаду Ірану

  Вартість Brent та WTI стрімко зростає на тлі нової військової ескалації між США та Іраном. Танкерне судноплавство в регіоні впало до двомісячного мінімуму.

• Іран завдаватиме ударів у відповідь та йтиме на ескалацію проти своїх сусідів, коли вважатиме атаки екзистенційною загрозою для свого виживання. Раніше він був готовий терпіти удари, обмежуючи масштаби відплати (наприклад, після ліквідації Сулеймані за часів першого президентства Трампа). Проте після 12-денної війни у червні 2025 року та в міру того, як США та Ізраїль руйнували рівні іранського стримування, Тегеран почав сприймати американські атаки як набагато більшу екзистенційну загрозу, тому поріг для удару у відповідь знизився.

• Можна стверджувати, що ядерна програма Ірану та його проксі-сили виявилися слабким стримувальним фактором проти атак Ізраїлю та США, і відтоді Іран шукав нові інструменти стримування. Війна Трампа, схоже, подарувала Ірану новий і надзвичайно ефективний фактор стримування у вигляді успішних атак безпілотників та балістичних ракет по країнах Перської затоки, а також зусиль із обмеження судноплавства через Ормузьку протоку. Новим інструментом стримування стала здатність Ірану впливати на світові ринки за допомогою цих ударів.

  Advertisement

• Досвід невдалих закордонних військових авантюр (В’єтнам, Афганістан та Ірак) викликав у США небажання проводити наземну операцію в Ірані. Водночас є консенсус, що повітряної та морської війни (блокади) просто недостатньо для зміни режиму в Ірані, хоча, можливо, лише зміна режиму здатна змінити його політику. Проте будь-яка наземна операція для повалення режиму вимагатиме від США величезних військових ресурсів, порівнянних у багатьох аспектах із першою та другою війнами в Перській затоці. Готовності до таких дій з боку США та їхніх союзників просто немає. Тож Вашингтон, схоже, не має інструментів для досягнення своїх цілей, і Іран про це знає.

  Advertisement

• Світові ринки продемонстрували дивовижну стійкість під час першої та другої іранських воєн. Ціни на нафту так і не сягнули тих максимумів, яких багато хто очікував, зважаючи на масштаб перебоїв в Ормузькій протоці. Частково це пояснюється тим, що Китай скоротив імпорт та вивільнив паливо зі своїх величезних стратегічних резервів. Ймовірно, це також відображає падіння світового попиту та гнучкість ланцюжків постачання енергоносіїв, а також здатність країн Перської затоки перенаправляти експорт нафти та енергії альтернативними маршрутами. Крім того, ціни на нафту й енергоресурси швидко стабілізувалися після укладення угоди про припинення вогню між Іраном та США, оскільки ринок зосередився на нових постачаннях (вихід ОАЕ з ОПЕК) та зниженні світового попиту через попереднє подорожчання палива.

  Advertisement

• Під час війни США/Ізраїлю проти Ірану Вашингтон послабив санкції проти Росії — надав спеціальні ліцензії компаніям «Роснефть» і «Лукойл» на продаж нафти, попри раніше введені обмеження через війну в Україні, намагаючись стримати зростання світових цін на енергоносії. Після досягнення угоди про припинення вогню санкції проти Росії було відновлено, і тепер адміністрація Трампа натякає, що підтримає законопроєкт про санкції Грема-Блументаля проти Росії (який передбачає введення 500% мита для країн, що імпортують російську нафту та енергоресурси).

  Advertisement

• Усе це відбувається на тлі того, як Україна активізувала глибокі удари по російській енергетичній інфраструктурі, а Росія потерпає від дефіциту дизельного палива — настільки сильно, що була змушена заборонити експорт нафтопродуктів і тепер сама імпортує дизель. Нестача нафтопереробних потужностей та сховищ змушує РФ нарощувати експорт сирої нафти. Проте кінцевим підсумком відновлення війни в Ірані та ескалації російсько-української війни, ймовірно, стане чергове зростання цін на заправках, що вдарить по популярності Республіканської партії напередодні проміжних виборів у США.

• Саудівська Аравія завдала нових авіаударів по хуситах в Ірані, що створює новий ризик перекриття Баб-ель-Мандебської протоки у Червоному морі. Це означає, що з початком нової хвилі ударів Трампа по Ірану світ, ймовірно, зіткнеться із закриттям або перебоями в роботі чотирьох великих морів чи водних шляхів — Ормузької протоки, Баб-ель-Мандебської протоки, Азовського та Чорного морів. Це абсолютно безпрецедентна ситуація.

• Іранські війни прискорять прагнення країн Перської затоки диверсифікувати експортні маршрути в обхід Ормузької протоки, що теоретично зменшить довгостроковий важіль впливу Ірану на світові ринки — силу його новознайденого стримування. Це, можливо, змушує Іран наполегливіше вимагати кращої та довготривалішої угоди вже зараз — жорстко вести переговори та бути готовим швидко повернутися до конфлікту. Зараз Іран має козирі на руках, але через рік чи більше їх може не залишитися.

• Іран вважає контроль над протокою питанням виживання; запровадження збору за прохід (мита) потенційно може стати для нього економічним порятунком, тоді як обіцянки пом’якшення санкцій та інвестицій у меморандумі про взаєморозуміння виглядають радше декларативними. Після того як Рубіо та інші раніше заявляли, що стягнення мита в протоці є незаконним згідно з міжнародним правом, Трамп зробив Ірану подарунок, запропонувавши американський збір у розмірі 20%. На цьому тлі іранська пропозиція щодо 1% збору тепер виглядає цілком поміркованою.

• Зрештою, країни Перської затоки, ймовірно, погодилися б на те, щоб іранський режим стягував плату, якби це повернуло безпечне судноплавство через протоку. Нинішній підхід США, схоже, робить протоку менш безпечною, а варто пам’ятати, що до атак США та Ізраїлю на Іран наприкінці березня протока була відкритою, безпечною та вільною для навігації.

• Можна стверджувати, що найкращим козирем Ірану стала його здатність робити Перську затоку небезпечною за допомогою ударів безпілотників та ракет по численних і легкодоступних цілях у сусідніх арабських країнах. Проте чи можна нейтралізувати цей козир, якщо країни Затоки інвестують значні кошти в протиракетну та протидронову оборону? Досвід Ізраїлю та України у війні з Росією показує, що стовідсотково ефективної системи ППО та ПРО проти дронів чи ракет створити практично неможливо. Зазвичай це війна технологічного суперництва, де атака та оборона отримують лише тимчасову перевагу, поки інша сторона не наздожене. Ірану достатньо влучити лише кілька разів зі ста по критично важливих об’єктах, щоб мати потужний стримувальний ефект для країн Перської затоки та, можливо, світових ринків. Це вказує на те, що Іран ще довго зберігатиме свій стримувальний потенціал завдяки загрозі ударів по країнах Затоки.

• Угода про припинення вогню між США та Іраном була хиткою — вона була лише рамковою основою для подальших переговорів і не містила вирішення головних питань, як-от ядерна програма, проксі, ракети та безпілотники. Угода була слабкою за змістом, а переговори вели вкрай недосвідчені переговірники — Кушнер, Віткофф та інші, які мають неоднозначні результати своїх миротворчих зусиль в інших регіонах, зокрема щодо Росії та України, Гази та Лівану. Проте історія переговорів з Іраном доводить, що диявол завжди криється в деталях, а іранці є надзвичайно досвідченими дипломатами.

• Адміністрація Трампа, схоже, мало цінує експертність, не спромігшись у цьому конфлікті з Іраном залучити величезний масив знань та розуміння Ірану, який накопичений у США. Трамп діє більше під впливом власної інтуїції, що може призвести до катастрофічних провалів через базове нерозуміння ключових проблем та свого супротивника.

• Ізраїль був незадоволений угодою про припинення вогню між США та Іраном, оскільки вважав її винагородою та навіть зміцненням Тегерана без вирішення жодної з фундаментальних проблем. Ізраїль у цьому питанні, ймовірно, мав рацію. Крім того, Нетаньягу знає, що угода між США та Іраном є непопулярною в Ізраїлі і, швидше за все, підірве його шанси на виборах в Ізраїлі у жовтні. Цілком імовірно, що Ізраїль працював над зривом цієї угоди, і саме це ми спостерігали через продовження ізраїльського втручання в Лівані.

Аналізуючи вищезазначене, складається враження, що на Трампа знову вплинуло ізраїльське лобі (дані ізраїльської розвідки про те, що Іран нібито планував замах на Трампа, ймовірно, зіграли вирішальну роль у зміні його позиції), а також внутрішня критика угоди про припинення вогню. Водночас стійкість світових ринків, можливо, додала Трампу впевненості, що США та глобальна економіка зможуть перестояти Іран у битві за контроль над протокою.

Трамп, мабуть, вважає, що ще одна остання спроба здатна підштовхнути іранський режим до краху. Проте цього разу для світових ринків усе може виявитися значно складнішим, оскільки чотири головні судноплавні маршрути наразі перебувають під загрозою, а в цю третю іранську війну ми заходимо з низьким рівнем світових запасів енергоносіїв.

Тим часом немає жодних ознак того, що іранський режим суттєво послаблений чи готовий швидко підкоритися тиску США. Тегеран досі вважає, що зможе перечекати Трампа, особливо з наближенням проміжних виборів у США. Ще одна 60-денна війна навряд чи змінить перспективи для Трампа, хоча шкода для світової економіки знову буде значною — більше інфляції, менше зростання.

Передрук з блогу автора @tashecon. Оригінал публікації можна переглянути тут.