ЧОМУ РАКЕТИ-ПЕРЕХОПЛЮВАЧІ «ПАТРІОТ» ТАКІ ВАЖЛИВІ ДЛЯ УКРАЇНИ?
Україні дуже потрібні американські ракети-перехоплювачі PAC-3 для систем «Патріот», оскільки Росія щомісяця запускає по українських містах від 20 до 40 балістичних ракет. PAC-3 — це єдина зброя в українському арсеналі, здатна збивати такі цілі до моменту влучання.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Найпоширеніша російська балістична ракета «Іскандер-М» несе боєголовку вагою в пів тонни. Вона здатна вщент зруйнувати від чверті до половини стандартного українського багатоквартирного будинку, поховавши під завалами людей всередині.
За інформацією Повітряних сил ЗСУ, у червні 2026 року в Україні виник критичний дефіцит ракет-перехоплювачів PAC-3, а до 1 липня їхні запаси вичерпалися повністю. Це дозволило російському командуванню безкарно атакувати балістикою об’єкти на території України.
СБС уразили ще 28 суден тіньового флоту РФ в Азовському морі
Під час двох останніх масованих ударів (1-2 та 5-6 липня) Росія випустила 24 та 23 балістичні ракети відповідно. Жодну з них не вдалося збити — усі влучили в цілі. Тими ж ночами ворог застосував високошвидкісні крилаті ракети «Циркон», протидіяти яким українська ППО без комплексів «Патріот» PAC-3 не спроможна. Із 4 та 6 запущених «Цирконів» жоден не був перехоплений.
Коли Україна мала достатню кількість ракет PAC-3, підрозділи протиповітряної оборони стабільно збивали щонайменше половину, а іноді й понад дві третини ворожих балістичних ракет.
У лютому 2025 року США припинили більшість видів військової підтримки України, зокрема, постачання PAC-3. На той час зовнішньополітичний курс Вашингтона був спрямований на те, щоб через припинення допомоги змусити Україну капітулювати, дозволивши Росії здобути перемогу на полі бою. У такий спосіб США намагалися покращити відносини з Кремлем для спільної протидії Китаю.
Згодом США дозволили передати Україні мізерну кількість ракет PAC-3, але за суворих умов: союзники мали оплатити їх авансом із 10-відсотковою націнкою, а Пентагон мав офіційно підтвердити, що його власні поточні та майбутні запаси є достатніми. Проте після американо-ізраїльського удару по Ірану та спалаху війни між цими державами у Пентагоні заявили, що американська армія сама відчуває брак PAC-3. Відтак усе майбутнє виробництво цих ракет у США було зарезервоване під власні потреби американських збройних сил.
Наближення абсолютного дефіциту ракет PAC-3 в Україні прогнозували ще на початку 2026 року, а у квітні цього сценарію вже відкрито очікували по обидва боки Атлантики. До кінця травня Україна вистріляла останні перехоплювачі, а нових надходжень у ланцюгу постачання не було. Росія ж продовжувала щоденні балістичні атаки.
Саме нездатність України збивати російську балістику призвела до того, що червень 2026 року став одним із найкривавіших місяців для цивільного населення за весь час війни. Внаслідок ударів «Іскандерами» та інших атак загинули 265 мирних жителів, ще 1 816 дістали поранення (за попередніми даними УВКПЛ/ООН). Ці рекордні показники зумовлені посиленням дальніх обстрілів українських міст.
ЧОМУ ПРОБЛЕМУ ДЕФІЦИТУ РАКЕТ PAC-3 НЕ ВИРІШИЛИ РАНІШЕ?
Протягом більшої частини 2025 року та першої половини 2026 року офіційна позиція Білого дому полягала в тому, що Україні не потрібні великі запаси PAC-3, оскільки Київ та Москва нібито перебувають за крок від підписання мирної угоди, яка припинить бойові дії.
Справжня ж проблема — суто виробнича. Виробник PAC-3, корпорація «Локхід Мартін», збирає ці ракети на єдиному заводі в Арканзасі. За даними з відкритих джерел, потужність підприємства становить лише 500–600 ракет на рік. Водночас Росія, за оцінками розвідки ЗСУ, щороку виробляє вдвічі більше балістичних ракет усіх типів.
Згідно з американською військовою доктриною, для гарантованого знищення однієї балістичної цілі необхідно випустити дві протиракети Patriot PAC-3. Тобто, навіть якби адміністрація Дональда Трампа погодилася віддавати Україні абсолютно всі ракети, які сходять із конвеєра «Локхід Мартін», цього обсягу вистачило б для збиття лише кожної четвертої російської ракети, випущеної по українських будинках та підприємствах.
Щоб змінити цей баланс, українці пішли на ризиковані кроки: вони навчилися випускати лише по одній ракеті PAC-3 на одну російську балістичну ціль (і все одно досягали високої ефективності), а також визначили пріоритетними цілями для своїх далекобійних дронів російські заводи, що виробляють компоненти для балістики.
Проте головний завод фінального збирання ракет розташований глибоко в тилу РФ — у Воткінську (Удмуртія), куди можуть долетіти лише безпілотники з невеликою бойовою частиною. Більшість складних мікросхем та вузлів для «Іскандерів-М» виготовляють у Московській області, яка прикрита найпотужнішою системою ППО в Росії. Волгоградський завод виробляє наземне обладнання та пускові установки. Українські дрони неодноразово атакували всі три об’єкти, проте суттєвих руйнувань вдалося завдати лише підприємству у Волгограді.
Українська влада на чолі з президентом Володимиром Зеленським наголошувала: якби союзники надали Києву високотехнологічну далекобійну зброю, першочерговою ціллю стало б саме російське ракетобудування. Зеленський неодноразово просив про передачу німецьких крилатих ракет Taurus та американських Tomahawk. Німеччина відмовила через малі власні запаси та страх спровокувати Москву. США також відхилили запит, оскільки Пентагон тримає «Томагавки» на випадок війни з Іраном і побоюється, що такий крок розцінять як безпосередній вступ Вашингтона у війну на боці України.
Хоча європейські країни підтримують Україну стабільніше, вони самі критично залежать від американських систем ППО та ракет PAC-3 для захисту власного неба. Масштабне порушення повітряного простору НАТО російськими БпЛА у вересні 2025 року (переважно над Польщею) показало, що протиповітряна оборона Альянсу дезорганізована і не здатна перехопити навіть поодинокі легкі дрони.
Кожна ракета PAC-3, передана Україні з Європи, — це не просто фінансові втрати для європейських платників податків (які переплачують американцям 10% націнки), а й величезний політичний ризик для тамтешніх урядів. Опозиція на наступних виборах неодмінно звинуватить їх у тому, що вони поставили безпеку українців вище за захист власних громадян.
ТОЖ УКРАЇНУ ПРОСТО ЗАЛИШИЛИ НА МИЛОСЕРДЯ РОСІЙСЬКОЇ БАЛІСТИКИ?
Згідно з останніми заявами Білого дому, це не так. Зараз США намагаються допомогти Україні в рамках своєї нової стратегії: переконати Владіміра Путіна, що його атаки не призведуть до поразки Києва, і таким чином змусити його припинити війну.
Під час зустрічі із Зеленським в Анкарі 8 липня Дональд Трамп фактично розвернув політику Білого дому на 180 градусів. Якщо попередні півтора року Вашингтон звинувачував Київ у затягуванні війни, то тепер Трамп публічно похвалив український народ за стійкість та інноваційність. Американський лідер оголосив, що США дозволять Україні виробляти ракети до ЗРК «Патріот» за ліцензією, щойно американська сторона «покаже, як це робиться».
Віцепрем’єр-міністр та міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш у коментарі агентству PAP зазначив, що вже обговорив європейське виробництво ракет для «Патріотів» із головою Пентагону Пітом Гегсетом. Польща підписала угоду зі США, Німеччиною, Нідерландами та Швецією про створення в Європі сервісного центру для обслуговування ракет PAC-3. За його словами, саме Варшава буде куратором передачі технологій виробництва та ремонту Україні, яка працюватиме в кооперації з європейським пулом оборонних підприємств.
На запитання журналістов про те, коли перші ліцензійні ракети PAC-3 зійдуть з європейських конвеєрів, Косіняк-Камиш відповів, що розгортання процесів триватиме кілька тижнів: «Це непросте завдання, враховуючи, що навіть штатного виробництва у США не вистачає для покриття власних потреб. Тому діяти треба максимально швидко. Ми налаштовані рішуче, і Польща готова негайно розпочати обслуговування та подальші операції».
НАСКІЛЬКИ РЕАЛІСТИЧНІ ТЕРМІНИ І КОЛИ УКРАЇНА ОТРИМАЄ ЛІЦЕНЗІЙНІ PAC-3?
Головною рисою публічної дипломатії адміністрації Трампа є гучні заяви про «мегаугоди», які начебто мають миттєво вирішити застарілі геополітичні кризи. Проте згодом зазвичай з’ясовується, що сторони так і не дійшли згоди через суттєві суперечності.
Позиція Білого дому щодо мирних переговорів — найяскравіший тому приклад. Перед інавгурацією Трамп обіцяв зупинити війну «за 24 години». За наступні 18 місяців представники його адміністрації понад 50 разів заявляли, що мирна угода «вже близько», «майже готова» або «фактично узгоджена». На практиці ж єдиною поступкою став сам факт згоди Києва на прямі переговори з росіянами, тоді як Москва не відступила від жодної своєї вимоги.
Ба більше, під час спільного брифінгу із Зеленським Трамп проговорився, що виробник PAC-3, компанія «Локхід Мартін», насправді ще не дала згоди на передачу технологій Україні (хоча сам президент США впевнений, що «це не стане проблемою»).
На сьогодні єдиною країною у світі, яка випускає PAC-3 за американською ліцензією, є Японія. Коли на початку 2000-х років Токіо ухвалив політичне рішення розгорнути власне виробництво у відповідь на ракетну загрозу з боку КНДР, японському конгломерату «Міцубісі» знадобилося два роки лише на зведення заводу (з 2006 по 2008 рік), перш ніж відбувся перший випробувальний пуск.
А обсяги японського виробництва мізерні — близько 30 ракет на рік, їхній експорт суворо заборонений. За законами США про національну безпеку, «Міцубісі» зобов’язана купувати ключові компоненти виключно в Америці, а встановлювати їх на ракети мають право лише американські інженери «Локхід Мартін», які постійно базуються в Японії.
Якщо такі ж жорсткі правила Вашингтон застосує до європейської та української ініціативи, американським інженерам доведеться жити й працювати безпосередньо в Україні в умовах повномасштабної війни. А за заявами Кремля, вони автоматично стануть «законними цілями» для російських ракетних та бомбових ударів.
ЧИ ОЗНАЧАЄ ЦЕ, ЩО УКРАЇНСЬКЕ НЕБО БУДЕ БЕЗЗАХИСНИМ ДО 2030-Х РОКІВ?
Як і в більшості інших оборонних кейсів, зусилля уряду з вибивання зброї в союзників — це лише частина загальної картини.
Щодо ракетобудування, Україна увійшла у війну з потужною промисловою базою. Досвід світового рівня у створенні ракетних двигунів та корпусів зберігся ще з радянських часів. До того ж українські підприємства роками виготовляли вузли для цивільних космічних ракет на замовлення західних гігантів, як-от Boeing, Northrop Grumman та проєкту Vega. Вітчизняні технології систем наведення також були на високому рівні: українські оборонні компанії серійно виробляли радари, головки самонаведення та навігаційні системи, які цілком можна інтегрувати у власну протиракету, аналогічну до PAC-3.
На початку 2026 року керівництво української аерокосмічної компанії Fire Point (яка стала відомою завдяки масовому виробництву дешевих і ефективних далекобійних дронів) оголосило про старт розробки власної ракети-перехоплювача під назвою «Фрея» (Freya), створеної спеціально для полювання за російською балістикою.
За задумом інженерів Fire Point, на «Фреї» будуть встановлювати українські двигуни та випробувані в боях композитні матеріали. Проте систему керування польотом збудують на базі автономного штучного інтелекту від Fire Point у поєднанні з передовою технологією головки самонаведення від одного із західних партнерів.
У червні українські профільні медіа повідомили, що Fire Point розпочала переговори про співпрацю з німецьким оборонним гігантом Hensoldt, який спеціалізується на радіолокаційних системах. Згодом компанії підписали меморандум, за яким німці інтегрують у комплекс «Фрея» свій високоефективний радар TRML-4D — сенсор преміумкласу, створений саме для виявлення та супроводження балістичних цілей. Також повідомлялося, що до консорціуму розробників «Фреї» може долучитися ще один великий німецький виробник — компанія Diehl.
У Fire Point заявляють, що повністю готові до збирання та випробувань перших дослідних зразків. Співзасновник та головний конструктор компанії Денис Штілерман наприкінці червня підтвердив, що перші ракети «Freya» будуть готові до тестових пусків до кінця 2026 року. Якщо випробувальний пуск пройде успішно, розгортання серійного конвеєра очікується в першій половині 2027 року.
