Коли в серпні 2025 року я написав для Kyiv Post статтю «Троянський кінь у Балтійському регіоні: як нападатиме Росія», то стверджував, що наступний крок Росії проти держав Балтії навряд чи почнеться з перетину кордону танками.Логіка була простою: найефективнішою стратегією для Москви було б дестабілізувати ситуацію зсередини, скористатися місцевими вразливостями, задіяти підставних виконавців і змусити уряди країн НАТО сперечатися про те, чи взагалі мав місце напад.
Минуло менше року — і цей сценарій уже перестав бути суто теоретичним.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Наприкінці червня 2026 року латвійська розвідка повідомила про ознаки того, що Росія може готувати військові провокації проти держав Балтії або Польщі. Високопоставлене джерело в одній з інших країн НАТО повідомило про аналогічні розвідувальні дані. Згодом прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск попередив, що безпекова ситуація в регіоні залишається вкрай нестабільною, а найближчими тижнями й місяцями можна очікувати різних форм ескалації.
Генштаб оприлюднив подробиці нічної атаки на два НПЗ у РФ, нафтові термінали та десяток суден
Польські спецслужби також попередили, що російські служби намагаються використати напруженість у відносинах між поляками й українцями. Крім того, вони виявляють інтерес до військових об’єктів, критичної інфраструктури, гуманітарних організацій та інших місць, пов’язаних із підтримкою України.
Важливість цих попереджень не обмежується їхньою терміновістю. Вони вказують на модель протистояння, яка принципово відрізняється від сценарію повномасштабного вторгнення, навколо якого й досі значною мірою вибудовується оборонна політика Європи.
Річ не лише в тому, чи наважиться Росія вторгнутися до країни НАТО.
Набагато важливіше інше: чи здатна Росія спровокувати кризу на території держав — членів НАТО, яку буде складно одразу однозначно оцінити. Це дало б змогу розколоти політичне керівництво Альянсу, затягнути ухвалення рішень і поставити під сумнів дієвість механізму колективної оборони.
Питання не в тому, коли Росія вторгнеться
Європейська дискусія й досі значною мірою зосереджена на часових рамках. Чи буде Росія готова напасти на НАТО через два, п’ять чи вісім років?
Втім, саме таке формулювання питання може бути хибним.
Щоб кинути виклик НАТО, Росії не обов’язково розпочинати повномасштабне вторгнення. Їй достатньо знайти межу, нижче якої Альянс ще вагається із відповіддю, а вище якої починають поширюватися страх, дестабілізація та політичний розкол.
Обмежений інцидент із використанням дронів або ракет, диверсія проти енергетичної чи транспортної інфраструктури, збройна провокація на морі, скоординована кібератака, навмисно спровокований прикордонний інцидент або насильство, замасковане під локальні заворушення, — усе це може слугувати одній стратегічній меті.
Нею не обов’язково має бути захоплення території.
Мета може полягати в тому, щоб перевірити політичну стійкість НАТО.
Чи зможуть уряди дійти згоди щодо того, хто стоїть за нападом? Чи погодяться вони, що в цій ситуації слід застосувати статтю 5? Чи підтримають Сполучені Штати негайну відповідь? Чи наважаться європейські уряди діяти до того, як слідчі встановлять повний ланцюг доказів? Чи зможе Росія посіяти розбіжності між тими, хто закликатиме до стриманості, і тими, хто вимагатиме відповіді?
Саме тому так важливо, які слова ми використовуємо. Термін «гібридна війна» став настільки широким, що іноді більше приховує, ніж пояснює. Диверсія залишається диверсією. Шпигунство — шпигунством. Збройна провокація — збройною провокацією.Атака, організована державою через підставних виконавців, не стає менш небезпечною лише тому, що її здійснюють люди без військової форми.
Захід має називати речі своїми іменами.
Вразливість Балтії — не лише військова, а й суспільна
Естонія, Латвія та Литва належать до найбільш відданих членів НАТО. Вони значно збільшили оборонні витрати, модернізували свої збройні сили, а також набагато краще усвідомлюють російську загрозу, ніж десять років тому.
Втім, навіть високий рівень військової готовності не усуває суспільних вразливостей.
В Естонії та Латвії проживають численні російськомовні громади, тоді як Литва стикається з дещо іншими, але не менш складними викликами — інформаційним впливом, історичними наративами та транскордонним тиском.
Говорити про це потрібно виважено. Російськомовних громадян і жителів у жодному разі не можна колективно розглядати як загрозу безпеці. Переважна більшість із них не є агентами Москви.
Але російським спецслужбам не потрібна більшість. Їм потрібні мережі, доступ до потрібних людей, наявні суспільні конфлікти, гроші, залякування, кримінальні посередники та відносно невелика кількість людей, готових виконувати конкретні завдання.
Російські спецслужби неодноразово демонстрували, що віддають перевагу вербуванню одноразових виконавців — злочинців, фінансово вразливих людей, екстремістів та інших посередників, з якими можна зв’язатися через зашифровані месенджери й заплатити їм за стеження, вандалізм, підпали або диверсії.
Стратегічна небезпека полягає в поєднанні таких мереж із реальними суспільними проблемами та політичною напруженістю.
Протест може бути справжнім і водночас використовуватися у чужих інтересах. Локальний конфлікт може виникнути з реальних причин, але його все одно можна штучно роздмухати. Злочин може бути скоєний приватними особами, але водночас керований державою.
Саме в цій «сірій зоні» демократичні держави часто втрачають дорогоцінний час.
Від стійкості — до спротиву
Протягом багатьох років європейська політика безпеки була зосереджена на зміцненні стійкості. Ця концепція й досі залишається важливою, але її вже недостатньо.
Стійкість означає здатність витримати кризу й швидко відновитися після неї. Спротив — це здатність не дозволити противнику використати таку кризу для встановлення політичного контролю, паралічу державних інституцій або здобуття стратегічної переваги. Саме тому державам Балтії та іншим країнам східного флангу НАТО потрібно переходити від моделі, що ґрунтується переважно на стійкості, до активного суспільного спротиву.
Це означає, що органи місцевої влади, поліція, рятувальні служби, прикордонники, збройні сили, розвідувальні органи та оператори критичної інфраструктури мають бути готовими діяти спільно вже з перших хвилин навмисно спровокованої неоднозначної кризи.
Перші години є вирішальними. Блокування логістичного вузла не можна розглядати лише як порушення громадського порядку, якщо воно одночасно перешкоджає військовій мобільності. Пожежу на енергетичному об’єкті не можна вважати лише виробничою аварією, якщо вона є частиною скоординованої кампанії. Протест на прикордонному переході не можна пояснювати виключно внутрішньополітичними причинами, якщо іноземні спецслужби фінансують його організаторів або маніпулюють комунікаціями. Пошкодження кабелю, вторгнення дрона, кібератака та вуличні заворушення можуть здаватися не пов’язаними між собою, якщо кожен із цих інцидентів розглядати окремо. Але разом вони можуть бути частиною єдиної операції.
Головною слабкістю європейської системи готовності досі залишається її фрагментованість.
Інформація й надалі залишається розпорошеною між різними установами. Повноваження розмежовані. Цивільні та військові структури не завжди достатньо швидко формують спільне бачення ситуації. Транскордонна взаємодія часто залежить від особистих контактів, а не від постійних механізмів оперативної координації.
Саме ці слабкі місця Росія ретельно вивчає.
Першим ударом може стати управлінський хаос
Найнебезпечніша російська операція проти Балтійського регіону на початковому етапі може зовсім не нагадувати війну. Вона радше виглядатиме як хаос.
Майже одночасно можуть статися кілька подій: збій у роботі транспорту, підозріла аварія на об’єкті критичної інфраструктури, активність дронів, кібервтручання, насильницький протест, морський інцидент та інформаційна кампанія, яка покладатиме відповідальність за нестабільність на уряд.
Кожен із цих інцидентів матиме своє, на перший погляд, окреме пояснення. Разом же вони можуть паралізувати процес ухвалення рішень.
Саме тут стає актуальною проблема «троянського коня», про яку йшлося раніше. Загроза полягає не в тому, що російськомовні громади масово повстануть проти власних держав. Такий сценарій є водночас малоймовірним і політично небезпечним.
Реальний ризик значно вужчий, а тому й набагато правдоподібніший: невеликі групи завербованих або керованих осіб, які діють у середовищі реальної невизначеності.
Їхнє завдання — створити враження стихійного безладу, тоді як зовнішні інформаційні операції посилюватимуть кризу, а російська пропаганда представлятиме Москву як захисницю стабільності або нібито утискуваних російськомовних.
Її мета — не обов’язково здобути військову перемогу. Насамперед ідеться про створення політичної ситуації, за якої НАТО не знатиме, як реагувати.
НАТО має підготуватися до цього випробування заздалегідь
Останні попередження розвідки не варто сприймати як прогноз традиційного військового вторгнення. Радше вони є застереженням про можливу перевірку.
Росія може намагатися з’ясувати, наскільки далеко вона здатна зайти, перш ніж НАТО відреагує як єдиний Альянс. Таке випробування може відбутися в Балтійському морі, на прикордонному переході, навколо об’єктів критичної інфраструктури, із застосуванням безпілотних систем або всередині міста.
Реакція не може починатися лише після того, як інцидент буде юридично кваліфіковано.
Державам Балтії, Польщі, Фінляндії та країнам Північної Європи потрібні постійні механізми спільного моніторингу оперативної обстановки та швидкої координації дій під час транскордонних криз. Сумісність цивільних служб безпеки слід розглядати так само серйозно, як і сумісність збройних сил.
Європі також необхідно переглянути штучне розмежування між миром і війною. Росія вже багато років діє саме в цій сірій зоні. Водночас західні інституції й далі організовують свою роботу так, ніби ця межа є чіткою.
Насправді це не так.
Урок України полягає не лише в тому, що до попереджень потрібно ставитися серйозно. Він також у тому, що держава, яка обороняється, має зрозуміти характер протистояння ще до того, як агресор сам визначить поле бою.
У серпні 2025 року я писав, що противник може вже діяти всередині оперативного середовища задовго до того, як пролунає перший постріл у звичайній війні.
Попередження літа 2026 року роблять цей висновок ще більш нагальним.
Не чекайте, поки російські танки підійдуть до кордону, щоб визнати: напад уже почався. На той момент справжня операція може тривати вже кілька днів.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
Погляди, висловлені в цій авторській статті, належать автору й не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.
