22 січня ми згадували про дві важливі події в новітній історії України: про 106-ту річницю проголошення в Києві незалежності України тодішнім парламентом країни – Центральною Радою – та про 105-ту річницю видання Акту Злуки, яким було проголошено про об'єднання УНР і ЗУНР.
Хоча перша з цих дат і відзначається українцями, на жаль, вона досі не визнана на офіційному рівні, як це належить зробити з огляду на її значення, особливо на тлі триваючої війни з Росією, яка намагається знищити українську державність та ідентичність, а також абсурдних заяв Путіна про те, що українська держава утвориласz лише внаслідок помилкової національної політики Леніна.
Безперечно, 22 січня 1918 року залишається ключовою датою на шляху становлення сучасної незалежної української держави. Тому саме вона насправді має бути визначена датою проголошення Незалежності України.
У 1918-20 роках українці мужньо боролися за свою незалежність проти російських «білих» та «червоних» і врешті зазнали поразки від більшовиків та їхньої Червоної армії. Через це більша частина України перебувала під радянською владою протягом наступних 70 років.
Хоча Україна номінально була окремою радянською республікою, яка начебто «добровільно» стала частиною «радянської» (читай такої, в якій домінувала Росія) комуністичної федерації під назвою СРСР, по суті вона залишалася російською колонією.
За часів Радянського Союзу проголошення незалежності України в 1918 році та її визнання в лютому того ж року Центральними державами – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, а наступного місяця навіть Радянською Росією, навмисно замовчувалось. Але українська діаспора за кордоном саме 22 січня щороку відзначала День Незалежності України.
Після того, як Радянський Союз розпався, з різних – здебільшого політичних – причин значення 22 січня 1918 року навмисно применшувалось комуністичною більшістю в українському парламенті. Коли 24 серпня 1991 року комуністи змушені були погодитись на проголошення незалежності України, вони все ж таки не забажали визнати те, що Україна насправді відновлювала незалежність, проголошену її демократичним, некомуністичним парламентом ще у 1918 році.
Замість того, аби наголошувати на спадкоємності УНР-ЗУНР та сучасної незалежної України та відновленні незалежності, депутати-комуністи прагнули створити хибне уявлення, нібито це вони вперше створили незалежну Українську державу.
Тому вже понад 30 років День Незалежності України відзначається 24 серпня.
Важливість того, що сталося 22 січня 1918 року, применшувалась, увага українців зосереджувалась на тому, що сталося рівно через рік, 22 січня 1919 року, коли представники двох незалежних українських республік проголосили злуку центральної та західної України в той час, коли вони чинили запеклий спротив росіянам на сході та полякам на заході.
Звичайно, це теж важлива історична дата. Але гучні святкування «Дня Соборності» за президентства таких різних політиків, як Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович і Порошенко сприяли тому, що значення проголошення незалежності на початку 1918 року применшувалось у свідомості українців.
Навіть у 2018 році, коли відзначалося сторіччя проголошення незалежності України, тодішній «патріотично налаштований» президент Петро Порошенко не спромігся належним чином висвітлити значення події, яка відбулася сто років перед тим.
Цього року президент Зеленський знову не акцентував увагу на тому, що незалежність України була проголошена на початку 1918 року, а спроба об’єднати західну та центральну Україну в одній суверенній державі логічно відбулася роком пізніше.
Більше того, Світовий конгрес українців (СКУ), схоже, також відмовився від утвердження важливості першого проголошення незалежності. У своєму прес-релізі від 22 січня 2024 року його речники повторюють офіційний наратив Києва про День Соборності України - річницю того, що відбулося в 1919 році.
Невже лідери СКУ забули, що 22 серпня 1992 року очільник українського уряду в екзилі (який представляв спадщину 1918 року) Микола Плав’юк офіційно передав свої повноваження та символічні атрибути держави президентові пострадянської незалежної України Леоніду Кравчуку, підкресливши, що вона є законною правонаступницею УНР.
Така «забудькуватість», а по суті безвідповідальна поступка силам, які прагнули й досі прагнуть переглянути й викривити сучасну історію України, є неприпустимою помилкою, яку необхідно нарешті виправити.
Війна Росії проти України, підкріплена абсурдними імперіалістичними аргументами, взятими на озброєння Путіним і його шовіністичними ідеологами й пропагандистами, про те, що українці начебто не є окремою нацією і тому не мають права на самовизначення, державність, власну мову, культуру та історію, як і права возз'єднатися з рештою Європи, має спонукати нас переглянути бачення сучасної історії України її керівництвом.
Звільнення від смертельних імперіалістських обіймів Росії вимагає від нас рішучості в очищенні України від російських історичних і культурних наративів, які нав’язувалися нам століттями та перешкоджали нормальному становленню української національної ідентичності, а також належному розумінню її у світі.
У 1918 році українці обрали незалежність і демократію, тобто західний шлях розвитку. Росіяни тоді обрали тоталітарний більшовизм і агресивний антидемократичний комунізм. Для українців визнання цього має стати потужним джерелом натхнення та впевненості у власних силах.
Студенти та курсанти, які вийшли захищати щойно проголошену свободу України від російських більшовицьких загарбників і як герої загинули під Крутами 29 січня 1918 року, очевидно, добре усвідомлювали важливість того, що було проголошено в Києві демократичним парламентом України тижнем раніше.
Підсумовуючи все сказане і аж ніяк не применшуючи значення 24 серпня 1991 року в історії України, хочу наголосити, що 22 січня ми також маємо відзначати як державне свято – як день, коли народилася сучасна незалежна Україна, а роком пізніше намагалась утвердитись як об'єднана демократична європейська держава.
Ця стаття заснована на попередній версії 2023 року, яку можна прочитати тут.
Коментарі (0)