Напередодні зустрічі Трампа і Путіна в Алясці 15 серпня можна задатися питанням, що про Україну думає американський президент. Але ще цікавіше було б дізнатися, наскільки добре технічні експерти адміністрації США, які готують ці зустрічі та інформацію, необхідну для прийняття важливих політичних рішень, розуміють складну ситуацію в Україні.
Kyiv Post поспілкувався з Наталією Хижняк, викладачкою мовних програм, пов’язаних з Пентагоном, і колишньою кореспонденткою BBC News у Вашингтоні, де вона проживає вже 18 років і постійно сприяє зустрічам між українськими та американськими політиками.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Чи може брак знань про новітню історію України негативно вплинути на політичні рішення США?
Більшість американців не усвідомлюють, наскільки велику роль відіграв 1991 рік і скільки українців проголосували за незалежність. Так само вони не знають, що українці історично віддавали перевагу децентралізованій політичній системі — на відміну від росіян — і що вони протистояли радянській владі навіть у часи СРСР.
Після майже десятирічної перерви урядовці США з’явилися на економічному форумі Росії
Адміністрація Трампа також не намагалася розібратися в цих питаннях. Спецпредставник президента США в Україні неправильно виклав те, що відбулося на початку війни, і таким чином фактично погодився з російською інтерпретацією кризи.
Лише вузьке коло фахівців, які займаються українською тематикою (у колишньому Інституті миру, Atlantic Council, Freedom House, NED), знають про радянську та імперську спадщину. На жаль, роль цих інституцій зменшується. Багато з них закрив DOGE Ілона Маска.
Чи достатньо у Вашингтоні експертизи щодо сучасного політичного ландшафту України?
Ні, але ситуація покращується. Коли росіяни вторглися у 2014 році, дуже мало американців — навіть серед посадовців — мали достатнє уявлення про країну.
Ситуація покращується завдяки зусиллям НУО, таких як Фонд США-Україна, аналітичних центрів, таких як Атлантична рада, та активній роботі посольства України тут, у Вашингтоні. Конгрес також надає значну підтримку на чолі з конгресвумен Марсі Каптур та керівництвом Групи підтримки України в Конгресі.
Ці ж прихильники України значно підвищили обізнаність осіб, що ухвалюють рішення, у питаннях державотворення. Водночас багато американців скаржаться, що Україна — «корумпована країна», і ставлять під сумнів доцільність допомоги. Це великий виклик, і робити треба ще більше.
Чи не надто покладаються у США на стереотипи часів Холодної війни, аналізуючи сучасну Україну?
Не думаю. Протягом останніх років війни Україна, завдяки лідерству президента Зеленського, стала дуже відомою. Багато американців, особливо військових, кажуть, що вони зачаровані мужністю України та її боротьбою за незалежність. У чомусь американці розуміють Україну навіть краще за європейців, враховуючи власну боротьбу за незалежність.
Більшість американців підозріло ставляться до Росії та її амбіцій. Тому вони інстинктивно підтримують Україну й звинувачують Росію у війні. На початку вторгнення будинки у Вашингтоні були завішані українськими прапорами. Під час Холодної війни експерти переважно ігнорували українські прагнення, за винятком таких постатей, як Збіґнєв Бжезінський та інших фахівців з українознавства.
Чимало американців вважають, що розпад СРСР був спричинений демократичними прагненнями його народів, зокрема й українців. У США вони, як правило, ігнорували питання національної ідентичності, яке сприяло розпаду СРСР.
Чи змінився тон або зміст обговорень політики США щодо України в міру затягування війни?
Контраст між підтримкою України президентом Байденом і впевненістю нинішньої адміністрації в угодах настільки шокуючий, що не віриться, що ми говоримо про одну й ту саму країну. Рішення формуються переважно як заходи національної безпеки. Що ще шокує — це майже нечутний голос демократів щодо України на тлі численних суперечливих заяв Трампа.
Мільярдер став політиком і очолив державу, не цінуючи роль демократичних інституцій. Це, на жаль, зробило Україну вразливою.
Якою мірою ухвалення рішень ґрунтується насамперед на міркуваннях національної безпеки США та геополітичних інтересах, а не на пріоритетах самої України?
Це поєднання обох підходів. Перш за все американці підтримують український народ — і суспільство загалом, і більшість членів Конгресу. Але мотивація різна: одні підтримують через страждання українців, інші — через прагнення України до демократії.
Водночас у частини американців є потужні ізоляціоністські настрої. Вони можуть співчувати, але вважають, що це «не наша справа». Дуже невелика меншість вірить у путінську пропаганду про війну. Чимало таких людей підтримують Трампа, але вони не становлять більшість.
Наскільки добре американський політикум розуміє мовне й етнічне розмаїття українських регіонів?
Дуже погано. Вони не знають, що Україна історично є багатонаціональним суспільством; захоплюючі факти про Харків і Львів, історію Донбасу та унікальність Одеси відомі лише тим, хто уважно стежить за Україною.
Коли я приїхала до Вашингтона 15 років тому і працювала кореспонденткою RFE/RL Україна, мені часто доводилося робити короткі брифінги британським колегам перед їхнім відрядженням до Києва.
У Вашингтоні Freedom House, US-Ukraine Foundation, US-Ukraine business council робили все можливе, щоб підвищити обізнаність про Україну. У 2017-му я почала працювати викладачкою української мови у програмі, пов’язаній із Пентагоном, де навчали військових радників, які згодом їхали до Міністерства оборони України. Це був момент, коли треба було пояснити ключові відмінності між Росією та Україною. Для багатьох Україна була «відкритою, але непрочитаною книгою». Згодом вони її полюбили.
Багато українців вільно володіють і українською, і російською. Але оскільки мало американців знають про історію та традиції України, зокрема роль козаків, вони не бачать різниці між Україною та Росією. Так само мало хто знає про значний внесок єврейської громади в розвиток України.
Які аспекти політичної культури України найчастіше недооцінюють американці, і що їм варто знати, щоб ухвалювати більш зважені політичні рішення?
Вони мають розуміти, наскільки Україна не сприйнятлива до авторитарного правління (приклад — події Майдану). Історичні, культурні та політичні відмінності між Україною та Росією. Вони недооцінюють, наскільки більшість українців, особливо молодь, підтримує демократію та західну інтеграцію.
