На п’ятому році війни між Росією та Україною настрої та поведінку її головних дійових осіб формують дві нові стійкі тенденції. Перша — всередині Росії. Серед первинної «Z-аудиторії» прихильників війни Путіна, в тому числі багатьох, хто фактично воював, тихо зростає незадоволення ходом війни та її перспективами.
Що робить це невдоволення таким показовим, так це його невизначеність. Мало хто формулює чітку альтернативу: чи то повністю зупинити війну, чи, навпаки, відмовитися від «стриманості» та посилити жорстокі удари по українських містах. Натомість переважає почуття, близьке до рядка зі знаменитої пісні Володимира Висоцького: «Ні, хлопці, все не так, все не так, хлопці».
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Авторитарні режими довго не живуть, коли думати так починають сотні тисяч озброєних чоловіків. Неминуче зросла тривога в бункері. Деякі видатні прихильники режиму, такі як провідний ідеолог «російського домінування на пострадянському просторі» Константін Затулін, тепер відкрито пропонують «відмовитися від деяких цілей спеціальної військової операції як явно недосяжних». Путін або свідомо допускає такі шкідливі заяви, або вже не здатний їм запобігти.
СБУ підтвердила ураження нафтобази «Усть-Лабінськ» у Краснодарському краї
На тлі цієї й без того напруженої ситуації стався шок, якого Кремль не очікував, — раптове виникнення оновленого військово-політичного альянсу: НАТО 2.0 (ще не офіційно оформленого, але де-факто діючого).
П’ятдесят довгих місяців героїчного опору російському вторгненню, величезні жертви українського народу, майстерність українських дипломатів і креативність розробників високотехнологічної зброї, що назавжди змінила сучасну війну, разом створили те, що можна назвати лише «українським дивом».
Колись безсильна «кандидатка на членство», яка благала про гарантії безпеки у надмірно опікунського заокеанського покровителя, українська Попелюшка тепер визнана в рамках НАТО 2.0 як гарант європейської – а тепер уже й не лише європейської – безпеки. Збройні сили України стали тією самою європейською армією, про яку стратеги Старого Світу мріяли десятиліттями, ніколи до кінця не довіряючи (як виявилося, цілком справедливо) гарантіям жодного американського президента.
Це армія, для якої мережа спільних із Україною підприємств, що швидко розширюється по всій Європі, розробляє зброю на основі її унікального бойового досвіду та інновацій. Союзники не просто розпродують старі запаси – вони створюють нове покоління сучасної зброї.
Конструктивна співпраця між Україною та її партнерами в НАТО 2.0 породила серед українців хвилю стратегічної впевненості.
Перспектива нової європейської архітектури безпеки з Україною та її збройними силами в центрі шокувала Кремль. Там починають усвідомлювати, що вже запізно «відмовлятися від деяких цілей спеціальної військової операції»: історія вже скасувала їх усі.
Дві хвилі, що рухаються назустріч одна одній – зростаюче відчуження російського суспільства та зростаюча стратегічна впевненість українців – створюють ідеальний шторм, як із підручника. Путін більше не може просто сидіти у бункері на Валдаї, слухаючи доповіді генерала Валерія Герасимова про чергове «захоплення» Куп’янська. Він мусить робити вибір, і хороших варіантів у нього не залишилося.
Міністерство оборони Росії вже опублікувало список цілей на території НАТО: 27 об’єктів оборонної промисловості, які або співпрацюють з Україною, або працюють на Україну. Останніми днями речники режиму на всіх пропагандистських каналах урочисто переконують один одного та свого головнокомандувача, що удар по цих об’єктах є абсолютно необхідним для «порятунку православної Вітчизни». Серед них є кілька справді серйозних військових експертів, таких як Дмитрій Тренін, колишній аналітик ГРУ і донедавна директор Московського центру Карнеґі. Саме він, як ніхто інший, мав би розуміти, з яким нетерпінням планувальники НАТО 2.0 чекають на перший удар по одному з об’єктів у цьому списку — наприклад, за цією адресою в Анкарі: бульвар Іхсан Доґрамачі, Технопарк ОДТЮ, зона SATGEB, № 160, де розташована фірма Tualcom.
Мешканці цього приємного бульвару в Анкарі, а також вулиці Віа дель’Артіджанато на околиці Венеції, вже отримали попередження у твіті від заступника голови Ради безпеки РФ Дмитрія Медведєва про нібито необхідність їхньої негайної евакуації.
Як ми зазначали, конструктивна співпраця між Україною та її партнерами в НАТО 2.0 породила серед українців хвилю стратегічної впевненості. Визнаючи безцінний внесок цих «400 українських спартанців» у захист Європи, союзники надають усі види військової підтримки, які тільки можуть, окрім прямої участі своїх регулярних бойових підрозділів. Лідери країн НАТО 2.0 розуміють необхідність цього кроку, але їхні виборці, які спостерігають за подіями з комфортних і заможних місць, таких як Віа дель’Артіджанато, ще не готові. Вони переважно підтримують Україну, але щодо відправки військ їм все ще бракує переконливих аргументів.
Колись ми називали Дональда Трампа батьком-засновником НАТО 2.0. Нехай його партнер, Владімір Путін, увінчає створення цієї надзвичайної організації, надавши європейським громадянам такий аргумент.
Hic Rhodus – ви самі склали список із 27 Родосів – hic salta. ( Тут Родос, тут і стрибай – ред.)
Погляди авторів статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
