Як історик Іван Крип’якевич перехитрив радянську цензуру та деколонізував історію Козаччини?

У червні 2026 року виповнюється 140 років від дня народження Івана Петровича Крип’якевича — одного з найвпливовіших українських істориків ХХ століття, академіка та найталановитішого учня Михайла Грушевського. У часи, коли українську історію намагалися або стерти, або підігнати під жорсткі імперські й радянські лекала, Крип’якевич заклав фундамент, який доводив: Україна завжди мала власну традицію державності, а Козаччина була повноцінним європейським геополітичним проєктом.

Сьогодні, коли Росія знову намагається фальсифікувати минуле, щоб виправдати агресію, інтелектуальна спадщина Крип’якевича стає потужною зброєю в інформаційній та культурній війні.

Як навчання у Михайла Грушевського та діяльність в НТШ визначили науковий шлях Івана Крип’якевича?

Іван Крип’якевич народився 25 червня 1886 року у Львові в родині священника. Його інтелектуальна доля визначилася під час навчання на філософському факультеті Львівського університету, де молодий студент зустрів Михайла Грушевського.

Більше по темі

Євген Клопотенко: "...борщ — це точно наша релігія, наша цінність, в яку ми повинні вірити та підтримувати"

Читайте цікаву біографію та останні новини про автора Євген Клопотенко. Дізнайтеся історію його життя тут.

Грушевський одразу помітив феноменальну працездатність юнака та його пристрасть до першоджерел. Крип’якевич став активним діячем Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) — фактично першої неофіційної української академії наук в умовах австро-угорського, а згодом польського панування.

На відміну від багатьох кабінетних учених, Крип’якевич прагнув зробити історію популярною. Він писав підручники для шкіл, створював захопливі нариси для журналів і вважав, що кожен українець має знати своє коріння не з примусу, а через щирий інтерес.

Три невідомі факти про життя та боротьбу Крип’якевича

Життя Крип’якевича в радянський період часто змальовують як історію успіху академіка, але за фасадом офіційного визнання ховалася глибока особиста драма та постійний тиск спецслужб.

1. Інтелектуальне підпілля: як писати правду без цензури

У міжвоєнний період, коли західноукраїнські землі перебували у складі Другої Речі Посполитої, а на Подніпров’ї тоталітарний радянський режим фізично винищував українську інтелігенцію, Крип’якевич розгорнув справжній інтелектуальний спротив. Він випрацював ефективну тактику «наукового партизанства», публікуючи свої найгостріші державницькі дослідження про Богдана Хмельницького й козацький устрій під десятками вигаданих імен (Іван Холмський, Тарас Чупринка, Микола Гнатишак тощо).

Свій підручник «Історія України» він видав напередодні великих геополітичних змін — у 1941 році — під псевдонімом Іван Холмський. Ця книга, написана живою й доступною мовою, швидко стала настільною для цілого покоління борців за незалежність, а згодом — важливим джерелом історичної правди для української діаспори та підпілля ОУН і УПА.

2. Радянське «перевиховання» через заслання

Коли у 1944 році радянська влада остаточно закріпилася у Львові, перед Крип’якевичем постав вибір: еміграція або ризик репресій. Він залишився. Радянські ідеологи не могли одразу розстріляти вченого такого рівня, тому обрали тактику «м’якого тиску».

У 1946 році під приводом «ідеологічних помилок» та «буржуазного націоналізму» його звільнили з Львівського університету й фактично депортували до Києва. Опинившись під пильним наглядом НКВС, без житла та засобів до існування, він вижив лише завдяки підтримці київських колег, зокрема Максима Рильського.

3. Монументальний «Богдан Хмельницький» як тиха диверсія

Головною працею життя вченого стала монографія «Богдан Хмельницький», видана у 1954 році. Радянська влада вимагала від книги одного — оспівування «возз’єднання України з Росією» під час Переяславської ради.

Крип’якевич пішов на геніальний компроміс: він віддав цензорам обов’язкові кілька сторінок ідеологічного вступу, а решту майже 500 сторінок перетворив на блискучий, детальний аналіз Козацької держави як суверенного організму. Він описав козацьке військо, фінанси, митну систему та дипломатію так, що читач бачив не «окраїну імперії», а потужну європейську державу, яка вела переговори на рівних із Варшавою, Стамбулом і Стокгольмом.

Головні праці, які заклали фундамент української ідентичності

Спадщина Крип’якевича налічує понад 800 наукових робіт. Якщо структурувати його доробок, можна виділити три головні напрямки, які змінили українську науку:

• «Історія українського війська» (1936): Перше в нашому просторі фундаментальне дослідження військового мистецтва від княжих дружин Київської Русі до Січових Стрільців. Крип’якевич довів, що українці — це нація з глибокою мілітарною культурою та переможними традиціями.

• «Історія України» (під псевдонімом Іван Холмський, 1941): Написана доступною, живою мовою, ця книга десятиліттями залишалася головним джерелом історичної правди для української діаспори та підпілля ОУН-УПА.

• Дослідження Львова: Крип’якевич був закоханий у своє місто. Його праці «Історичні проходи по Львові» та дослідження середньовічного побуту містян досі є біблією для львівських екскурсоводів та урбаністів.

Чому методологія Івана Крип’якевича залишається ультрасучасною для України у 2026 році?

Іван Крип’якевич помер 21 квітня 1967 року і похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Він повернувся на керівні посади у Львові лише наприкінці життя, очоливши Інститут суспільних наук (який сьогодні гордо носить його ім’я).

Сьогодні, у 2026 році, коли ми переосмислюємо колоніальне минуле, методологія Крип’якевича виглядає ультрасучасно. Він першим почав писати історію не як хроніку житія царів чи генсеків, а як історію розвитку суспільства, культури, економіки та військової стратегії. Його постать — це символ того, як за допомогою інтелекту, системної праці та внутрішньої стійкості можна перемогти тоталітарну пропаганду та відстояти свої цінності.