Нинішня війна завдала страшного за масштабом удару по українській системі охорони здоров’я. Так, велика війна поставила нашу медичну систему в умови щоденного виживання. Зараз можна сміливо говорити, ситуація в онкології, як в інших галузях, драматична. Ускладнює саме в цій царині специфіка онкологічних захворювань, адже відлік часу йде на дні, а безперервність лікування є головною умовою порятунку життя.
Протягом 2025-го року в Україні чітко простежувалася тенденція до зростання навантаження на систему охорони здоров’я — кількість онкохворих, які отримували спеціалізоване онколікування, за даними МОЗ, зросла до понад 170 тисяч осіб на рік (проти 153 тисяч у 2024-му). Загалом, за даними Національного канцер-реєстру, на обліку в Україні наразі перебуває понад 1,11 мільйона осіб з онкологічними захворюваннями.
Через просте до великого: формула культурної дипломатії Анастасії Буковської
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Втім, навіть у такі часи українська медицина вже показала дивовижну стійкість. Багато в чому це стало можливим завдяки впровадженим свого часу системним реформам, які заклали міцний фундамент для фінансової та управлінської автономії лікарень. Сьогодні, коли стара система просто обвалилася б, менеджери на місцях доводять: розвивати медичну інфраструктуру, купувати сучасне обладнання та впроваджувати європейські стандарти лікування можна навіть у найтемніші часи.
Наша публікація присвячена кейсу антикризового управління, яким стала робота Київського обласного онкологічного диспансеру. Як вдається координувати допомогу пацієнтам у складних умовах та чому сучасний керівник лікарні має бути передусім ефективним менеджером — в інтерв’ю з генеральною директоркою закладу Аллою Арешкович.
Ми зустрілися з пані Аллою у Всесвітній день донора крові. Нагода надзвичайно символічна, адже при диспансері створили сучасний лікарняний банк крові. Власне, з цього пункту ми й вирішили розпочати велику та відверту розмову.
Kyiv Post (КР): Пані Алло! Створення власного банку крові в онкодиспансері під час війни — це важливий крок для розвитку. А загалом, ви на чолі закладу вже 5 років, які припали на час реформ та повномасштабного вторгнення. З якими відчуттями Ви йшли на посаду Гендиректора диспансера, що змінилося в його роботі?
Алла Арешкович (АА): Свого часу прийти на цю роботу було для мене цілком виваженим і свідомим рішенням. Мій попередній управлінський досвід у міському та обласному департаментах охорони здоров’я дуже допоміг зважити всі «за» і «проти». Перед тим як пройти конкурс, я детально проаналізувала стан здоров’я населення Київщини та показники діяльності закладу.
Ми з командою прийшли в період глобальних змін — впроваджувалася програма медичних гарантій НСЗУ, відбувався перехід від фінансування «ліжка» до оплати конкретної медичної послуги. Потрібно було повністю перелаштовувати мислення персоналу, запроваджувати нові медичні інформаційні системи.
За ці 5 років нам вдалося розбудувати єдиний медичний простір. Раніше диспансер мав лише 1 локацію, а зараз — уже 5. На основній локації в Києві кількість корпусів збільшилась із 4 до 7. Також ми суттєво розширили потужності: збільшили кількість ліжок із 310 до 400, а кількість медичних відділень виросла вдвічі — з 9 до 18 відповідно до спеціалізації.
KР: Як за цей час змінилася кількість пацієнтів? Як впливає війна на статистику захворюваності?
АА: На жаль, онкологічний центр для багатьох стає «островом останньої надії». Війна та стрес справді вдарили по людях: статистика жахлива — не менше 14% пацієнтів приходять до нас уже на «запущеному», так званому паліативному етапі, коли допомогти людині вже дуже важко.
Це, насправді, дуже велика кількість. І зараз ми активно співпрацюємо з громадами Київської області для того, щоб залучати до профілактичних оглядів мешканців регіону — і жінок, і чоловіків усіх громад. Потроху нам вдається змінювати динаміку профілактичних оглядів, адже часто керівники громад привозять своїм транспортом до нас пацієнтів на обстеження.
Втім, статистика також свідчить і про те, що загалом довіра до нас почала зростати. Нагадаю, що свого часу завдяки реформі пацієнти отримали право вільно обирати лікарню. Якщо у 2021 році ми пролікували стаціонарно близько 15,3 тисячі людей, то у 2025 році ця цифра сягнула 24 631 пацієнта. Кількість амбулаторних відвідувань за п’ять років зросла з 96 тисяч до понад 138 тисяч на рік. Що дуже показово: якщо раніше частка пацієнтів не з Київської області (з Києва та інших регіонів) становила 18%, то зараз вона зросла до 30%. Люди йдуть до нас, маючи запит на конкретних фахівців.
KP: Як змінилася структура диспансера за останні роки?
АА: За останні п’ять років ми відкрили 9 нових відділень та підрозділів. Особливим приводом для гордості нашої команди стало те, що у 2024 році наше відділення онкогінекології отримало сертифікат ESGO, ставши офіційним визнаним експертним європейським центром з лікування розповсюдженого раку яєчників. Наші лікарі постійно стажуються за кордоном — у Франції, Німеччині, Великій Британії, тому ми впроваджуємо найкращі світові практики.
Окремо хотіла би розповісти про нашу локацію в Білій Церкві. У 2021-му році стало зрозуміло, що 60 ліжок у білоцерківському онкоцентрі – це критично мало для виживання лікарні в нових умовах. Ми провели реорганізацію, і, по суті, включили його у наш єдиний медичний простір. Відтак, зараз, той, хто заходить у двері онкоцентру в Білій Церкві – далі вже в нашій загальній системі, ми навіть доставляємо звідти людей до Києва для проведення безкоштовних обстежень.
KP: КТ та МРТ у вас безкоштовно, тоді як в інших закладах з людей за це часто беруть додаткову плату. За допомогою яких ресурсів це забезпечується?
АА: У нас є чіткий електронний маршрут пацієнта. Комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія для онкопацієнтів у нашому диспансері безкоштовні на 95%, оскільки ми працюємо безпосередньо за договором з НСЗУ (Національна служба здоров’я України - ред.).
Наразі ми маємо 17 пакетів медичних послуг (у 2020 році було всього 10). За кошти програми медичних гарантій ми повністю забезпечуємо дослідження витратними матеріалами, включно з голками для трепан-біопсії та дорогим контрастом. Ми жорстко контролюємо ці видатки та проводимо регулярну інвентаризацію.
KP: До речі, про томограф. Кілька років тому низка ЗМІ писала про те, що навколо закупівлі цього обладнання назрівав скандал із завищеними цінами. Чим закінчилася та історія?
АА: Так, у 2023-му році ми планували здійснити закупівлю нового обладнання для проведення радіонуклідних досліджень. Втім, зрештою, коштів з бюджету області на це не було виділено, тому плани, так і залишилися планами.
KP: Свого часу багато дискусій точилося навколо долі дитячої онкогематології. Чи то його закривали, чи то відкривали, пліток було багато. Розкажіть, що з цим відділенням зараз?
АА: Дитяча онкогематологія — це наша особлива любов. Дійсно, на початку повномасштабного вторгнення, у березні 2022 року, ми змушені були евакуювати всіх дітей за кордон, і відділення на пів року призупинило роботу. Але зараз майже всі наші маленькі пацієнти повернулися й продовжують лікуватися. Відділення займає весь поверх, і ми наразі не плануємо його закривати. Навпаки, цього року за допомогою благодійників плануємо розпочати там косметичний ремонт.
КР: Загалом, окрім всілякого штибу пліток/чуток, з якими скаргами доводиться зустрічатися вам, керівництву КООД? На що нарікають люди?
АА: Скарги ми отримуємо, головним чином, на грубість молодшого та середнього медперсоналу. З цими історіями завжди розбираємося в індивідуальному порядку, проводимо профілактичні бесіди з працівниками. Головне, що ми обов’язково спілкуємося із заявником, розбираємо конфліктну ситуацію, знаходимо з пацієнтами/клієнтами спільну мову. Також є регулярні скарги на відсутність того чи іншого лікарського засобу для лікування хіміотерапією. Але тут ми залежимо від централізованого постачання від держави, на ситуацію не впливаємо, надаємо дуже докладні та своєчасні пояснення для людей.
KP: Як зараз організований відносно новий (на скільки я розумію) напрямок роботи — Хоспіс?
АА: Ми маємо два паліативно-хоспісних відділення. Перше відкрили безпосередньо в Києві (зараз воно розширене до 20–29 ліжок і ми бачимо, що воно дуже потрібне, адже є багато звернень). Також ми створили окрему виїзну бригаду для надання паліативної допомоги вдома.
Друге — це відокремлений підрозділ «Лікарня Хоспіс» у селищі Клавдієво-Тарасове, який Київська обласна рада передала на наш баланс після реорганізації туберкульозної служби. Там неймовірна локація та свіже повітря. Ми вже розробили повну проєктно-кошторисну документацію на капітальний ремонт цих корпусів, і зараз активно шукаємо міжнародних інвесторів для реалізації цього великого проєкту.
KP: Які управлінські та фінансові рішення за ці 5 років були для вас найскладнішими?
АА: Найважче було на початку, коли довелося оптимізувати штатний розпис та структуру закладу під нові вимоги фінансування від НСЗУ. Так, через низькі показники послуг одного з відділень ми спільно з колективом ухвалили рішення тимчасово перевести всіх працівників на 0,5 ставки, а завідувач добровільно перейшов на посаду звичайного лікаря. Це змусило людей зрозуміти, що результат їхньої власної праці впливає на оплату медичних послуг. За рік показники виросли, ми повернули всіх на повну ставку, і наприкінці 2024 року саме це відділення отримало престижну європейську сертифікацію ESGO (Європейського товариства гінекологічної онкології - ред.)!
Загалом нам вдалося суттєво розширити команду — кількість лікарів збільшилась зі 100 до 186 осіб. Разом з тим, за останні 5,5 років у нас не було жодної кредиторської заборгованості, навіть у важкі зимові місяці перехідного періоду. Об’єм надходжень від НСЗУ за 2021–2025 роки становив понад 1,819 мільярда гривень. Це дозволило підняти середню зарплату лікарів до 65 тисяч гривень, а медичних сестер — до 35–38 тисяч.
KP: Фінансування та ремонти під час війни — надскладне завдання. Хто вам допомагає модернізувати інфраструктуру закладу?
АА: Успіх лікарні залежить від того, наскільки вдається поєднати внутрішній ресурс, допомогу влади й партнерів. За ці роки диспансер було ідентифіковано як об’єкт критичної інфраструктури державного та регіонального рівнів.
Завдяки підтримці Київської обласної ради та ОВА, за п’ять років з обласного бюджету ми отримали 251,4 мільйона гривень на комунальні видатки, розвиток бази та ремонти. Завдяки цьому, зокрема, повністю оновили підрозділ у Білій Церкві, облаштувавши там чудові нові операційні. Також ми залучили колосальну міжнародну благодійну допомогу — на суму 206 млн грн. З них - це медикаменти на 170,7 млн грн, а решта — сучасне обладнання та устаткування. Наразі за рахунок Європейського інвестиційного банку та співфінансування з обласного бюджету ми ведемо масштабний капітальний ремонт хірургічного корпусу в Києві.
KP: Яка ваша найбільша мрія, як професіонала, на наступні роки?
АА: Моя найбільша мрія — щоб у нашій державі на стратегічному рівні запрацювала потужна система профілактики та раннього виявлення онкозахворювань. А якщо говорити про інфраструктурні плани, ми маємо готовий проєкт і надзвичайно прагнемо створити перший в Україні державний Центр протонної терапії, який є життєво необхідним для ефективного та безпечного лікування онкохворих, в першу чергу - дітей.
KP: Як би Ви були на моєму місці, журналіста. Яке б питання прозвучало б і яка була на нього Ваша відповідь?
АА: В чому сила керівника? І я б відповіла приблизно так: сила керівника в його вірі в себе та вірі у свою команду. Дорогу здолає той, хто йде!
