Останні тижні в українському медіапросторі ознаменувалися черговою хвилею обговорень навколо закордонних і внутрішніх паспортів. Перед урядом стоїть подвійний виклик: з одного боку — необхідність остаточного переходу на європейські біометричні стандарти всередині країни, з іншого — мільйонна діаспора за кордоном, яка не може швидко замінити паспорти.
Чому ДМС не поспішає скасовувати «паспорти-книжечки» та як держава стимулює перехід на ID-картки?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Дискусії про те, що старі сині паспорти зразка 1994 року ось-ось опиняться поза законом, виникають в Україні з завидною регулярністю. Проте Державна міграційна служба (ДМС) залишається непохитною: примусової, одномоментної заміни «книжечок» на пластик не буде. Чинне законодавство України не встановлює фіксованих термінів дії для паперових паспортів, якщо вони зберегли належний вигляд.
ЄС готує новий формат інтеграції для України до вступу в Союз
Проте де-факто держава поступово створила умови, за яких старий документ природним чином витісняється пластиковою карткою. Бланки «книжечок» не виготовляються вже десятиліття, і будь-яка стандартна процедура — від зміни прізвища до банального псування сторінки — автоматично означає для громадянина отримання ID-картки при заміні документа.
Найчастішим приводом для отримання паспорта нового зразка залишається віковий поріг. Після досягнення 25 та 45 років українець має рівно місяць для вклеювання нового фото. Протермінування навіть на день анулює легітимність паперового бланка. На час воєнного стану уряд запровадив послаблення: протерміновані «книжечки» визнаються чинними всередині країни. Проте юристи констатують, що на практиці комерційні банки та нотаріуси дедалі частіше відмовляють у послугах клієнтам із застарілими фотокартками, посилаючись на безпекові ризики.
Сьогодні вартість переходу на ID-картку в плановому режимі становить 618 гривень, а за термінове виготовлення доведеться заплатити 988 гривень. Для країни, що перебуває у стані війни, утримання таких помірних цін є елементом соціальної стабільності, хоча логістика виготовлення захищеного пластику в умовах регулярних атак на інфраструктуру залишається складною.
Перед якими труднощами постають українські біженці під час заміни паспортів у ЄС?
Для понад шести мільйонів українців, які вимушено перебувають у країнах Європейського Союзу, наявність дійсного закордонного чи внутрішнього паспорта є базовою умовою соціального благополуччя. Без легітимного документа неможливо продовжити дію посвідки на проживання (тимчасового захисту), офіційно працевлаштуватися, отримати медичне страхування чи відкрити рахунок у європейській банківській установі.
Щоб запобігти правовому вакууму, Україна розгорнула безпрецедентну для світової практики мережу мобільних і стаціонарних центрів ДП «Документ» у ключових столицях і містах Європи — від Варшави до Берліна та Мадрида. Разом із консульськими установами МЗС ці центри взяли на себе навантаження від сотень мігрантів, яким треба отримати свій перший паспорт або замінити старі документи.
Проте закордонна логістика суттєво б’є по кишенях біженців. На відміну від внутрішніх українських ЦНАПів, громадяни в ЄС зобов’язані додатково сплачувати сервісний збір підприємства (який у середньому варіюється в межах 80–100 євро) та покривати витрати на доставку. Оскільки авіасполучення з Україною повністю заблоковане, готові захищені бланки транспортуються виключно наземним шляхом, що суттєво збільшує як ціну послуги, так і час очікування документа.
Як паспортна політика за кордоном перетворилася на інструмент мобілізаційного менеджменту?
Найбільш резонансним і політично чутливим аспектом паспортного регулювання у 2026 році став його безпосередній зв’язок із питаннями національної оборони. Відповідно до чинних урядових постанов, процедура оформлення, обміну або видачі будь-яких паспортів для чоловіків мобілізаційного віку (від 18 до 60 років), які перебувають поза межами України, тепер безальтернативно прив’язана до виконання вимог військового обліку.
Цей крок Києва викликав шквал критики серед правозахисників, проте в урядових кабінетах його доречність відстоюють як принцип справедливості щодо тих, хто захищає країну всередині. На практиці система працює через цифрову верифікацію: під час подачі заяви на паспорт електронна система автоматично звіряє дані заявника з Єдиним державним реєстром «Оберіг».
- Якщо громадянин оновив свої дані (зокрема, через застосунок «Резерв+») і не має статусу порушника обліку, послуга надається у звичайному режимі.
- У разі відсутності актуального електронного військово-облікового документа консульства та центри ДП «Документ» юридично зобов’язані відмовити в оформленні бланка.
Такий підхід ілюструє, як українська цифрова екосистема, розроблена для зручності громадян, під час війни трансформувалася в ефективну систему взаємодії між державою та військовозобов’язаними, допомагаючи врегулювати мобілізаційні процеси.
Чому стабільність української паспортної системи у 2026 році є показником геополітичної стійкості?
Для західних партнерів України успіх її паспортної системи, навіть у найкритичніші моменти війни, став показником інституційної стійкості держави. Попри постійні комбіновані атаки на критичну інфраструктуру, тривалі блекаути та складні логістичні ланцюжки, державні сервери України працюють безперебійно, національні реєстри проходять миттєву верифікацію, а поліграфічні підприємства не припиняють безперервний друк біометричних документів.
Паспортна реформа 2026 року — це важлива лінія розмежування, яка наочно маркує остаточний розрив України з паперовим радянсько-бюрократичним минулим на користь цифрового європейського майбутнього, виступаючи складним демографічним важелем, за допомогою якого Київ намагається утримати мільйони своїх громадян у єдиному правовому полі.
