Увага ЗМІ та громадськості прикута до цього чергового складного етапу українсько-польських відносин. Спробуймо відсторонитися від емоцій і поглянути на Польщу та Україну крізь призму економіки, де наш непростий сусід має вагомі досягнення.
Те, що конференцію з питань відновлення України цього року прийматиме Польща, закономірно спонукає до дискусій про порівняння траєкторій розвитку економік Польщі та України. Тим більше що така дискусія давно стала традиційною.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Країни Східної Європи — Польща, Чехія, Угорщина та Словаччина — після розпаду соціалістичного табору пішли шляхом ліберальних реформ: макроекономічної стабілізації, приватизації, розвитку конкуренції та відкриття ринків. Ключовими чинниками стали доступ до великого європейського ринку та фінансова допомога ЄС, надання якої супроводжувалося умовами, що дисциплінували економіку.
Позбавлення Зеленського Ордена Білого Орла викликало суперечки у Польщі
Водночас саме Польщу найчастіше наводять як приклад успішної трансформації. Спробуймо розібратися, чому так сталося і наскільки це справедливо, зосередившись на причинах, які нечасто фігурують в експертному дискурсі, а також на ризиках, що сформувалися внаслідок стрімкого економічного зростання останніх років.
Польська економіка є прикладом сталого зростання майже без рецесій: за період із 1992 до 2025 року єдине скорочення ВВП припало на ковідний 2020 рік. Це винятковий результат серед розвинених країн (до цього статусу Польща перейшла у 2018 році).
Водночас це зростання не було однорідним. Воно відображало зміну моделі розвитку — перехід від економіки, заснованої на внутрішньому попиті, до експортно орієнтованої. Прискорення економічного зростання останніми роками стало наслідком як сприятливого збігу зовнішніх обставин, так і своєрідного «допінгу», наслідки якого можуть виявитися небезпечними.
Модель зростання економіки
У «нульові» роки основними джерелами зростання Польщі були інвестиції та внутрішнє споживання. Населення, яке поступово багатіло, збільшувало свої витрати, а корпоративний сектор почав активно інвестувати в економіку. «Чистий експорт» (різниця між експортом та імпортом) у цей період давав негативний внесок в економічне зростання — імпорт перевищував експорт. Однак значною мірою це був інвестиційний імпорт у вигляді техніки, обладнання та технологій, який створив підґрунтя для зростання у «десяті» роки.
До світової економічної кризи 2007–2009 років польська економіка функціонувала в режимі, що ґрунтувався на внутрішньому попиті. Саме це й дало змогу Польщі уникнути падіння ВВП навіть у драматичні для світової економіки 2007–2009 роки, що стало унікальним для світу випадком.
Криза 2007–2009 років стала для економіки Польщі структурною точкою перелому. Відповідь на кризу підштовхнула до вироблення нової стратегії зростання, що передбачала модернізацію внутрішнього промислового виробництва для його орієнтації на промисловий та аграрний експорт. На відміну від країн, орієнтованих на цінову конкурентоспроможність, Польща реалізувала модель розвитку, за якої зростання забезпечується за рахунок індустріального апгрейду з прицілом на експорт і поступового зміщення акценту з дешевої праці на продуктивність та інновації, які забезпечують високу якість продукції.
Роль Євросоюзу
Треба відзначити важливу роль глибокої інтеграції до ринку Європейського Союзу. Якби Польща не була частиною ЄС, якби ЄС не відкрив свої ємні та платоспроможні ринки для польської продукції, реалізація моделі експортного зростання була б значно складнішою. Втім, ринки європейських країн є вибагливими, адже весь світ прагне продавати на них свою продукцію. Польщі вдалося витримати цю конкуренцію.
Часто говорять про роль фінансової підтримки Польщі з боку ЄС. «Чистий трансфер» коштів із бюджету ЄС (різниця між отриманими від ЄС коштами та сплаченими країною до бюджету ЄС) за 2004–2025 роки становив 174 млрд євро. Це чимало — 2,1% сумарного ВВП Польщі за весь цей період. У середньому — по 8 млрд євро на рік, що приблизно дорівнює 1% ВВП Польщі за 2025 рік.
Однак субсидії ЄС не були головною причиною успіхів Польщі, а якби й були, треба визнати, що субсидіями Польща розпоряджається незрівнянно ефективніше, ніж інші східноєвропейські країни (або колишні республіки СРСР — своїм ресурсним багатством). Польща стала фаворитом Брюсселя тому, що в ній європейські субсидії працюють (а не розкрадаються) і працюють ефективно.
Порівняння в іншому вимірі — нафтовий «клондайк» впав у «нульові» роки на три країни: Венесуелу, Норвегію та РФ. Дохід РФ від експорту нафти й нафтопродуктів за 2000–2009 роки становив 1,1 трлн дол., Венесуели — 570 млрд дол. «Клондайк» звалився на всіх, але які різні долі трьох згаданих економік. На Польщу нічого близького не «впало» — трансфери від ЄС за 20 років значні, але багатократно менші, ніж нафтові доходи РФ та Венесуели за 10 років. Ключовий момент не в тому, що гроші «впали з неба», а в тому, як вони були використані. У Польщі гроші від ЄС були перетворені на стійке та довгострокове (не кілька років буму, а потім стагнація, а саме стійке та довгострокове) економічне зростання.
Монетарний суверенітет
Не поспішаючи з переходом на євро, Польща зберегла контроль над грошово-кредитною політикою та валютним курсом, що дозволило їй використовувати злотий як буфер проти зовнішніх шоків. Після 2008 року злотий ослаб, частково компенсувавши падіння зовнішнього попиту та зберігши конкурентоспроможність промисловості. Центробанк Польщі проводив гнучку політику щодо процентних ставок. У межах єврозони подібні механізми неможливі. Курс є фіксованим, ставку встановлює Європейський центральний банк, а макроекономічне коригування здійснюється через внутрішню дефляцію — зниження скоригованих на інфляцію зарплат і зайнятості.
Країна-конектор
Внаслідок зростання напруги в міжнародній політиці з’явився пул країн-бенефіціарів. У той час як низка країн, насамперед Китай, втрачає інвесторів і привабливість як цех «світового складання», інші нарощують приплив інвестицій у створення нових виробництв, імпортують комплектуючі з Китаю та експортують готову продукцію до ЄС і США. Ці країни називають конекторами (з’єднувачами економік із різних зовнішньополітичних блоків): В’єтнам, Індонезія, Марокко, Мексика та Польща, яка відіграє роль ключового виробничого й логістичного хаба Європи, з’єднуючи західні ринки з ланцюжками постачання з країн, що розвиваються. Втім, без якісного інституційного середовища в Польщі світові промислові гравці обрали б інші країни.
Допінг для економіки та можливі наслідки
Якщо подивитися на динаміку ключових макроекономічних показників Польщі, видно: з 2008 по 2019 роки відбувалося стале, але не швидке зростання, а після проблем у ковідному 2020 році — перехід до бурхливого ривка. Протягом 2008–2019 років ВВП на душу населення зростав середнім темпом 1,1% на рік. Поки бюджетно-інфляційного допінгу не було, польський подушний ВВП демонстрував мляве зростання темпом 1,1% на рік. Потім — карколомний стрибок: темп зростання ВВП на душу населення за останні шість років становив у середньому 12% на рік.
Таке бурхливе зростання почалося після активних дій у період коронавірусу та після початку війни в Україні. Якщо в певній країні збільшити дефіцит бюджету з 1,7% ВВП до 7,3% ВВП за чотири роки (з 2021 по 2025 роки), її економіка розвиватиметься дуже добре. Якщо не буде гіперінфляції, якої в Польщі не було. І якщо дефіцит не просто буде дуже високим, а щороку помітно зростатиме, як було в Польщі. Але чи довго триватиме таке зростання? До речі, інфляція в перші два роки бюджетного стимулювання була дуже високою: 14,4% у 2022 році (максимум за 20 років) і 11,5% у 2023 році — для країни, що входить до ЄС, це були захмарні показники.
Без решорінгу деяких великих виробництв із Китаю (одноразова подія) й без потужної бюджетної експансії (яка не може бути нескінченною) дуже гарний рух економіки Польщі найближчим часом може змінитися різким гальмуванням.
Можна швидко прискорити економіку, різко збільшивши бюджетні витрати й розігнавши інфляцію, яка стимулюватиме економічне зростання. Але таке прискорення буде тимчасовим і не виллється в довгострокове зростання. Навпаки, висока інфляція шкодить довгостроковому економічному зростанню: різке зростання інфляції — наркотик, що викликає ейфорію зараз, але вбиває зростання в майбутньому. Політика польської економічної влади у 2020–2025 роках може призвести до того, що буде підірване підґрунтя саме для стабільного довгострокового економічного зростання, яке було візитівкою економіки Польщі протягом перших двадцяти років цього століття.
Висновки та деякі уроки для України
Польща показала добрі результати в «нульові» та «десяті» роки. Якщо оцінювати реальне зростання й не говорити про борги. Однак державний борг Польщі за 25 років цього століття зріс у 2,1 раза (311 млрд дол. у 2000 році проти 648 млрд дол. у 2025 році), і цього ігнорувати не слід.
Якщо в економіці з низькою інфляцією та низьким дефіцитом бюджету різко збільшити рівень інфляції (у 4,5 раза — 2022 рік проти 2020 року) та дефіцит бюджету (у 4,3 раза — 2025 рік проти 2021 року), економіка пришвидшить зростання майже механічно. Так станеться не тільки в країні з якісними державними інститутами, а й у будь-якій країні, де не відбувається розвалу господарського механізму. І таке зростання не відображатиме фундаментальні чинники, а відображатиме допінг, яким економіку готові «годувати» дві основні партії Польщі, що в останні п’ять-шість років проводять однаково популістську та ризиковану економічну політику. Тому стрімке зростання економіки Польщі може припинитися, і тоді вона являтиме собою звичайну східноєвропейську економіку, можливо, трохи успішнішу за своїх сусідів, не більше. Але успішнішу саме завдяки послідовній, грамотній та відповідальній політиці перших двадцяти років цього століття.
Власне, в цьому й полягають верхньорівневі уроки для України:
– для сталого довготривалого економічного зростання потрібна модель розвитку, яка враховуватиме сучасний стан та ймовірний напрям руху світової економіки;
– розвиток якісних державних інститутів — головний критерій залучення зовнішніх інвестицій та коштів міжнародних структур. Без цього навіть після вступу до ЄС Україні не слід очікувати на кошти, що перевищуватимуть той мінімум, який передбачають установчі документи ЄС як дотації членам об’єднання;
– бюджетне стимулювання економіки дасть прискорення зростання, але цьому має передувати структурна перебудова й виважена промислова політика;
– перевищення імпорту над експортом не обов’язково має викликати тривогу, якщо акцент в імпорті зроблено не на споживчій продукції, а на товарах інвестиційного призначення.
Наприкінці — важлива ремарка. Вивчення того, як виник нинішній економічний відрив Польщі від України, може допомогти в розумінні теоретично можливих способів його подолання. Але економічна теорія — дисципліна ймовірнісна. Конкретні практики, що реалізуються в одних країнах з високою ефективністю, в інших країнах можуть бути як успішними, так і неефективними, а часом навіть руйнівними. «У всякого своя доля і свій шлях широкий…» — писав Тарас Шевченко. Ці слова великого Кобзаря настільки універсальні, що їх можна застосувати й до пошуку рецептів розвитку української економіки. Усі вдалі економічні реформи відбувалися в конкретний час і за конкретних обставин, які були неповторними, та здійснювалися з урахуванням сильних і слабких сторін націй і країн, де ці реформи проводилися. Сліпе наслідування успішних економік навряд чи дасть позитивний результат. Досвід економічного успіху Польщі для нас — показовий, але зовсім не обов’язково доказовий.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.
