Друга світова війна – найбільш кривава в історії людства, для міжнародного читача часто буває в тіні радянської/російської пропаганди. Влада СРСР, частиною якого була і Україна, намагалася не виділяти втрати кожної окремої республіки.
Після розпаду СРСР Росія зробила пам’ять про події Другої світової, а саме про т.зв. Велику Вітчизняну війну (радянсько-німецьку війну 1941-1945 рр. – ред.), наріжним каменем свого історичного міфу, приписуючи собі досягнення всіх народів колишнього Радянського Союзу.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Втрати України у Другій світовій одні з найбільших серед всіх її учасників. Саме на території України сталися одні з найбільших битв цієї великої війни. Попри це про роль та місце України в Другій світовій війні в світі знають і говорять не так багато, як про роль і місце Росії. Навіть президент США Дональд Трамп написав нещодавно пост про те, що у війні поряд з американцями воювали «росіяни».
Третина росіян почала економити на їжі через війну проти України – СЗР
В цій розмові з Юрієм Шаповалом ми розвінчуємо російські і радянські міфи про Велику війну та намагаємося показати український її вимір.
КР: Розкажіть про концептуальні аспекти історії України у Другій світовій
Ю.Ш.: Почну цю розмову зі слів репортера американської газети Едгара Сноу, кореспондента Saturday evening Post, які він написав у січні 1945-го року. Тоді робив репортаж з України, щойно звільненої від нацистів. Ви можете лише уявити якою тоді була Україна… І от він написав: «війна, яку дехто вважає символом російської слави, мала б мати правильну назву. Назвати її слід було б українською війною. Міста, промисловість, землеробство, людність жодної європейської країни, – писав тоді Сноу, – не зазнали такого знищення, як Україна».
Здається, ці слова є ключем до розуміння того, що відбувалося тоді в Україні. В щоденнику відомого українського радянського режисера Олександра Довженка я вичитав таку фразу – «мені здається, половина цієї війни ведеться довкола України».
Спершу сприймав такі тези скептично. Думав: «ну, перебільшує він». Яка половина? Але якщо ми придивимося ретельно до радянських і німецьких планів щодо України, то побачимо – Україна була стратегічно важливою для обох воюючих сторін.
КР: Яким був театр бойових дій в Україні під час Другої світової війни? Чим він був вирізнявся?
Ю.Ш. Достатньо сказати, що війна пройшла всією територією України двічі – з заходу на схід і зі сходу на захід. Тобто, територія України, причому вся, двічі пережила активні бойові дії, кілька років окупації. Можете уявити собі масштаби руйнувань.
Тут воювали понад 60 дивізій Вермахту (40% німецької армії – ред.) та приблизно 50% всіх бойових підрозділів радянської, або, як тоді вона називалася, Червоної армії. Саме з України почався шлях Радянського Союзу в Центральну Європу і на Балкани.
В планах Гітлера Україна теж відігравала значну роль. І це були не лише плани щодо використання ресурсів і копалин. У нацистів був проєкт «зачистки» від людей всієї України. Замість Києва вони хотіли зробити «Тотенбург», тобто, «місто смерті».
Був план «Гунгенснот», план знищення українців голодом, як це робив у 1933 році Сталін. Автор цього плану, один німецький професор, навіть монографію про це цілу написав. Я навіть потримав її в руках, справило неймовірне враження.
Гітлер, точно так само як Сталін прагнув повністю контролювати Україну, але дивився на неї через «свою оптику».
Що було спільного в обох тиранів, так це те, що обидва вони планували обдирати цю стратегічно вигідну територію.
КР: Україна у Другій світовій була окупована на 100%...
Ю.Ш. Саме так. Європа довго загравала з Гітлером, займалася його «умиротворенням», здала йому територію Чехословаччини. А потім і вся Європа майже опинилася під владою Гітлера досить швидко, з мінімальним спротивом. Франція – хороший приклад. Ця держава на офіційному рівні оголосила про колаборацію з Гітлером.
На Сході ж, війна з СРСР для нацистів була жорстокішою, вони зазнавали більших втрат. Так, вони окупували величезні території: Білорусь, країни Балтії, Україна – були повністю окуповані. А от територія Росії була окупована лише на 3%.
Це точно не про казки Путіна про визначальну роль Росії в Другій світовій війні. Сталін не довіряв тим, хто опинився в окупації. Після звільнення в Україні дуже активно запрацювали фільтраційні радянські табори. Українців змушували почуватися винними лише за те, що вони були окуповані.
Треба, з іншого боку, казати відверто про те, що як зізнавався потім секретар ЦК Компартії України Дем’ян Коротченко, більшість населення України не чинила спротиву нацистам. Бо люди були обурені терором комуністів перед війною. Частина людей боролися проти нових окупантів, якась частина пристосовувалася до ситуації, щоб вижити. Тож розповіді радянської пропаганди про єдиний і всенародний спротив – це міф.
КР: Розкажіть про український внесок у перемогу. Дональд Трамп писав якось пост в Х про те, що, мовляв, мільйони «росіян» загинули в Другій світовій, хоча насправді, варто говорити про громадян СРСР загалом. Який відсоток серед учасників і загиблих у війні, власне українці?
Будь-які підрахунки не є точними, але через Червону армію під час війни пройшли від 6 до 7 мільйонів українців, (загалом через неї пройшли 30 мільйонів людей за 1939-1945 рр – ред.). Порахуйте відсоток українців.
І порахуйте, що крім українців там було багато білорусів, кавказців, вихідців з Середньої Азії, яка теж була у складі СРСР. Тому, звісно, Радянську армію не можна називати просто Russian. У радянській армії часів Другої Світової було понад 300 генералів українського походження, навіть деякі маршали були українцями.
За час війни українців отримали 2,5 млн орденів і медалей СРСР, а загалом таких нагород було видано 7 млн, тобто, українці мали більше 30%. З героїв Радянського Союзу 18% були українцями. Один з двох тричі героїв СРСР – найбільш результативний льотчик-винищувач антигітлерівської коаліції, українець, уродженець Сумської області Іван Кожедуб.
І все це свідчить про те, що не можна перемогу над нацизмом, про яку так багато говорять в Росії, яку приватизують в Росії, називати «російською перемогою», це невірно історично, як і ототожнювати «радянське» і «російське».
КР: Про втрати. Якими були втрати України? Як вони корелюються з показниками Росії, Німеччини?
Насамперед, втрати загальнорадянські довгий час приховувалися радянськими лідерами. Спочатку називали цифру в 6,5 млн осіб, це за часів Сталіна, потім, в часи Хрущова, цифра виросла до 20 мільйонів. В часи Горбачова визнали, що СРСР втратив 27 мільйонів людей. Коли розпався СРСР, історики почали працювати в архівах, було названо, десь в середині 90-х, цифру в 31-32 мільйони загальних радянських втрат. Страшна цифра. Але вона не прижилася, зокрема, стараннями влади Путіна. Тож Росія визнає загальну кількість радянських втрат у 27 мільйонів людей.
Німеччина втратила 6,5 мільйонів людей, з них військові втрати становлять близько трьох мільйонів людей. Це лише підтверджує ту думку, що оті безжальні «м’ясні штурми», які ми бачимо сьогодні з боку Росії на фронті, це не ноу-хау російської армії, це радянська традиція – коли людей просто не жаліли. Лише Берлінська операція 1945 року, про інші вже не будемо говорити, коштувала Червоній армії майже 800 тис. осіб загиблими і пораненими. Сьогоднішні дії путінських військових чітко вкладаються в цю традицію.
Українські втрати – це частина загальнорадянської статистики. За різними оцінками різних вчених, Україна втратила приблизно 10 мільйонів людей. У цій статистиці не лише військові втрати. Ми мали загиблих цивільних внаслідок бойових дій, вивіз в Німеччину на роботу українців, сюди ж входять від 1 мільйона до 1,5 мільйона вбитих євреїв внаслідок Голокосту.
Достатньо згадати про Бабин Яр, де за кілька днів нацисти розстріляли близько 100 тис. осіб, зокрема, десятки тисяч євреїв громади Києва. Але крім цього, німці проводили політику геноциду і слов’ян, яких німці вважали унтерменшами, тобто недолюдьми.
КР: Всім відоме таке явище, як чорносвитництво (примусова мобілізація цивільних на звільнених територіях і відправка їх у бій без підготовки і необхідної зброї, що призводило до великих втрат – ред.)
Ю.Ш. Так, вперше про це я почув від рідних. Про сільських хлопчиків, яких радянські командири мобілізовували і штовхали вперед перед регулярним військом, і які зазнавали величезних втрат. Зрештою, збереглися документи радянського командування, про всі ці штурми мобілізованих цивільних, які йшли в штурми попереду регулярних військ. І це чітко вказує на ставлення радянської влади до людського життя.
КР: Що можна сказати про українців у лавах армій західних союзників?
Ю.Ш. Ця сторінка Другої світової дуже довго замовчувалася. Але тепер про це говорять все більше і наразі маємо чимало наукових праць. Українці воювали в усіх арміях союзників. До 50 тис. українців воювали в складі канадських підрозділів Британської імперії. Зокрема, понад 500 офіцерів. Більше 10% українців Канади воювали в складі канадських сил.
В США, де також багато українців, більше 40 000 українців брали участь у експедиції військ США в Європі. Українці воювали в Тихоокеанському регіоні, в північній Африці, в Італії.
Українці в американській армії зустрілися з українцями в Радянській армії на Ельбі. У збройних силах Франції та лавах Руху опору воювало до 5000 українців. Відомий приклад Василя Порика – українця, радянського військовополоненого, який втік з німецького полону і очолив партизанський загін на півночі Франції.
Ну і, звісно, польська армія. Українці у польській армії зустріли війну ще 1 вересня 1939 року. Крім того, коли СРСР опинився у важкій ситуації у 1941 році і коли полякам в СРСР дозволили створити свою армію під керівництвом генерала Андерса, в ній з 60 000 вояків більше 10% становили українці. Вони воювали в Ірані, Іраці, Судані, потім опинилися в Італії, де брали участь у знаменитій битві при Монте-Кассіно.
Тобто, внесок українців у загальну перемогу над нацизмом дуже вагомий і він є в історії армій різних країн світу.
КР: Про колабораціонізм. Російська пропаганда закидає українцям «нацизм» і «колабораціонізм». Скільки насправді було в Україні колаборантів під час Другої світової. Чи було їх більше, ніж, наприклад, в інших європейських країнах або в тій же Росії ?
Ю.Ш. Коли росіяни звинувачують інші народи у колабораціонізмі і нацизмі. І тут йдеться не лише про українців, а й литовців, естонців, кримських татар, я згадую таку маловідому історію – Локотська республіка. Це було самоврядне маріонеткове утворення на території Росії, існувало в 1941-1943 роках, на території окупованої нацистами Брянської області.
Це квазідержавне самоврядне утворення росіян боролося з радянськими партизанами, диверсантами радянських спецслужб, і було союзником нацистської Німеччини. Заснували цю республіку восени 1941 року два інженери місцевого спиртозаводу – Воскобійник і Камінський.
Ця «республіка» і є символом російського колабораціонізму. Якщо на інших окупованих радянських територіях, зокрема, в Україні, німецька адміністрація грала головну роль, ніяких важелів управління місцевим німці не довіряли, то тут все було інакше – влада належала не німецькій комендатурі, а місцевому самоврядуванню. Німцям було навіть заборонено втручатись у внутрішні справи. Тобто, росіяни самі, добровільно служили Третьому Рейху.
Крім того, німці спробували утворити «Народну соціалістичну партію Росії», яку відроджували вже як «Націонал-соціалістичну партію Вітязь». Про неї зараз в Росії не дуже люблять говорити. Тут була спроба створити незалежний російський уряд. Німці визнали Локотську республіку, вона мала свою систему управління. Скажу лише, що вони мали навіть власну армію – у 12-13 тисяч людей.
Якщо говорити про інші російські формування в складі Третього Рейху, достатньо буде згадати про Армію Власова – 1 мільйон людей під командуванням генерала Андрія Власова, героя оборони Києва і Москви 1941 року. І не варто забувати про силу-силенну російських козацьких формувань, що були на службі Третього Рейху. Ці приклади нам показують – нацизм був ідеологічно близький росіянам вже тоді.
Щодо звинувачень росіян в бік українців – це було зроблено спеціально, і постійно підживлювалося радянською пропагандою для дискредитації українського національно-визвольного руху, в складі якого були дійсно різні люди, але він боровся одночасно проти двох тоталітарних режимів – і нацистського, так і радянського.
КР: Показово, на Нюрнберзькому процесі радянська сторона не звинувачувала українські націоналістичні сили в нацизмі, що вона почала робити вже після війни…
Ю.Ш. Саме так. Там не звучало нічого такого, на чому потім спекулювала комуністична пропаганда. В Нюрнберзі була цікава історія – процесу передувала домовленість двох генеральних прокурорів – з американської сторони, і з радянської сторони. Вони склали список тем, які СРСР не хотів згадувати на процесі. Зокрема, це був радянських політичний лад, який був так само тоталітарним, як і німецький, питання репресій, депортацій.
До цих питань також внесли питання співпраці СРСР з Гітлером на першому етапі війни. Факти агресії СРСР проти нейтральних держав, як-от Фінляндія, купа інших питань були у цьому списку. І от якби ці прокурори вирішили, що треба обговорювати питання українського націоналізму і участі українських націоналістів у війні в ролі колаборантів, то вони б винесли це питання в список офіційно оголошених питань до обговорення. Але чомусь ця тема в обох списках відсутня.
Це вказує на те, що всі звинувачення, які «заднім числом» були висунуті СРСР Бандері та Шухевичу – надумані і спрямовані на дискредитацію національного українського руху.
Щодо колаборантів загалом… Ми і зараз про них чуємо, що такі люди трапляються, вони з різних мотивів співпрацюють з російськими окупантами. Війна – це завжди диструкція моралі, перелам світогляду. Війна – це страх, прагнення вижити за будь-яку ціну. Часто це спокуса помститися сусіду за минулі образи. Це набір стимулів, які керують людьми і іноді штовхають людей в той чи іншій бік.
І це не лише в Україні, так було і в Україні і в інших країнах, які були окуповані в Другій світовій війні. Згадайте лишень Кнута Гамсуна, відомого норвезького письменника, твори якого вивчають у школах, але який був затятим колаборантом, який співпрацював з нацистами.
Тож не було нічого в Україні під час Другої світової особливого чи відмінного від того, що відбувається в будь-якій країні під час окупації і війни, і в чому українців намагається звинуватити російській імперіалізм.
Росіяни вдарили балістикою по Києву: виникли пожежі, є постраждалі
