У ніч на вівторок Україна в межах розширеної кампанії із застосування морських безпілотників атакувала ще 11 російських суден в Азовському морі. Це свідчить про ширшу стратегію, мета якої — паралізувати російську морську логістику, обмежити постачання військових вантажів до окупованого Криму та зірвати російський нафтовий експорт.
Командувач Сил безпілотних систем України Роберт «Мадяр» Бровді повідомив, що серед останніх цілей були п’ять танкерів, п’ять вантажних суден і один буксир.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
За словами Бровді, за дев’ять днів операції українські сили атакували загалом 116 російських суден.
Руйнування міфу про «внутрішнє море» РосіїЦя кампанія безпосередньо підважує одну з ключових тез Владіміра Путіна після окупації півдня України — що Азовське море фактично перетворилося на «внутрішнє море» Росії, повністю підконтрольне Москві.Москва подавала контроль над цією акваторією як незворотне геополітичне досягнення. Росія окупувала українські порти, обмежила міжнародне судноплавство та використовувала Азовське море для перевезення пального, військових вантажів та інших товарів, не ризикуючи зіткнутися з будь-якими перешкодами.Тепер це уявлення руйнується.«Азовське море було другим великим трофеєм Росії після Криму», — зазначив український журналіст і військовий блогер Дмитро Карпенко, відомий під псевдонімом «Апостол». За його словами, Сили оборони України зараз системно руйнують ілюзію Кремля про повний контроль над морем.Рух суден біля Керченської протоки різко скоротився
Росія раптово і без попередження провела військові навчання на Чудському озері
Наслідки української кампанії дедалі помітніші для регіонального судноплавства.
Супутникові знімки, проаналізовані Reuters, свідчать, що на початку червня біля Керченської протоки на проходження очікували понад 40 суден. Після активізації українських атак там залишилося лише кілька.
Керченська протока є єдиним морським виходом з Азовського моря до Чорного моря.
На північному сході Донсько-Азовський судноплавний канал з’єднує Азовське море з річкою Дон і внутрішньою водною транспортною системою Росії. Разом ці два вузькі проходи утворюють основний маршрут: судна заходять через Дон, перетинають Азовське море і виходять через Керченську протоку.
Порушення роботи одного з цих вузлів уповільнює морські перевезення. Якщо ж вивести з ладу обидва, уся логістична система дає збій.
За даними джерел у судноплавній та зерновій галузях, після українських ударів Росія тимчасово призупинила рух через Донсько-Азовський судноплавний канал. Судноплавство через Керченську протоку також було суттєво обмежене.
Для держави, яка заявляла про повний контроль над регіоном, закриття власних водних шляхів фактично означає визнання того, що вона більше не здатна гарантувати безпечне судноплавство.
Під ударом — маршрути постачання пального до Криму
Кампанія також націлена на одну з найважливіших мереж військового постачання Росії.
Окупований Крим залишається ключовим логістичним вузлом для російських військ, які діють у Запорізькій та Херсонській областях. Через півострів автомобільними дорогами, залізницею та морем доставляють пальне, боєприпаси та військову техніку.
Мета кампанії — обмежити постачання пального російським військам і до окупованого Криму, тоді як альтернативні сухопутні маршрути залишаються вразливими для українських ударів.
Подальший тиск на Керченську протоку та морські маршрути ще більше ізолює півострів.
«Далекобійні санкції» в дії
Кампанія в Азовському морі має значно ширшу мету, ніж лише порушення російської військової логістики.
Щоб продовжувати експорт нафти в обхід західних санкцій і цінових обмежень, Москва використовує розгалужену мережу танкерів, посередників, фіктивних компаній, суден, зареєстрованих під прапорами інших держав, а також непрозорі схеми власності.
Великі океанські танкери так званого тіньового флоту зазвичай не можуть заходити в мілководне Азовське море.
Тому нафтопродукти спочатку перевозять менші танкери — з російських річкових та азовських портів до перевантажувальних пунктів у глибоководній частині Чорного моря.
Саме по цій першій ланці логістичного ланцюга Україна зараз завдає ударів.
Якщо менші танкери не можуть доставити вантаж до місця перевалки, тіньовому флоту просто нічого буде вивозити на експорт.
Фактично Україна військовими засобами забезпечує виконання західних санкцій. Західні уряди можуть запроваджувати санкції щодо суден, компаній і портів, а українські безпілотники — унеможливлювати використання самих маршрутів перевезення.
Президент Володимир Зеленський раніше називав удари по російській нафтовій та транспортній інфраструктурі «далекобійними санкціями» — військовим тиском, покликаним скоротити доходи, за рахунок яких Москва фінансує свою агресію.
Росія втрачає безпечний тил
Кампанія в Азовському морі відображає значно ширші зміни у характері війни.
Ще донедавна Росія вважала свої нафтопереробні заводи, порти, водні шляхи та військову інфраструктуру далеко від фронту відносно недосяжними для українських ударів.
Тепер українські удари сягають нафтобаз, нафтопереробних заводів, залізничної інфраструктури, портів і військових об’єктів за сотні, а іноді й тисячі кілометрів від лінії фронту.
Москва й далі вихваляється одними з найсучасніших у світі систем протиповітряної оборони. Водночас російська влада дедалі частіше повідомляє про пошкоджені танкери, палаючі нафтобази, перебої в роботі портів і призупинення судноплавства.
Контраст між кремлівською пропагандою та реальністю стає дедалі очевиднішим.
Держава, економіка якої побудована на доходах від експорту нафти, стикається з дефіцитом пального та ударами по власній нафтовій інфраструктурі.
Росія, яка претендувала на повне панування в Азовському морі, тепер сама обмежує судноплавство в його акваторії.
А Кремль, який роками переконував, що санкції лише зміцнили російську економіку, тепер гарячково шукає нові логістичні маршрути, щоб зберегти доходи від експорту нафти й підтримувати постачання своїх військ.
