Наближається 90-а річниця Голодомору – жахливого злочину, який Сталін і його московські прислужники чинили проти українського народу в 1932-33 роках. Загинули мільйони людей, але радянській державі це масове вбивство зійшло з рук через наївність і короткозорість Заходу.
Захід ігнорував повідомлення небагатьох сміливих кореспондентів-очевидців про навмисне мордування голодом українців – фактично геноцид. Світ не хотів вірити в такі масштабні звірства. Він вирив на слово тим, хто брехав, відбілюючи радянських убивць – таким, як американський лауреат Пулітцерівської премії Волтер Дюранті, британські письменники Герберт Уеллс і Бернард Шоу.
Йшов 1933 рік, і демократичні країни переймалися приходом до влади Гітлера і його прибічників-нацистів, а тому, попри цей жахливий злочин проти людяності, який радянська влада чинила в Україні, Захід розглядав СРСР як щось на кшталт противаги нацистській Німеччині. Наступного року СРСР отримав запрошення вступити до Ліги націй, а США встановили з ним дипломатичні відносини.
Минуло лише п'ять років, і демократичний світ поплатився за свої помилки. У 1939 році Радянський Союз і нацистська Німеччина, підбадьорені Західною політикою "умиротворення", підписали пакт про ненапад, який підготував військово-політичний плацдарм для нападу на Польщу і її поділ, після чого розпочалася Друга Світова війна. І лише в грудні 39-го СРСР виключили з Ліги націй – за напад на Фінляндію.
Далі – більше: у червні 1941-го Німеччина несподівано напала на СРСР, свого союзника, і (хто б міг подумати!) колишні вороги – Британія під керівництвом Черчіля і СРСР під керівництвом чудовиська Сталіна – стали союзниками.
Наприкінці 41-го, після атаки Японії на Перл-Харбор "ізоляціоністські" США приєдналися до анти-гітлерівської коаліції.
І чим усе це закінчилося? – Точніше, як пішли справи далі? У лютому 1945 року на Ялтинській конференції лідери Великої Британії, США і СРСР фактично домовилися, що після поразки Гітлера Радянський Союз робитиме у Східній Європі все, що захоче.
Інакше кажучи, не надто переймаючись тим, як далеко Сталін насмілиться зайти в розширенні владарювання своєї радянської імперії, представники демократичних сил Заходу дали карт-бланш червоному диктатору, який діяв в імперіалістичних інтересах Росії.
Що сталося після цього? – Після розгрому нацистської Німеччини розпочалась Холодна війна між Сходом і Заходом, а Захід просто махнув рукою на країни Східної і Центральної Європи, залишивши їх у "комуністичному блоці" – фактично в полоні радянської Росії, що називалася "Радянський Союз". І це продовжувалось аж до кінця 1980-х, коли ці країни-жертви самі скинули з себе ковпак Москви.
І навіть тоді лідери "вільного світу" – британська прем'єрка Маргарет Тетчер і американський президент Джордж Буш – не виявляли бажання поставити Москву на місце. Вони до самого кінця благоволили Горбачову і потурали його спробам зберегти радянську імперію навіть попри те, що такі її піддані, як українці, хотіли вийти з неї.
Потім Захід знову й знову демонстрував короткозору наївність своїм "умиротворенням" Росії, позбавляючи Україну її ядерного арсеналу в обмін на пустопорожні "гарантії" безпеки, блокуючи її вступ до НАТО і заграючи з Росією після того, як та загарбала Крим і Донбас у 2014 році.
Так, у 2022-му, коли від російської агресії у Вашингтону, Берліна, Парижа та інших Західних столиць увірвався терпець, Україна нарешті почала отримувати розуміння, визнання і підтримку, на які вже давно заслуговувала. Але навіть тоді українське небо не закрили і не поспішали давати їй зброю.
І що тепер? Росія веде геноцидну війну проти України, і веде її іншими засобами. У 1933 році це було цинічне створення голоду в житниці Європи, а сьогодні – це ракети, снаряди, дрони, нищення міст і сіл, портової інфраструктури і сільського господарства, етнічні чистки й мінування. І все це – за допомогою поширення фейкових новин і дезінформації. Але Україна тримається і вже довела, що за належної підтримки Заходу може подолати ненаситного російського велетня.
І все ж навіть зараз гучніше й гучніше лунають голоси тих, хто закликає Україну поступитися Росії, а в Конгресі США вже є сумніви щодо подальшої підтримки країни, яка стікає кров'ю на передньому краї боротьби за демократичні цінності й верховенство міжнародного права. Знову гору беруть брехня, умиротворення, ізоляціонізм.
Тож чи можемо ми зараз, дивлячись крізь 90 років на Голодомор, сказати чесно, що засвоїли уроки історії, що зробили правильні висновки? Історія повторюється. І хоча історичні події не є точною копією попередніх, є багато над чим задуматись і діяти відповідальніше.
Тоді – 90 років тому – на демократичному острові світу не хотіли визнавати неприємні реальності й бачити загрози. Є надія, що тепер ми розумніші й рішучіші. Надія є!
Коментарі (0)