Річард Хаас, колишній президент Ради з міжнародних відносин, і Чарльз Купчан, старший науковий співробітник Ради, щойно опублікували жахливу статтю під назвою «Перевизначення успіху в Україні». У цій статті майже все неправильно. Минулої весни разом із головним захисником Путіна в США Томасом Гремом, який був старшим директором у справах Росії в Раді національної безпеки в адміністрації Джорджа Буша, Хаас і Купчан зустрічалися з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим, проти якого Сполучені Штати ввели санкції.
Ще будучи старшим директором у справах Європи в Раді національної безпеки в адміністрації Обами, Купчан пишався тим, що блокував будь-які постачання летальної зброї в Україну, стверджуючи, що цим він допоміг уникнути Третьої світової війни, хоча насправді він лише сприяв вторгненню Росії в Україну в 2022 році. Тоді його підтримав президент Барак Обама, в той час як віце-президент Джо Байден і його помічник Ентоні Блінкен виступали за передання Києву такої зброї.
ГУР: найманці з Непалу масово дезертирують з російської армії під Луганськом
Дивно, але Хаас і Купчан, схоже, не в курсі, що Путін порушив практично всі відповідні домовленості з Заходом та Україною й постійно бреше. З такою людиною просто немає сенсу вести переговори, але Хаас і Купчан навіть не згадують про цей, натякаючи, що вони начебто просто не мають права обговорювати перемовини з Путіним.
Суть їхньої пропозиції така: «Сполучені Штати повинні розпочати консультації з Україною та її європейськими партнерами щодо нової стратегії, базованої на готовності України вести переговори про припинення вогню з Росією та одночасно переключити свої воєнні зусилля з наступу на оборону».
Ця пропозиція не має жодного сенсу. По-перше, Росія просто використає припинення вогню для переозброєння, але автори стверджують, що «час буде не на боці України, якщо війна високої інтенсивності затягнеться надовго...» Здається, вони хочуть, щоб Україна програла. Проте далі вони стверджують, що хочуть «дати зрозуміти Росії, що вона не може просто сподіватися пережити Україну». Ці два припущення йдуть врозріз одне одному.
Хаас і Купчан продовжують: «Один із варіантів для Заходу – робити більше того ж, що він робив до цього... Захід може надіслати більше танків, ракет великої дальності та, зрештою, винищувачі F-16. Але немає срібної кулі, здатної переломити ситуацію на полі бою». Хіба вони не розуміють, що цього свідомо не було зроблено? Проукраїнський аргумент – це треба нарешті зробити. Без жодних вагомих причин адміністрація Байдена стримує постачання Києву найбільш потужної зброї протягом року чи навіть більше, дозволяючи Росії нарощувати свою військову спроможність. Якби автори стояли на боці України, то мали б зробити єдиний можливий висновок: це треба припинити! Якомога швидше надайте всю необхідну Україні зброю!
Особливо смішно виглядає фраза американських співавторів: «Економіка Росії та її оборонно-промислова база перейшли на воєнні рейки. Москва також імпортує зброю з Північної Кореї та Ірану…» ВВП Росії становить лише 4 % ВВП західних економік. Доклавши трохи зусиль, Захід може легко перемогти Росію економічно. Питання не в тому, чи може Захід це зробити, питання в тому, чи хоче він цього, чого Хаасс і Купчан начебто не розуміють.
Поразникам Хаасу та Купчану нічого запропонувати Україні.
Обоє авторів не є фахівцями зі справ Росії, але вони впевнено стверджують: «Путін виглядає впевненим у власній політичній безпеці й цілком контролює важелі влади…» Але чи справді це так? Пам’ятаєте диктатуру Ніколає Чаушеску та її раптовий крах в один день у грудні 1989 року? Вони, мабуть, чули про похід Євгена Пригожина на Москву та нещодавні антисемітські заворушення в Дагестані, які свідчить про те, що Росія набагато вразливіша, ніж здається. Ми дуже мало знаємо про те, що насправді відбувається в Кремлі, але багато фактів говорять про те, що там наразі щось іде не так.
Автори справедливо зазначають про загрозу нового президентства Трампа, але роблять з цього неправильний висновок. Це не привід для припинення вогню, навпаки, це аргумент за якнайшвидші максимальні поставки американської зброї США. Трамп, намагаючись догодити Путіну, дуже ймовірно здасть йому Україну, які б там угоди не були щодо неї укладені.
Хаас і Купчан продовжують стверджувати, що «ресурси збройних сил США наразі є обмеженими». Хоча ці ресурси й не є безмежними, Сполучені Штати точно мають у своїх арсеналах набагато більше зброї, ніж потрібно Україні, щоб перемогти Росію, тому це взагалі не аргумент. Як експерти з питань армії США, вони повинні це знати.
Але чи погодився б Путін на будь-яку угоду? «Путін просто може скористатися тимчасовим припиненням кровопролиття, аби спробувати вивести Росію з небезпечної ситуації. І все-таки набагато ймовірніше, що Москва взагалі відкине пропозицію про припинення вогню». Тобто Хаас і Купчан фактично самі визнають, що пишуть нісенітницю, то чому ж вони це пишуть?
Що вони взагалі пропонують? «Гарантування незалежності України... за зразком статті 4 Договору про НАТО, яка передбачає негайні консультації щоразу, коли «територіальна цілісність, політична незалежність або безпека» члена є загрозою». Це взагалі не гарантія. Поразникам Хаасу і Купчану Україні нічого запропонувати. Вони просто кажуть: ми більше не дамо вам зброї, тому що ми поганці, до того ж Трамп може повернутися, а він ще більший поганець. Замість реальної зброї та членства в НАТО вони пропонують Україні новий нічого не вартий Будапештський меморандум.
Хаас і Купчан навіть не закликають до конфіскації заморожених на Заході резервів Центробанку Росії на суму 300 мільярдів доларів, які мають бути використані для воєнних репарацій Україні. Вони явно на боці Росії. Заходу потрібна серйозна стратегія для перемоги України, а не ця псевдоаналітична маячня.
Андерс Аслунд є автором книги «Російський клановий капіталізм: шлях від ринкової економіки до клептократії».
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Коментарі (0)