Цікаво, що коли справа стосується можливих перемовин щодо списання боргу приватного сектора в Україні, на думку спадає таке поняття як «розподіл тягаря». Абсолютно в усіх ситуаціях з реструктуризацією боргу важливо, щоб умови для державного сектора були не гірші, ніж для приватного, аби не було відчуття, що платники податків рятують приватний сектор.
Паризький клуб очолив програму призупинення обслуговування боргу для України, погоджену в серпні 2022 року. Термін відстрочки для приватного сектора спочатку був 24 місяці, але Паризький клуб офіційних кредиторів подовжив його до кінця 2027 року, тобто до завершення поточної програми МВФ в рамках Механізму розширеного фінансування (EFF). На початку цього року МВФ звернувся до уряду з проханням розпочати переговори з приватним сектором до закінчення 24-місячного терміну, сподіваючись захистити від списання фінансування в розмірі 14,8 млрд доларів США, погодженого в рамках EFF, що є частиною загального міжнародного пакету підтримки для України на суму 122 млрд доларів.
Трохи дивно, що на першому плані – питання врегулювання заборгованості приватного сектору. МВФ запевнили, що Паризький клуб займатиметься подальшим врегулюванням боргу ближче до завершення програми МВФ, у 2027 році. Незрозуміло, чому врегулювання боргу кредиторами Паризького клубу не відбувається паралельно з врегулюванням боргу приватного сектора – чому така затримка? Чому б не поєднати?
Гадаю, тут постає питання розподілу тягаря. Існує реальна проблема, яку не хочуть обговорювати, адже Захід несе весь тягар, а Росія взагалі не бере в цьому участь. Чому країни "Великої сімки" та МВФ говорять про Паризький клуб і списання боргів приватного сектора, водночас виписуючи Україні величезні чеки в доларах і євро, тоді як російські активи в західних юрисдикціях – а це понад 300 млрд доларів – залишаються недоторканими?
Здається, західні країни підтримують питання розподілу тягаря, проте не бажають змушувати Росію платити. Усі, крім Росії, несуть цей тягар. Хіба це не дивно? Схоже на те, що вони роблять усе можливе, аби захистити російські гроші.
Західні платники податків, кредитори та пенсіонери несуть тягар за Росію, тому що наші політики поводяться безглуздо. Це один із висновків, який можна зробити.
Цікаво поміркувати над цим.
Одним із аргументів, чому не конфіскують російські активи, є те, що подібні дії можуть бути застосовані до західних бізнес-активів у Росії. Зрозуміло, але західні компанії, які вели бізнес у Росії, інвестували там, усвідомлювали ризики. Вони отримували величезні прибутки, але помилилися з інвестиціями. Чому західні платники податків, пенсіонери та кредитори повинні платити за невдалі інвестиції зажерливих західних компаній, тому що й досі не конфісковують російські активи, аби зробити внесок у перемогу України та досягнення миру? Західні платники податків, а тепер, здається, ще й кредитори та пенсіонери, рятують приватний бізнес. Чи це правильно?
На мою думку, схожа ситуація з компанією Euroclear. Враховуючи ризики, вона ухвалила рішення діяти як депозитарій активів російського центробанку. Протягом багатьох років вона отримувала прибутки від управління цими грошима – навіть під час російського вторгнення в Грузію у 2008 році, застосування зброї масового знищення на території НАТО (випадки Литвиненка та [Скрипалів у] Солсбері) та анексії Криму. Я би посперечався, що це було невдале інвестиційне рішення. Знову ж таки, чому західні платники податків і кредитори мають брати на свої плечі весь тягар, щоб захистити бізнес-інтереси Euroclear, яка отримувала високі прибутки від російського бізнесу напередодні вторгнення в Україну? Є певне занепокоєння щодо системних ризиків для Euroclear, якщо Росія вирішить вжити заходів для повернення активів. Але наскільки це реально? В які суди Путін зможе подати ці скарги? В Росії – можливо, а от щодо західних судів – питання відкрите. Але якщо ризики серйозні, Захід повинен змінити законодавство і захистити Euroclear, адже це питання суспільного блага, національної безпеки.
І тут постає серйозне питання щодо справедливості.
Здається, наш уряд ставить інтереси російських платників податків вище за інтереси власних громадян, зокрема пенсіонерів, які несуть тягар українського боргу.
Схоже, у нашої влади на першому плані зажерливі західні компанії, які надто довго і невдало інвестували в Росію, а не власні платники податків і пенсіонери.
Підсумовуючи вищезазначене, питання розподілу тягаря між платниками податків, кредиторами, державним і приватним секторами, коли йдеться про Україну, є дуже серйозним. Українці жертвують найціннішим заради нас, заради захисту західної ліберальної демократії. Захист України має працювати на благо Заходу. Як щодо того, щоб змусити Росію нести частину тягаря? Саме вона несе абсолютну й повну відповідальність за цю війну. Але все, що я бачу, це виправдання наших політиків, аби уникнути рішучих дій та не примушувати Росію платити за жорстоке вторгнення в Україну, воєнні злочини та геноцид проти українців.
Ми маємо понад 300 млрд доларів заморожених активів російського центробанку (готівкою) в наших юрисдикціях. Як щодо того, щоб використати їх у першу чергу?
Коментарі (0)